Віктор Хобровський весело підіймався по камінних східцях на другий поверх будинку, де жила його наречена.
Він почував себе занадто гарно. Мета життя,— а такою метою Віктор вважав жінку,— була досягнена.
Він казав:
— Чоловік тільки тоді вартий чого-небудь, коли знайдеться жінка, котра покохає його й захоче зв’язати з ним своє життя на підставі цього кохання. Я маю дев’ятнадцять років, і вже зн...