Руки його дрожали, коли шив, але він упорався так добре, що зверху нічого не було видно, коли він знов надів пальто. Голка і нитки були в него вже давно приготовані і лежали в столику на папері. Що-ж дотикаєсь петлі, то се була дуже дотепна його власна видумка; петля мала бути для топора. Годі-ж було вулицею нести топір в руках. А коли сховати під пальтом, то все таки треба було рукою притримувати, а се було би видно. Тепер же з петлицею треба лиш вложити в неї вістрє топора і він буде висіти спокійно під пахою зі споду цілу дорогу. Запустивши-ж руку в побічну кишеню пальта, він міг і кінець ручки топора придержувати,-щоб вона не баламкалась; а що пальто було дуже широке, справдішний мішок, то і не можна було бачити зверху, що він рукою, через кишеню, щось придержує. Отсю петлю він також вже перед двома тижнями видумав.
Покінчивши з тим, він уткнув пальці в маленьку щілину межи своїм турецьким диваном і долівкою, поглядав коло лівого кута і витягнув давно вже приготовлений і схований там з&вщв. "Сей застав був однакож цілком не застав, а просі о деревлйна, гладко обстругана дощинка, величиною і завгрубшки не більша^ як могла би бути срібна цигарниця. Отсю дощинку він припадково найшов при одній зі своїх прогульок на однім подвірю, де в прибудованих домиках містилася якась робітня. Потім же додав він до дощинки гладку і тоненьку зелізну пластинку, правдоподібно відло-мок від чогось-там, — котру також найшов на вулиці того самого дня.
Зложивши обі дощечки, з котрих зелізна була менша від деревляної, він звязав їх міцно до купи наперехрест ниткою; відтак старанно і для ока принадно обвинув їх в чистий білий папір і обвязав так, щоб було як найтруднійше розт вязати. Се длятого, щоб на часочок відвернути увагу старухи, коли вона стане возитись з ґудзом, і влучити тим способом відповідну хвилину. Зелізна же пластинка додана була для ваги, щоб старуха зараз в першу хвилю не догадалась, що "річ" деревляна. Все отеє хоронилось у него до часу під диваном.
Коли тілько він добув застав, аж десь там на дворі роз-лягся чийсь крик:
— Сема година давно! *— Давно! Боже мій!
Він кинувся до дверий, послухав, вхопив капелюх і став сходити вниз долі своїми тринайцятьма іступнями, осторожно, не чутко, мов кіт. Дожидала його ще найважнійша робота — украсти з кухні топір. Те, що діло треба було гробити сокирою, рішено було ним вже давно. В него був ще складаний огородницький ніж; але на ніж і особливо на свої сили він не надіявся, тому і остався остаточно при то-порі.
Зауважаймо при нагоді одну особлившість, дотикаючу усіх остаточних рішень, до яких дійшов він вже в отсій справі. Вони мали одну дивну прикмету: чим остаточнійше рішався він на щось, тим глупшим, недорічнійшим представлялось воно зараз в його очах. Мимо усеї тяжкої внутрішньої боротьби своєї, він ніколи ні на одну хвилину за весь той час не міг повірити, щоби його пляни могли бути виконані.
І колиб навіть яким світом дійшло аж до того, що вкін-ци обдумав би він і вирішив усе до послідньої точки остаточно і що сумнівів не осталось би вже більше ніяких, то таки зараз, здається, він і відрікся би від сего, як від дурно-ти, дивацтва і неможливости. Але невнрішених точок і сумнівів оставалась ще ціла купа.
Що-ж дотикаєсь питання, де дістати топір, то отся дрібниця його ні трохи не непокоїла, тому, що не було нічого лекшого. Річ стояла ось як: Настки що хвиля, а особливо вечерами, не бувало дома: або побіжить до сусідів, або знов до склепу, а двері заєдно оставляє наостіж. Господиня лиш і задля того з нею все сварилась. То-ж треба було тілько пбтихоньки увійти, коли прийде час, в кухню і взяти топір, а опісля за годину (коли все вже скінчиться), увійти знову і положити назад. 9
Але були ще і сумніви. Він, припустім, верне за годину, щоб положити назад, а Настка ось вже якимсь світом вернулась. Очевидно, треба перейти мимо і переждати, поки вона знов вийде. Ану, як за той час запотребує топора, гля-дати стане, розкричиться, — от і підозріння готове, або гїо крайній мірі причина до підозріння.
Але се були ще дрібниці, про котрі він і думати не починав, та і ніколи було. Він думав про головне, а дрібниці відкладав до онтої пори, коли сам на все рішиться. Однак послідне здавалось рішучо неможливим. Так по крайній мірі здавалось йому самому. Ніяк він не міг, на примір, повірити, що коли-небудь він покінчить думати, встане — навпростець пійде туди... Навіть недавню пробу свою (т. є відвідини з заміром остаточно оглянути місце) він лиш попробував було зробити, та далеко не на правду, а так: "ну там, ось пійду і огляну; чого роздумувати!" — і таки зараз не витерпів, плюнув і втік в гніві на самого себе.
А тимчасом, здавалось би, всяка аналіза в змислі морального осуду питання, була вже ним покінчена; казуїстика його виточилась як бритва, і сам в собі він вже не находив свідомого опору, ніяких протестів. Однак щодо посліднього — себ-то, що він колись на все рішиться, — він попросту не вірив собі і уперто, невольничо, шукав опору, протестів по боках і напомацки, начеб хто його приневолював і тягнув до того.
Послідний-же день, що надійшов так. несподівано і вирішив усе разом, поділав на него майже зовсім механічно; немов би йогб хто взяв за руку і потягнув за собою неумолимо, сліпо, з неприродною силою, не терплячи опору.
Саме так, начеб він попав кусником одежі в колесо машини, і його почало в неї втягати.
Зразу, — правда, давно вже перед тим, — його занимало одно питання: длячого так легко відкриваються і зраджуються майже всі злочинства, і так явно визначаються сліди трохи чи не всіх злочинців?
Він прийшов мало-помалу до ріжнородних і цікавих заключень, і по його думці найголовнійша причина полягає не тілько в матеріяльній неможливости скрити злочинство, як в самім злочинцю; іменно сам злочинець, і майже кождий, в хвилю злочинства підпадає якомусь упадкови волі і розсудку, на котрих місце таки зараз вступає якась непонятна, дитиняча легкодушність, і саме в ту хвилю, коли найбільше потрібні розсудок і осторожність. По його переконанню виходило, що отеє затьміння розсудку і упадок волі чіпаються чоловіка подібно як недуга, розвиваються постепенно і доходять до свого вершка безпосередно в хвилю перед доконанням злочинства; удержуються на тім самім степени в саму хвилю злочинства і ще якийсь час після него, відповідно до особистости; однак минають так само, як ко-жда слабість. Питання же: чи слабість родить злочинство, або знов чи само злочинство задля особлившо'|[ натури своєї веде завсігди з собою в парі щось в роді хороб|и — він ще не чув себе в силах порішити.