Перекладач: М. Литвинець

Щовечора над ресторанами,<br />
Де шал гарячий не приглух,<br />
Правує окриками п'яними<br />
Весни хмільний і тлінний дух.

Удалині, в нудоті вуличній,<br />
Над заміським затишшям дач,<br />
Ледь золотіє крендель в булочній<br />
І ріже слух дитячий плач.

І кожний вечір, за шлагбаумами,<br />
Заламуючи котелки,<br />
Серед канав гуляють з дамами<br />
На всякий дотеп мастаки.

Там кочети скриплять над озером,<br />
І чується жіночий виск,<br />
А в небі, все схопивши позирком,<br />
Байдуже скривлюється диск.

І мій єдиний друг, наморений,<br />
В моїм видніє келишку<br />
І, тайним хмелем упокорений,<br />
Як я, таїть журбу важку.

А там, біля сусідніх столиків,<br />
Лакеї заспані стирчать,<br />
І пияки з очима кроликів<br />
"In vino veritas!"* кричать.

І кожен вечір, в час умовлений<br />
(Чи це не мариться мені?),<br />
дівочий стан, шовками зловлений,<br />
Пливе в туманному вікні.

Вона повільно йде між п'яними,<br />
І все зажурена, одна,<br />
Духами дишачи й туманами,<br />
Сідає мовчки край вікна.

І віють давніми й оздобними<br />
Повір'ями тугі шовки,<br />
І брилик з перами жалобними,<br />
І персні гарної руки.

Чудною близькістю закований,<br />
За темну я дивлюсь вуаль —<br />
І бачу берег зачарований<br />
І чарами пойняту даль.

Мені всі тайнощі довірено<br />
З чиїмось сонцем заодно,<br />
І душу всю мою незмірену<br />
Терпке пронизує вино.

І, сколихнувшись, пера струсячі<br />
У мозку тріпотять моїм.<br />
І очі сині-сині, тужачи,<br />
Цвітуть на березі смутнім.

В моїй душі є скарб, і вручено<br />
Від нього ключ лише мені!<br />
Потворо захміліла й змучена,<br />
Це правда: істина — в вині!<br />
--------------------<br />
* Істина в вині! (лат.)

Олександр Блок<br />
Незнайома. Переклад Івана Глинського

Перекладач: Іван Глинський

Щовечера над ресторанами<br />
Стихає вітру млявий рух,<br />
І править вигуками п'яними<br />
Весняний переплілий дух.

А над пекарнею, піднесений<br />
Над смутком передмість і дач,<br />
Калачик золотіє плетений,<br />
І з тьми пливе дитячий плач.

І кожний вечір за шлагбаумами,<br />
Заламлюючи котелки,<br />
Серед канав гуляючи з дамами<br />
Дотепні зухи-парубки.

Над озером — склепіння весельне<br />
І зіграний жіночий виск.<br />
До всього звиклий в тлі небесному<br />
Бездумно скривлюється диск.

Щовечір плином винним скорений<br />
Зі мною давній друг мовчить<br />
І відбитком покірним, змореним<br />
В моїм стакані мерехтить.

І вкруг і поряд біля столиків<br />
Лакеї заспані стирчать,<br />
Й п'яниці із очима кроликів<br />
"In vino veritas!" кричать.

Щовечора, в годину спрагнену<br />
(Таж чи не сниться це мені?)<br />
Дівочий стан, шовками стягнений,<br />
Пливе в туманному вікні.

Проходить звільна межи п'яними<br />
Вона, самітна і смутна,<br />
Духами дишучи й туманами,<br />
Сідає скромно край вікна.

І віють давніми повір'ями<br />
Ті шелесткі, тугі шовки,<br />
І капелюшок із пір'їнами,<br />
І персні ніжної руки.

І чаром близькості окований,<br />
Дивлюсь за траурну вуаль<br />
Та бачу берег зачарований<br />
І чарами сповиту даль.

Мені, мені лиш придоручено<br />
Це загадкове сонце знов!..<br />
І душу всю мою замучену<br />
Терпке пронизує вино.

Й пір'їна страусна гойдається,<br />
В моєму мозку — каламуть,<br />
І очі сині розкриваються<br />
Й на дальнім березі цвітуть.

В моїй душі — скарби намріяні!<br />
І ключ — доручено мені!<br />
Тобі, химеро п'яна, вірю я,<br />
Бо знаю: істина в вині.