До нього підійшов невисокий кремезний широкогрудий чоловік з блідим повним обличчям і білими мускулястими руками, одягнений у брудні, зім'яті штани і флаиельову сорочку без рукавів. Він поводився так само підлесливо і шанобливо в присутності Уігема, як і сам Уігем в присутності Гілберта.
— Це Клайд Гріфітс, двоюрідний брат Гілберта Гріфітса. Я говорив вам про нього минулого тижня, пам'ятаєте?
— Так, сер.
— Він спочатку працюватиме тут. Почне завтра вранці.
— Слухаю, сер.
— Внесіть його ім'я до табеля. Він працюватиме в звичайні години.
— Слухаю, сер.
Містер Уігем, як помітив Клайд, тримав голову вище і говорив рішучіше і авторитетніше, ніж досі. Тепер він здавався начальником, а не підлеглим.
— Робота тут починається о-пів на восьму, — продовжував м-р Уігем, звертаючись до Клайда. — Але всі приходять хоча б хвилин на десять раніше, щоб встигнути переодягнутися і підійти до машин. А тепер, якщо хочете, містер Кемерер покаже вам, що ви повинні робити завтра. Це збереже трохи часу. Але можете відкласти на завтра, якщо хочете. Це не має значення. І от що: як по дорозі звідси ви підійдете приблизно о-пів на шосту до головного входу, — знаєте, де сидить телефоністка, — я пришлю туди місіс Брейлі; вона вкаже вам, де можна дістати кімнату. Я сам не можу бути в цей час, але ви просто спитаєте в телефоністки, де місіс Брейлі, вона знатиме. А тепер я мушу йти, — додав він і, кивнувши на прощання, швидко пішов до виходу.
— Дуже вам вдячний, містер Уігем… — почав услід йому Клайд.
Замість відповіді Уігем махнув жилавою рукою і пройшов поміж чанами до дверей. І як тільки він вийшов, м-р Кемерер, усе ще нервуючи, шанобливо почав давати пояснення:
— Щодо своєї роботи ви не турбуйтеся, містер Гріфітс. Треба буде тільки принести зверху відрізи, з яких ви завтра почнете. Але краще одягніть який-небудь старий костюм, якщо у вас знайдеться.
Такий одяг не годиться тут, — і він подивився на дуже елегантний, хоч і недорогий Клайдів костюм.
В його поводженні з Клайдом, так само як перед тим у поведінці Уігема, дивно змішувались невпевненість і боязкість, надзвичайна шанобливість і якийсь нрихований сумнів, який міг роз'яснитися тільки з бігом часу. Очевидно, тут чимало означало бути Гріфітсом, навіть якщо цей Гріфітс був тільки двоюрідним братом і, може, не дуже приємним для своїх могутніх родичів.
У першу хвилину, поглянувши на цей підвал, такий несхожий на все, про що він мріяв і що сподівався знайти на фабриці дядька, Клайд ладен був обуритися. Не в таку компанію він розраховував потрапити, — люди, які працювали тут, одразу здалися йому значно грубішими і примітивнішими, ніж службовці в клубі "Юніон Ліг" або в готелі "Грін-Девідсон". А головне, вони здавалися йому приниженими, неодвертими, неуками, — просто машини якісь! Клайд помітив, що, коли він увійшов сюди з м-ром Уігемом, робітники удали, ніби не дивляться в їхній бік, а насправді весь час недовірливо і підозріло стежили за ними. І до того ж вигляд їхнього жалюгідного одягу відразу завдав смертельного удару його мрії про те, що, працюючи на фабриці, він зможе стати вишуканішим. Яке нещастя, що він нічому не навчився і не може тепер працювати де-небудь нагорі, в конторі.
Він ішов за Кемерером, і той пояснював йому, як відрізи тканини укладаються на ніч у чани для вимочування, як працюють віджималки, сушарки. Потім Клайдові було сказано, що він вільний.
Була тільки третя година. Через найближчі двері Клайд вийшов на вулицю і поздоровив себе з початком служби в цьому великому підприємстві. Але чи зуміє він задовольнити м-ра Кемерера і м-ра Уігема? А що, коли ні? А що, коли він не зможе витерпіти все це? Справа зовсім не легка. Ну, що ж, думав він, у найгіршому разі він може повернутися до Чікаго, або, скажемо, поїхати до Нью-Йорка і знайти там роботу.
Але чому Семюел Гріфітс не зволив прийняти його? Чому Гіл-берт Гріфітс усміхався так скептично? І що за жінка ця м-с Брейлі? Чи розумно він зробив, приїхавши сюди? Чи захоче ця сім'я хоч чим-небудь допомогти йому тепер, коли він уже тут?
Заглиблений у ці думки, він ішов на захід по Рівер-стріт, потім завернув якоюсь вулицею на північ; тут усюди була безліч усіляких підприємств: фабрики бляшаних і плетених виробів, килимів, великий завод пилососів. Нарешті він забрів у такі жалюгідні нетрі, яких не бачив ні в Чікаго, ні в Канзас-Сіті. Він був обурений і пригнічений цим видовищем, — усе тут говорило про злидні, про грубість і нікчемне суспільне становище жителів, усе здавалося йому втіленням бідності і нещастя, — і тому він поквапно повернув назад. Він перейшов мостом через ріку Могаук і відразу потрапив у зовсім іншу обстановку — в район таких самих будинків, якими він захоплювався, раніше ніж піти на фабрику. А потім він вийшов на ту красиву, обсаджену деревами вулицю, якою милувався вранці: з самого тільки її вигляду можна було зрозуміти, що саме тут живе вище товариство Лікурга. Вона була така широка, добре вибруко-вана, по обидві її сторони стояли такі розкішні будинки. І Клайд враз страшенно зацікавився населенням цієї вулиці, бо йому спало ка думку, що, мабуть, саме тут живе його дядько. Майже всі особняки були витримані в стилі найкращих зразків французької, італійської та англійської архітектури, але Клайд не розумів цього.
Він ішов усе далі й далі, роздивляючись усе навколо, дивуючись розмірам і красі цих будинків; він був глибоко схвильований виглядом такого багатства і запитував себе, де ж саме живе його дядько. З яким почуттям власної вищості виходить, напевно, вранці його двоюрідний брат Гілберт з такого будинку!
Перед одним з особняків він спинився. Навколо були посаджені дерева, прокладено стежки, розплановано клумби для квітів, хоч квітів ще не було; в глибині двору видно було великий гараж; ліворуч від будинку був фонтан і в центрі його статуя хлопчика з лебедем у руках, а праворуч — група, вилита з чавуну: олень, за яким женуться собаки. Клайд був захоплений і зачарований спокійним благородством цього особняка, збудованого в староанглійському стилі; поблизу саме проходив погано одягнений чоловік середніх років, певно, робітник, і Клайд звернувся до нього: