Коли поїзд смикнув вагони і Слава скочив на підніжку, ми збилися докупи і скандували щосили.
— Славі — слава! Славі — слава!
Слава махав нам на прощання якоюсь брошурою, щось кричав, але ми не чули і не хотіли чути, — тоді він висолопив язика і скорчив таку гримасу, що йому могла б позаздрити мавпа.
Таким він і пішов з мого життя, а якщо повернеться, — то, я певна, таким самим. У мене в сумоч...