Кому повім печаль мою?..
Вечірні сутінки. Лапатий, мокрий сніг ліниво кружляв коло тільки що засвічених ліхтарів і топким, м'яким шаром лягає на дахи, кінські спіши, плечі, шапки. Візник Іона Потапов увесь білий, як привид. Він зігнувся, як тільки можна зігнутися живому тілу, сидить на козлах і не ворухнеться. Якби впала на нього ціла кучугура, то й тоді він, здається, не вважав би за потрібн...