Ребекка запитала його, яким чином розрахувався він з Ісаком, і Гурт передав їй всі подробиці справи.
— Мій батько лиш пожартував з тобою, добра людино, — сказала Ребекка, — він заборгував твоєму господареві незрівнянно більше, ніж може коштувати будь-яка бойова кольчуга й кінь. Скільки ти заплатив зараз моєму батькові?
— Вісімдесят цехінів, — відповів Гурт, дивуючись такому запитанню.
— У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі. Іди! Йди швидше! Не гай часу на подяку! Та стережися: коли підеш через місто, легко можеш втратити не лише гаманець, але й життя… Ройбене, — покликала вона слугу, плеснувши в долоні, — посвіти гостеві, проведи його з будинку та замкни за ним двері!
Ройбен, темнобровий і чорнобородий син Ізраїлю, скорився, взяв смолоскип, відімкнув зовнішні двері будинку й, провівши Гурта через брукований двір, випустив його через хвіртку біля головної брами. Далі він замкнув хвіртку й засунув браму такими засувами й ланцюгами, які годилися б і для в'язниці.
— Клянуся святим Дунстаном, — казав Гурт, спотикаючись у темряві й навпомацки відшукуючи дорогу, — це не юдейка, а просто ангел небесний! Десять цехінів я одержав від молодого господаря та ще двадцять від цієї перлини Сіону. О, щасливий у мене видався день! Ще б один такий, і тоді кінець твоїй неволі, Гурте! Внесеш викуп і будеш вільний, як будь-який шляхтич! Ну, тоді прощавай, мій вівчарський ріжок і ціпок! Візьму добрий меч та щит і піду служити моєму молодому господареві до самої смерті, не приховуючи більше ні свого обличчя, ні імені.
Розділ XI
Перший розбійник
Гей! Стійте і давайте гаманці!
Ані — тоді скуштуєте рушниці.
Спід
Сер, нам кінець! Розбійники! Від них
Мандрівники давно вже потерпають.
Валентин
О друзі…
Перший розбійник
Ми не друзі — вороги.
Другий розбійник
Цить! Мовить хай.
Третій розбійник
Клянуся бородою,
Це гідний чолов'яга.
В. Шекспір, "Два веронці"
Нічні пригоди Гурта на цьому не скінчилися. Він і сам почав так думати, коли, минувши одну чи дві садиби на околиці селища, опинився в яру. Схили його густо поросли ліщиною й гостролистом; місцями низькорослі дуби спліталися гілками над дорогою. До того ж вона була вся порита коліями й вибоїнами, тому що до дня турніру по ній проїжджало безліч візків з усілякими припасами. Схили яру були такі високі, а рослинність такою щільною, що сюди зовсім не проникало бліде світло місяця.
Із селища вчувався віддалений шум гулянки — гучні вибухи сміху, лемент, відгомін дикої музики. Всі ці звуки, що свідчили про безлад в містечку, переповненому войовничими дворянами та їхньою розбещеною прислугою, почали навіювати Гурту занепокоєння.
"Юдейка мала рацію, — думав він про себе. — Допоможіть мені, Боже і святий Дунстан, щасливо дістатися будинку зі своєю скарбницею! Тут таке збіговисько… не скажу записних злодіїв, а… мандрівних лицарів, кочових зброєносців, ченців та музикантів, блазнів та фокусників, що будь-якій людині з однією монеткою в кишені стане страшнувато, а вже свинареві з цілим мішком цехінів і поготів. Швидше б проминути ці прокляті кущі! Тоді принаймні помітиш цих чортів раніше, ніж вони скочать тобі на плечі".
Гурт пришвидшив кроки, щоб вийти з яру на відкриту галявину.
Однак це йому не вдалося. У самому кінці яру, де хащі були найгустішими, на нього накинулися чотири чоловіки, по двоє з кожного боку, й схопили за руки.
— Поділися своїм тягарем, — сказав один із них, — переклади його на міцні плечі — ми всіх звільняємо від мирських тягарів.
— Не так то легко було б вам звільнити мене від тягаря, — тужно промурмотів чесний Гурт, який не міг упокоритися навіть перед безпосередньою небезпекою, — якби я поспів хоч тричі стукнути вас по шиях.
— Поглянемо, — сказав розбійник. — Тягніть шахрая до лісу, — звернувся він до товаришів. — Як видно, цьому хлопцеві хочеться, щоб йому й голову проломили, й гаманець відтяли.
Гурта безцеремонно потягли схилом яру до густого гаю, що відокремлював дорогу од відкритої галявини. Хіть-не-хіть він змушений був іти за своїми розлютованими провідниками в найщільніші зарості. Зненацька вони зупинилися на відкритій галявині, залитій світлом місяця. Тут до них приєдналися ще два чоловіки, вочевидь з тієї ж банди. У них були короткі мечі на боці, а в руках — важкі кийки. Гурт лиш тепер помітив, що всі шестеро були в масках, це настільки явно свідчило про характер їхніх занять, що не викликало жодних сумнівів.
— Скільки при тобі грошей, хлопче? — запитав один.
— Тридцять цехінів моїх власних грошей, — тужно відповів Гурт.
— Відібрати, відібрати! — закричали розбійники. — У сакса тридцять цехінів, а він повертається з села тверезим! Тут нема про що балакати! Відібрати в нього все до крихти! Відібрати неодмінно!
— Я їх збирав, щоб внести викуп і звільнитися, — сказав Гурт.
— Ну ти й бевзь! — заперечив один із розбійників. — Випив би кварту-другу доброго елю й став би так само вільний, як і твій господар, а можливо, навіть вільніший за нього, коли він такий самий саксонець, як ти.
— Це гірка правда, — відповів Гурт, — але якщо цими тридцятьма цехінами я можу від вас відкупитися, відпустіть мені руки, я вам їх зараз же відрахую.
— Стій! — сказав інший, з виду ватажок. — У тебе тут мішок. Я його намацав під твоїм плащем, там значно більше грошей, ніж ти сказав.
— То гроші мого господаря, доброго лицаря, — сказав Гурт. — Я б про них і не заїкнувся, якби вам вистачило моїх власних.
— Ти бач, який чесний слуга! — сказав розбійник. — Це добре. Ну, а ми не такі вже віддані дияволу, щоб поласитися на твої тридцять цехінів. Лиш розкажи нам чисту правду. А поки що давай сюди мішок.
Із цими словами він витяг у Гурта з-за пазухи шкіряний мішок, усередині якого разом із цехінами, що залишилися, лежав і гаманець Ребекки. Потім поновив допит.
— Хто твій господар?
— Лицар Позбавлений Спадщини, — відповів Гурт.
— Це той, хто своїм добрим списом виграв приз на нинішньому турнірі? — запитав розбійник. — Ну ж бо, скажи, як його називають і якого він роду?
— Йому завгодно приховувати це, — відповів Гурт, — і, вже звісно, не мені видавати його таємницю.