У той час як я віддавався мріянням, у той час як я намагався зафіксувати в пам'яті всі подробиці цього грандіозного пейзажу, капітан Немо, обіпершись об замшілу стіну, застиг у німому захваті. Чи думав він про ці зниклі покоління? Чи шукав тут розгадки людських доль? І не чи за тим з'явилася сюди ця дивна людина, щоб почерпнути нові сили в історичному минулому, пожити життям гігантів? Чого б я не дав, щоб довідатися про його думки, зрозуміти їх і розділити з ним! [261]
Ми провели тут цілу годину, споглядаючи рівнину, що розкинулася коло наших ніг, при блиску розпеченої лави, іноді сліпучо-яскравої! Від підземного клекоту розплавлених порід дрож пробігав по схилах гори. Глухий гул вулкана, що чітко лунав у воді, звучав велично!
У цю хвилину місяць прозирнув крізь водну товщу і кинув своє бліде проміння на потоплений материк. То був тільки відблиск місячного сяйва, але враження виникло незабутнє! Капітан випростався, окинув останнім поглядом рівнину, потім подав мені знак іти за ним.
Ми швидко зійшли з гори. Проминувши викопний ліс, я побачив удалині прожектор "Наутилуса", що світився як зірка. Капітан йшов на це світло. І ми зійшли на борт судна саме тоді, коли перші промені сонця торкнулися поверхні океану!
Глава десята
ПІДВОДНІ КАМ'ЯНОВУГІЛЬНІ КОПАЛЬНІ
Наступного дня, 20 лютого, я встав дуже пізно. Нічна утома давалася взнаки, і я проспав до одинадцятої години. Швидко одягся. Поспішив довідатися про курс "Наутилуса". Прилади показували, що судно як і раніше йде на південь, зі швидкістю двадцяти миль за годину, на глибині ста метрів від рівня моря.
Прийшов Консель. Я розповів йому про нашу нічну екскурсію. Ставні в салоні були розсунуті, і він устиг побачити мигцем частину затопленого материка.
"Наутилус" ішов на глибині десяти метрів над рівнем дна. Він проносився над Атлантидою, як повітряна куля, гнана вітром, проноситься над земними лугами. Мабуть, точніше було б сказати, що ми неслися зі швидкістю експреса. На передньому плані проходили перед нашими очима скелі фантастичного вигляду, дерева, що перейшли з рослинного царства в копалини, скам'янілі силуети яких спотворювалися хвилями, що набігали. Купи каміння, сховані під килимом асцидій і морських анемонів, що наїжилися заростями водоростей, які стояли вертикально, дивовижно покручені напливи застиглої лави — усе свідчило про руйнівну силу плутонічних вивержень.
Вигадливі пейзажі, потрапляли у фокус нашого прожектора, а я тим часом розповідав Коиселю про атлантів, фантастична історія яких надихнула Бальї присвятити їм стільки чарівних сторінок. Я розповідав йому про те, які війни вів цей героїчний народ. [262]
Я розказував про Атлантиду як людина, котра не сумнівалася в її існуванні. Коисель слухав мене неуважно; його байдужкуватість до настільки хвилюючої історичної події незабаром з'ясувалася.
Увагу його привернули риби, що їх сила-силенна товпилася навколо судна. А Консель, побачивши риб, як звичайно, занурювався в нетрі класифікації і випадав за межі дійсності. Тому мені залишалося тільки наслідувати його приклад і зайнятися разом з ним іхтіологічними дослідженнями.
Утім, риби в Атлантичному океані не дуже різко відрізнялися від риб, що зустрічалися нам в інших морях. Тут були гігантські скати довжиною в п'ять метрів, що володіють великою м'язовою силою, яка дозволяла їм підніматися над поверхнею води; різні види акул, і між ними акула звичайна, або мокой гаспидно-си-нього кольору, довжиною в п'ятнадцять футів, з гострими тригранної форми зубами, ці акули завдяки своєму забарвленню майже не помітні в морських водах; коричневі морські карасі; акули-людожери, із шорсткуватою, горбкуватою шкірою, з циліндричним тілом; осетри, схожі на своїх родичів у Середземному морі; морські голки-сурмачі завдовжки в півтора метра, світлобурого кольору, з маленькими сірими плавцями, позбавлені зубів і язика. Вони звивалися у воді як змійки.
Між костистими рибами увагу Конселя привернула чорнувата меч-риба довжиною в три метри, з гострим мечем на верхній щелепі; з яскраво забарвлених риб його зацікавила риба, відома в часи Аристотеля під назвою морського дракона; шипи її спинного плавця тверді і колючі, уколи їхні болючі і небезпечні, оскільки слиз, що оточує шипи, має отруйну здатність; корифе-па, або золота макрель, глянцювато-голубого кольору, із золотою облямівкою; чарівні доради, або золоті рибки; місяць-риба, схожа на срібний диск, з дивовижним лазуровим полиском, — при сонячному світлі рибки виблискували у воді, як срібні монети; нарешті, саблянка, — з витягнутим і стиснутим з боків тілом, завдовжки з вісім метрів, у якої грудні і спинні плавці серпоподібної форми, а великий хвостовий — шість футів завдовжки, у вигляді півмісяця, — хижа тварина, скоріше травоїдна, ніж рибоїдна; її самці коряться найменшому поруху своїх самок, як добре вимуштрувані чоловіки.
Але, спостерігаючи різних представників морської фауни, я в той же час милувався рівнинами Атлаитиди. Часом через дивну нерівність морського дна "Наутилус" сповільнював хід і ковзав з верткістю китоподібного у вузьких проходах між пагорбами. Траплялося, [263] цей лабіринт так заплутувався, що ставав, непрохідним; тоді підводний корабель, як аеростат, злітав на велику висоту і, минаючи перешкоду, знову спрямовував свій біг у кількох метрах над рівнем дна. Захоплююче, чудове плавання! Воно нагадувало політ на повітряній кулі, з тією лише різницею, що "Наутилус" сліпо корився руці штурмана.
Близько четвертої вечора характер дна, покритого густим шаром намулу, змішаного зі скам'янілим галуззям дерев, почав змінюватися.
Дно ставало більш кам'янистим, ніби устеленим конгломератами, базальтовим туфом, патьоками лави і сірчистих обсидіанів. Я подумав, що ми вступаємо, вочевидь, у гористу смугу, що заступить місце нескінченної рівнини. І справді, у той час як "Наутилус" робив свої маневри, я помітив, що обрій на півдні перетинає високий гірський кряж, па перший погляд зовсім непрохідний. Вершина його, мабуть, виступала над рівнем океану. Гранітна стіна була, вочевидь, підніжжям материка або щонайменше острова, — мабуть, то був один з островів Зеленого Мису — або Канар-ських. Координати місцевості не були нанесені на карту, — хтозиа, чи не навмисне? — і я не мав уявлення, де саме ми знаходимося. Але, як мені здавалося, ця гранітна стіна являла собою край Атлан-тиди, лише малу частину якої нам довелось оглянути.