Вечора наче і не було. І мами десь не було. Кинув гайкою по гильняку, так собі кинув, щоб кинути, — упав сич. Упав уже не живим. І де він там сидів на гильняку, і як я оце його вбив? Кинув, а він упав. А тут ще мами десь нема, і вечір не вечір — одні румуни та німці. Та осінь сіра, хоч прикидається ще жовтуватою. Тиф, та руді миші, та води у криниці нема, черпаєш відром одну мокру глину, і ма...