З віконця купальні Вітрогонка уважно стежила за подіями на кризі, повз її увагу не пройшло, що ситуація загострюється.
"Ой-ой-ой! – подумала вона. – Що я накоїла! Він же не знає, що я увесь час уважно стежу за ним!"
Вона вибігла на поміст причалу і закричала щодуху: "Браво!"
Але було вже надто пізно.
Мумі-троль не втримався на останній крижині і булькнув у море по самі вуха; маленька зухвала крижинка раз у раз гупала його по потилиці.
Маленька Мю випустила з рук його вушка і довгим стрибком опинилася на суходолі. Дивовижно, як спритно дають собі раду маленькі мю.
– Хапайся! – Вітрогонка простягнула Мумі-тролеві свою міцну лапу. Вона лежала на животі на дерев’яній пральній дошці Мумі-мами і дивилася просто у вічі наляканому Мумі-тролеві.
– Ось так, ось так, – примовляла вона, поволі витягуючи Мумі-троля з води на кригу.
Мумі-троль вибрався на прибережну рінь і ображено буркнув:
– Ти навіть не виглянула подивитися, як я рятував Мю!
– Я спостерігала через вікно, – винувато відповіла Вітрогонка. – Ходімо до купальні. Тобі треба зігрітися.
– Ні, я піду додому, – вперся Мумі-троль. Він звівся на ноги і, перечіпаючись, подався геть.
– А теплий морс! – гукала йому услід Вітрогонка. – Не забудь випити чогось гарячого!
Стежка розкисла від талого снігу, Мумі-троль відчував під лапами кожен корінець і глицю. Ноги усе ще йому підгиналися, а від холоду він аж зубами цокотів.
Мумі-троль ледве головою повів, коли стежку йому перебігло маленьке білченя.
– Щасливої весни! – побажало мимохідь білченя.
– Не така вона вже й щаслива, – відказав Мумі-троль, не спиняючись.
Раптом він різко загальмував і витріщився на білченя. У того був великий пухнастий хвостик, що виблискував у промінні призахідного сонця.
– Ти називаєшся Білченям з гарним хвостиком? – запитав Мумі-троль, ще не вірячи очам.
– Звичайно.
– Це ти!? – вигукнув Мумі-троль. – Справді, ти? Оте білченя, що зустрілося з Крижаною Панею?
– Не пам’ятаю… – відповіло білченя. – Ти ж знаєш, я таке забудькувате!
– Спробуй пригадати, – наполягав Мумі-троль. – Невже не пам’ятаєш чудового кубельця з вовняних клубочків?
Білченя пошкрябалося за вушком, напружено думаючи.
– У мене багато було кубелець. З вовняних клубочків і без них… З вовняних клубків – найліпше!
З тими словами білченя безтурботно пострибало до лісу.
"З білченям з’ясую згодом, – подумав Мумі-троль. – Зараз я надто замерз. Треба чимшвидше дістатися дому…"
І він голосно пчихнув, бо вперше у своєму житті по– справжньому застудився.
Вогонь під казаном у льоху зовсім погас, тож у вітальні було страшенно холодно.
Мумі-троль накладав на свого змерзлого животика один плед за іншим, але ніяк не міг зігрітися. Лапки крутило до болю і гостро шпигало в горлі. Життя враз видалося страшенно сумним, а ніс став чужим, наче й не його. Мумі-троль спробував загорнути у плед свого холодного, мов крижинка, хвоста і знову пчихнув.
Від пчиху прокинулася Мумі-мама.
Вона не чула канонади, коли розколювалася крига, не чула завивання сніговиці у димарі кахляної печі, не розбудили її чисельні метушливі гості, ані будильники, що видзвонювали усю зиму.
А тут раптом Мама розплющила очі і, цілком прокинувшись, сіла на постелі.
– Ось ти й застудився, – мовила вона.
– Мамо, – цокаючи зубами, скрикнув Мумі-троль, – якби ж то я напевне знав, що це те саме білченя, а не інше!
Мама встала з ліжка і подалася прямісінько до кухні заварити гарячого морсу.
– Там не прибрано і посуд немитий, – жалібним голосом гукнув їй навздогін Мумі-троль.
– Не хвилюйся, – заспокоїла його Мама. – Усе влаштується…
За відром на сміття вона знайшла кілька цурпалків, вийняла зі своєї потаємної шафки чорносмородиновий морс, принесла якийсь порошок та байковий шалик.
Коли вода закипіла, Мама всипала до неї порошок – дуже дієвий засіб від застуди, – додала цукру, натертого імбиру, видушила сік підсохлої цитрини. Цитрини Мама завжди зберігала за повстяною грілкою на кавник, що стояла на верхній поличці у шафці.
Зараз грілки там не було. Та й кавника теж. Але Мумі-мама того навіть не помітила. Про всяк випадок вона почаклувала трохи над зготованими ліками, промовляючи якісь чарівні заклинання, яких навчилася ще від своєї бабусі, а потім віднесла напій до вітальні синочкові:
– Випий ось це, доки тепле…
Мумі-троль випив ліки, ніжне тепло розлилося по його перемерзлому животику.
– Мамо, – озвався він. – Мені так багато треба тобі пояснити…
– Спершу поспи, – звеліла Мама, загортаючи синочкові шию шаликом.
– Одну річ таки мушу тобі сказати, – сонно пробурмотів Мумі-троль. – Пообіцяй, що не розпалюватимеш вогонь у печі! Там мешкає наш пращур…
– Звичайно, не буду розпалювати, – запевнила малого Мама.
Мумі-троль враз відчув, як його огорнули тепло, спокій і полегша, що більше ні за що не доведеться нести тягар відповідальності. Він тихенько зітхнув, уткнувся носом у подушку і миттю заснув.
Мумі-мама сиділа на ґанку і з допомогою збільшувального скла палила фотоплівку. Плівка тліла й плавилася, гострий приємний запах диму лоскотав Мамі ніздрі.
Під теплим сонячним промінням ґанок аж парував, однак у затінку холод проймав до кісток.
– Узагалі, слід би прокидатися навесні трохи раніше, – зауважила Мама.
– Ваша правда! – радо підхопила Вітрогонка. – Він ще спить?
Мама кивнула головою.
– Бачили б ви, як він стрибав по крижинах! – гордо сказала Маленька Мю. – Хто б подумав, що Мумі-троль, котрий усю зиму скиглив і обклеював стіни листівками, здатний на таке!
– Я знаю, – мовила Мама. – Бачила ті картинки… Йому, напевно, було страшенно сумно і самотньо.
– А потім він знайшов якогось свого старого пращура, – вела далі Мю.
– Хай він про це сам розкаже, коли прокинеться, – запропонувала Мама Мумі-троля. – Бачу, ви не нудьгували, доки я спала.
Ось плівка згоріла дотла, Мама навіть примудрилася висмалити чорну дірку у ґанку.
– Наступної весни мушу прокинутися раніше за інших, – повторила вона. – Щоб у тиші і спокої зайнятися любими серцю справами.
Коли Мумі-троль нарешті прокинувся, горло вже не боліло.
Він помітив, що Мама зняла з кришталевої люстри тюлевий чохол, а на вікна повісила фіранки. Меблі стояли на своїх колишніх місцях, розбита віконна шибка закладена картоном, з кутків позникали ков– тюхи пилюки.