Можна було б вважати, що деякі факти, взяті окремо, є спірними через недостатність або суперечливість доказів і що деякі обставини допускають тлумачення на користь підсудного. Оборона дуже талановито намагалася обстояти цю точку зору.
Але, будучи розглянуті в загальному зв'язку, факти являють собою такий переконливий доказ винуватості, що ми не можемо спростувати його ніяким логічним міркуванням і змушені заявити, що вирок не тільки не суперечить даним слідства та суду і тим висновкам, які належить з них зробити, але, навпаки, цілком такими виправдується. Ухвалення нижчої інстанції одноголосно підтверджується".
Мак-Міллан почув про це в Сіракузах і негайно поспішив до Клайда, щоб у момент офіціального оголошення результатів апеляції бути поруч нього і духовно підтримати його, бо він був переконаний, що тільки господь — постійна і всюдисуща опора наша в тяжку хвилину — може дати Клайдові силу стерпіти цей удар. Але, на глибоке його полегшення, виявилося,^ що Клайд ще ні про що й підозри не має, бо в таких випадках ухвалу оголошували засудженим тільки тоді, коли прибувало розпорядження про страту.
Після сердечної і натхненної розмови, в якій Мак-Міллан наводив слова Матвія, Павла та Іоанна про тлінність світу цього і про справжні радощі майбутнього, Клайд повинен був вислухати від свого друга звістку про те, що суд ухвалив справу не на його користь. Правда, Мак-Міллан тут же згадав, що він і ще ряд осіб, на яких він розраховував вплинути, звернуться з проханням до губернатора штату, але це означало, що, коли губернатор не захоче втрутитися, через шість тижнів Клайд помре. Але, нарешті, ці страшні слова були вимовлені, і Мак-Міллай продовжував говорити про віру — захисток, який людина знаходить у милосерді і мудрості божій, — а Клайд стояв перед ним випроставшись, і погляд його був твердий і мужній, як ніколи за все його коротке і бурхливе життя.
"Отже, вони ухвалили проти мене. Виходить, все-таки я ввійду в ті двері, як багато інших. І для мене спустять завіси перед камерами. І мене поведуть у стару Оселю смерті і потім вузьким коридором назад, і я, як інші, скажу що-небудь на прощання, перед тим як зайти. А потім і мене не стане". Він немовби перебирав у пам'яті всі деталі процедури — деталі, які так добре були йому знайомі,— тільки тепер він уперше переживав усе, знаючи, що це станеться з ним самим. Тепер, уже вислухавши вирішальну звістку в усій її грізній і немов гіпнотизуючій силі, він не почував себе пригніченим і ослаблим, як гадав. Навпаки, на свій подив, він зосереджено і зовні спокійно розмірковував про те, як тепер поводитися, що говорити.
Повторити молитву, яку прочитав преподобний Данкен Мак-Міллан. Так, звичайно. Навіть з радістю. Та все ж…
У своєму миттєвому заціпенінні він не помітив, що преподобний Данкен шепоче:
— Тільки не думайте, що це вже кінець. У січні приступає до своїх обов'язків новий губернатор. Кажуть, це дуже розумна і добра людина. У мене є знайомі, які близько знають його, і я розраховую піти до нього особисто, заручившись листами від людей, які його знають і які напишуть на підставі моїх слів.
Але з очей Клайда і з його відповіді Мак-Міллан зрозумів, що той не слухав його.
— Мати… Треба, щоб хто-небудь телеграфував матері. їй буде дуже тяжко. — І потім — Мабуть, вони не погодилися, що неправильно було читати ті листи повністю, так? А я сподівався, що погодяться.
Він думав про Ніколсона.
— Не турбуйтеся, Клайд, — відповів змучений і зажурений Мак-Міллан; йому зараз найбільше від усього хотілося не говорити, а обійняти Клайда, приголубити і втішити його. — Вашій матусі я вже телеграфував. А щодо самої ухвали суду, я зразу ж побачусь з вашими адвокатами. І потім, — я вже сказав вам, — я сам поїду до губернатора. Він з нових людей, от що важливо.
І знову він повторив усе те, чого Клайд першим разом не почув.
РОЗДІЛ XXXIV
Місце дії — кабінет тільки-но обраного губернатора штату Нью-Йорк, тижнів через три після того, як Мак-Міллан сповістив Клайда про ухвалу апеляційного суду. Після багатьох попередніх і безуспішних спроб Белнепа і Джефсона домогтися заміни смертної кари довічним ув'язненням (звичайна просьба про помилування, далі посилання на неправильне тлумачення доказів, на незаконність оголо-шення листів Роберти, що, однак, ні до чого не привело, бо губернатор Уолтхем, колишній окружний прокурор і суддя з південної частини штату, вважав за свій обов'язок відповісти, що не бачить приводів до втручання) перед губернатором Уолтхемом постала м-с Гріфітс у супроводі преподобного Мак-Міллана. Губернатор погодився, нарешті, прийняти її, почасти зважаючи на широкий громадський інтерес до справи Клайда, а почасти й тому, що мати, яку спонукала її непохитна любов, довідавшись про ухвалу апеляційного суду, знову поспішила в Оберн і відтоді настійливо вимагалаї в листах і через пресу, щоб він зацікавився пом'якшуючими обставинами, пов'язаними з падінням сина, а потім почала домагаітися особистого побачення з ним, бажаючи викласти власну точку зору на справу. Губернатор вирішив, що шкоди від цього не буде. А матері, мбже, стане легше. Крім того, мінлива в своїх настроях громадськість, — якої б думки вона не була в тому чи іншому випадку, — якщо вірити газетам, схильна була вважати Клайда винуватим. Але м-с Гріфітс, після тривалих роздумів про Клайда і Роберту, про все, що витерпів Клайд під час і після суду, і, нарешті, про те, що, за словами преподобного Мак-Міллана, він повністю покаявся в своєму гріху і звернувся до бога, — тепер, більше ніж будь-коли, була переконана, що за законами людяності і навіть справедливості йому повинні хоча б зберегти життя. І от вона стоїть перед високим, стриманим і дещо похмурим губернатором, який навряд чи хоч раз у житті відчував на собі подих тих пристрастей, що охоплювали Клайда, але, як зразковий батько і чоловік, хотів зрозуміти переживання м-с Гріфітс. А втім, зараз він нервувався під тягарем обов'язків, що їх накладали на нього, з одного боку, уявлення, яке склалося вже* про обставини справи, а з другого боку — звична і непохитна відданість законові і порядкові. Він уважно прочитав і всі матеріали, що фігурували в апеляційному суді, і останні документи, подані Белнепом і Джефсо-ном. Але на якій підставі він, Девід Уолтхем, не маючи перед собою ніяких нових даних, — тільки спробу іншого тлумачення вже розглянутих доказів, — візьме на себе риск замінити Клайдові смертний вирок довічним ув'язненням? Адже два суди вже ухвалили, що він повинен умерти!