Хмурий, насуплений ти, о ватагу грізних Омагів!
Хмурий, як хмара летюча, що в неї ім'я ти позичив!
Бачу, як гордо ти йдеш, у ковдру червону запнувшись,
Містом тісним, многолюдним, як птах невідомий, що тільки
Слід залишив по собі для нас на піску річковому.
Що, крім сліду такого, покине й народ твій невдовзі?
Як же ти ходиш по бруку, ти, звичний до зелені прерій?