Але важко було що-небудь почути через оглушливий шум гребного гвинта. На щастя, занурення в морські глибини припинилося.
Зсередини судна почувся брязкіт засувів. Піднялася кришка люка. Відтіля виглянув чолов'яга; він викрикнув якесь незрозуміле слово і миттєво зник.
Кілька хвилин потому з люка вийшли вісім дужих крем'язнів із непроникними лицями; вони мовчки потягли пас усередину свого грізного підводного, корабля.
Глава восьма
MOBILIS IN MOBILE(1)
(1) Рухливий у рухливому (лат.).
Це безцеремонне викрадення здійснилося зі швидкістю блискавки. Ми буквально не встигли опам'ятатися. Не знаю, що відчували мої супутники, опинившись у плавучій в'язниці, але в мене мороз пробіг по шкірі. З ким ми мали справу? Безсумнівно, з піратами нової формації, що розбійничали на морях новим винайденим ними способом.
Ледь кришка вузького люка закрилася, я опинився в повній темряві. Очі, що звикли до денного світла, відмовлялися слугувати в цьому мороці. Я навпомацки йшов, ступаючи босими ногами по залізних сходинках. Слідом за мною вели Неда Ленда і Консе-ля. Унизу сходів знаходилися двері, що розчахнулися і, пропустивши нас, із дзенькотом зачинилися.
Ми залишилися самі. Куди ми потрапили? Що можна було сказати? Я уявити собі не міг, де ми знаходимося. Усе було занурено в морок. Морок був настільки повний, що навіть кілька хвилин потому не можна було вловити ні найменшого проблиску світла, мерехтіння якого відчувається найтемнішої ночі. [49]
Нед Ленд, розлютований брутальністю поводження, дав волю своєму обуренню.
— Тисяча чортів! — волав він. — Ці люди перевершили в гостинності каледоиських дикунів! Бракує тільки, щоб вони виявилися людожерами. Мене це анітрохи не здивує, але я заздалегідь заявляю, що добровільно на поїдання не здамся!
— Годі, друже Нед, годі! — говорив незворушний Консель. — Не кип'ятися завчасно. Ми ще не на сковороді!
— Не на сковороді! — відповідав канадець, — але в грубці-то вже напевно! І пітьма кромішня. На щастя, мій "bowie-knife" (1) при мені, і не потрібно багато світла, щоб його пустити в хід! Нехай тільки хоч один бандит торкнеться мене...
— Не хвилюйтеся, Нед, — сказав я гарпунеру, — і не ставте мас у неприємне становище своєю даремною гарячковитістю. Хтозна, чи не підслуховують нас? Спробуємо краще з'ясувати, де ми знаходимося!
(1) Ніж із широким лезом (англ.).
Я пішов навпомацки. Пройшовши кроків п'ять, я уперся в стіну, оббиту листовим залізом. Рушивши уздовж стіни, я наткнувся на дерев'яний стіл, біля якого стояло кілька ослонів. Підлога нашої в'язниці покрита була товстою циновкою із матеріалу, що заглушав кроки. На голих стінах не було й ознак дверей або вікна. Коисель, що пустився в обхід в інший бік, зіштовхнувся зі мною, і ми обоє вийшли насередину камери, що мала в довжину приблизно футів двадцять, а в ширину футів десять. Що стосується висоти, то Нед Ленд, попри свій ріст, не міг дотягтися— рукою до стелі.
Минуло півгодини, а усе залишалося як і було. І раптом наші очі, що звикли до повної темряви, засліпило яскраве світло. Наша в'язниця раптом освітилася. Світло було настільки яскраве, що в перший момент я мимоволі заплющив очі. Я пізнав це білувате сліпуче світло, що заливало в ту страшну ніч весь простір навколо підводного корабля, світло, що ми вважали чудовим явищем фосфоресценції морських організмів! Коли я відкрив очі, я побачив, що живлюще світло виходило з електричної арматури у виді півкулі, вправленої в стелю камери.
— Нарешті світло! — закричав Нед Ленд, що стояв в оборонній позі з ножем у руці.
— Так, але становище наше не прояснилося! — відповів я.
— Нехай пан професор запасеться терпінням, — сказав незворушний Консель. [50]
При електричному освітленні можна було розгледіти камеру в усіх подробицях. Обстановка складалася зі столу і п'яти лав. Потаємні двері, очевидно, закривалися герметично. Жодного звуку ззовні не долинало до наших вух. Здавалося, усе вмерло на цьому судні. Чи пливли ми по поверхні океану? Чи занурилися в морську безодню? Цього не можна було вгадати.
Але недаремно ж засвітилася осяйна куля! У мене зблиснула надія, що хтось із екіпажу судна неодмінно з'явиться. Якщо хочуть забути про людей, не освітлюють підземні темниці!
Я не обманувся в сподіваннях. Почувся брязкіт затворів, двері відчинилися, увійшли двоє.
Один був невисокий на зріст, мускулястий, широкоплечий, з великою головою, скуйовдженим чорним волоссям, вусатий, гострозорий. Увесь його вигляд виказував жителя півдня і мав на собі відбиток чисто французької жвавості, що видавала в ньому провансальця. Дідро справедливо зауважив, що характер людини позначається в його рухах, а цей здоровань міг служити тому живим доказом. Відчувалося, що мова його барвиста, щедра на приказки, яскраві вирази, на химерні словечка. Утім, я не міг у цьому переконатися, бо в нашій присутності вони говорили на дивному невідомому мені наріччі.
Другий незнайомець заслуговує більш докладного опису. Для учня Грасіоле і Енгеля його обличчя було відкритою книгою. Я не вагаючись визначив основні риси характеру цієї людини: впевненість у собі, про що свідчили шляхетна постава голови, погляд чорних очей, сповнений холодної рішучості, спокій, адже блідість його шкіри говорила про холоднокровність, непохитність волі, що видавало швидке скорочення надбрівних м'язів, — нарешті, мужність, — бо його глибоке дихання свідчило про великий запас життєвих сил.
Додам, що це була людина горда, погляд її, твердий і спокійний, здавалося, виражав витонченість думки; і у всьому вигляді, у поставі, рухах, у виразі його обличчя позначалася, якщо вірити спостереженням фізіономістів, прямота натури.
У його присутності я мимоволі відчув себе у безпеці, і діалог з ним провіщав благополучний розв'язок нашої пригоди.
Скільки було років цій людині? Йому можна було дати і тридцять п'ять і п'ятдесят! Він був високого зросту; різко окреслений рот, чудові зуби, рука, тонка в кисті, з подовженими пальцями, найвищою мірою "психічна", визначення запозичене зі словника хіромантів, тобто характерне для натури піднесеної і жагучої, усе [51] в ньому дихало шляхетністю. Одне слово, ця людина становила досконалий зразок чоловічої краси, який мені ще не доводилося зустрічати. От ще прикметність його обличчя: очі, широко розставлені, могли ухопити поглядом майже чверть обрію! Ця здатність, — як я довідався пізніше, — поєднувалася з гостротою зору, що перевершувала Неда Ленда.