— Дурниці! — крикнула Королева. — Невже ти не розумієш, дитино...
Тут вона зненацька насупилась і, хвильку подумавши, круто змінила тему розмови.
— Як ти посміла сказати: "Якщо я й справді Королева?" Яке ти маєш право так себе називати? Затям собі: ніяка ти не Королева, доки не складеш іспиту! І чим швидше ми його почнемо, тим краще!
— Я ж сказала тільки "якщо..." — жалібно виправдовувалася бідолашна Аліса.
Королеви перезирнулися, і Чорна стенула плечима:
— Вона каже, що сказала тільки "якщо"...
— Якби ж вона сказала тільки це! — заламала руки Біла Королева. — Але вона сказала значно більше!
— От бач: ти сказала значно більше, — повернулася до Аліси Чорна Королева. — Завжди кажи лише правду! Думай, що кажеш! А тоді записуй!
— Та в мене й думки не було...
— У цьому й уся біда! — перебила її Чорна Королева. — Ти мусила мати думку! Гадаєш, комусь потрібна бездумна дитина? Навіть жарт мусить [119] мати в собі якусь думку... а дитина, погодься, далеко не жарт. Цього ти й обома руками не заперечиш.
________________________________________
*Чорна Королева щойно стала на поле Короля, так що обидві Королеви знаходяться тепер пообіруч відАліси. Білий Король при цьому опинився під "шахом", але жодна із сторін на це геть не зважає.
________________________________________
— Я руками не заперечую! — уточнила Аліса.
— А хто це каже? — знизала плечима Чорна Королева. — Я сказала: руками не заперечиш!
— Це в неї така вдача, — озвалася Біла Королева. — Їй вічно кортить заперечувати — байдуже що і кому.
— Капосна, гидка вдача! — зауважила Чорна Королева.
Запала прикра мовчанка. Її урвала Чорна Королева, звернувшись до Білої:
— Запрошую вас сьогодні до Аліси на святковий обід!
Та кволо всміхнулася і промовила:
— А я — запрошую вас!
— Я й не знала, що маю давати обід, — сказала Аліса. — Та коли так, то запрошувати гостей, по-моєму, належало б мені.
— А хто тобі боронив! — зауважила Чорна Королева. — Ні, видно, добрих манер тебе на уроках не вчили!
— Добрих манер на уроках не вчать, — сказала Аліса. — На уроках вчать арифметику і подібні речі.
— Додавати вмієш? — запитала Біла Королева. — Скільки буде один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один плюс один?
— Важко сказати, — промовила Аліса. — Я збилася з ліку. [120]
— Додавати вона не вміє! — втрутилася Чорна Королева. — А віднімати? Ану, відніми дев'ять від восьми.
— Дев'ять від восьми я не відніму, ви це знаєте, але...
— Віднімати вона не вміє, — сказала Біла Королева. — А ділити? Поділи одну грудку масла на одну хлібину — що вийде?
— Гадаю... — почала Аліса, але Чорна Королева відповіла за неї.
— Хліб з маслом, звичайно! А ось іще приклад на віднімання. Відніми в собаки костомаху — що залишиться?
Аліса замислилась.
— Костомахи, певна річ, не залишиться — я її відняла... І собаки на місці не залишиться — він кинеться мене кусати... Тоді, звичайно, і я не залишуся!..
— Виходить, не залишиться нічого! Так, по-твоєму? — запитала Чорна Королева.
— По-моєму, це і є відповідь, — сказала Аліса.
— О, знову неправильно! — сказала Чорна Королева. — Залишиться собачий настрій, ясно?
— Але яким чином...
— А ось яким! — вигукнула Чорна Королева. — У собаки пропаде настрій — пропаде чи ні?
— Мабуть, пропаде, — обережно відповіла Аліса.
— А коли собака зірветься з місця, то настрій його — залишиться! — переможно вигукнула Королева.
— Настрій теж може кудись подітися, — якомога стриманіше мовила Аліса, а сама подумала: [121]
"Просто вуха в'януть — такі дурниці ми тут городимо!"
— В арифметиці вона абсолютний нуль! — хором заявили обидві Королеви.
— А ви знаєте арифметику? — запитала Аліса, рвучко обертаючись до Білої Королеви: цих доскіпувань їй було вже трохи забагато.
Королева хапнула повітря й заплющила очі.
— З додаванням я впораюсь, — мовила вона, — якщо дати мені час. Але з відніманням — аж ніяк!
— Абетку ти, без сумніву, знаєш? — спитала Чорна Королева.
— Певно, що знаю, — відповіла Аліса.
— Та чи знаєш певно? — прошепотіла Біла Королева. — Я теж її знаю. Будемо повторювати її разом? Згода, рибонько? Розкрию тобі один секрет: я вмію читати слова з однієї літери! Знаменито, правда? Але ти не падай духом — з часом і ти навчишся!
Тут у розмову знову втрутилася Чорна Королева:
— Питання з практичного життя! Як роблять хліб?
— Знаю! — радісно вигукнула Аліса. — Це справа...
— А зліва? — запитала Біла Королева.
— Спочатку з поля береш зерно, завозиш до млина, тоді його мелеш... Я й кажу: це справа довга...
— Наскільки довга — ярд, два? — уточнила Біла Королева. — Ти мелеш не зерно, а дурниці! [122]
— Пообмахуймо її, — стурбовано мовила Чорна Королева. — Щоб її розумова напруга не перейшла, бува, в мозкову гарячку!
Вони палко взялися до роботи, і обмахували Алісу гілками доти, доки та не попросила їх перестати, щоб не надто розкошлалося волосся.
— Ось тепер вона знову безпечна, — сказала Чорна Королева. — Чужі мови знаєш? Як буде по-французькому "Абаба-аль-амага"?
— Це не наше слово, — поважно мовила Аліса.
— А хто каже, що наше? — відказала Чорна Королева.
Аліса вирішила, що цього разу голими руками її не візьмуть.
— Якщо ви скажете, з якої мови "Абаба-аль-амага", то я скажу, як це буде по-французькому! — переможно вигукнула вона.
Та Чорна Королева лише гордовито випросталася і заявила:
— Королеви до торгу не опускаються!
"Краще б вони не опускалися до таких допитів", — подумала Аліса.
— Нумо, без сварок, — занепокоєно озвалася Біла Королева. — 3 чого береться блискавка?
— З грому, — твердо відповіла Аліса, цілком певна, що це вона вже знає. — Ой, ні, ні! — спохопилася вона. — Навпаки!
— Поправки до уваги не беруться! — сказала Чорна Королева. — Слово не горобець... Сама винна!
— Пригадується, — сказала Біла Королева, похнюпившись і нервово сплітаючи пальці, — на [123] тому тижні у п'ятницю в нас була шалена громовиця! Тобто я хотіла сказати, у п'ятниці!
— А у нас, — сторопіло промовила Аліса, — більше як одної п'ятниці на тиждень не буває!
— Яке убозтво, — сказала Чорна Королева. — А от у нас буває і шість, і сім п'ятниць на тиждень, а взимку навіть по п'ять ночей поспіль буває — так тепліше!