Тульчинський
(позирнувши в вікно)
Ой леле! се посел посла воює,
І Бочку вже у суточки заперто…
Байда
Вхопи, мій хлоню, бунчука князького,
Біжи, поскуплюй чергове козацтво
Та розійми сих ворогів запеклих…
Гледи ж, не виціди крові і краплі.
Тульчинський
Біжу, мій князю. Як не розійму їх,
То розіллю холодною водою
(Виходить).
Один з побратимів
Ні, добре Тулумбас воює!
Він голосом і мертвого підняв би.
Бач, як реве! Мов та стара гармата,
Що козаки Грізною прозивають.
Другий
Пресвітлий князю, я тобі не раджу
Коня турецького в табун пускати:
Бо він уб'є твого Арапа, Бурю.
Шкода такого жеребця втеряти!
Байда
Нехай уб'є: сим ділу не зашкодить:
Не коней він, левів мені наплодить.
І між орлами, брате, бій буває,
І цар царя потугою воює.
В боях серця гартуються лицарські,
В боях росте і кріпне дух козацький.
Третій
Се не сідло, престол тобі блискучий,
Наш князю Байдо, Соліман [17] спорудив.
На тім коні-огні, на сім престолі
Рівен ти будеш силою з царями.
Байда
Мене рівнятиме з царями правда,
Котрої по світах з мечем шукаю…
Дивись, дивись! ого! мій чура виріс,
Орудує козацтвом по-гетьманськи.
Четвертий
Тульчинських рід підбивсь аж геть угору,
Пасе передню й у князів старинних.
П'ятий
Я бачив путь іще тогді в нім, князю,
Як він коня допавсь уперше хлопцем.
Так буря крил в Борея [18] позичає,
Так гуррикан [19] степом летить-гуляє,
Не зникне чура твій Самусь без слави:
Співатимуть колись про нього думи.
Байда
Глянь, брате, що він з ними виробляє!
Розвів обох, мов дві отари, різно.
Шестий
Се, князю, справді зроблено мистецьки:
Твого Самусь клейнода не понизив.
П'ятий
Незгірш і се, що москаля придержав,
А турчина у чисте поле випхнув.
Шестий
Дивись, дивись! уже по згір'ю грають,
Долманами, [20] казав би крильми, мають.
Другий
Скотили вже дяки на воза й Бочку…
Мовчить; як міх ковальський, важко дише.
Четвертий
Сей воєвода уломив би спину
І македонському коневі, Букефалу. [21]
Другий
Не встояли б ворота римські, певно,
Коли б таких слоняк дать Ганнібалу. [22]
Третій
А я б його послав наздоганяти
По горах та байраках Мітрідата. [23]
Другий
Не хутко б вітроногого догнала
Московська говоруха черевата.
Шестий
Ся Бочка, по царському повелінню,
Скотилась би і на Кавказькі гори.
Москаль таківський: він із кожі рветься,
Догоджуючи волі самодержця.
Байда
Коли б у нас був сан такий високий,
Ми б звоювали увесь світ широкий.
Коли б ми всі до одного горнулись,
Під нами б і царі, й народи гнулись.
Ми хвалимося, вбогі сіромахи,
І волею і думою одною,
А ще недавно на кривавім Старці [24]
З'єднали Ганжу Андибера боєм.
Під саме небо сипало гультяйство
Вали страшенні, а само вривалось
До пекла в землю, на погибель братню.
Річками кров козацька розливалась,
Теряли ми свою снагу останню.
Тепер наш Ганжа в корчмах гетьманує
Чи в кабаці у Насті Горової,
Та ще й не кидає своєї думки —
Звести до бою козаків зо мною.
Химерна думка! Я вже не боюся
Його потуги: полягла на Старці.
Кому фортуна служить у походах,
До того й перекинуться затяжці. [25]
Ще дав йому й князького недолимка,
Щоб не журився, не вдававсь у тугу;
Дав черес і срібла, щоб позбирались
На його поклик сиві козарлюги,
Ті, що з нудьги, з журби попропивались,
Кабачній Насті все позаставляли.
Бо я задумав одружитись чесно,
Щоб не порвався Байдин рід великий,
Не осягли мої варязькі добра
Князькі підлизи, римські католики.
А без козацтва в князя Константина,
У Василя, не висватать небоги.
І князь Владимир, [26] київський мій предок,
Лицявсь серед походної тривоги.
Як розпущу приставства по містечках,
По селах, городах, манастирищах,
Та поїдять вони у скупердяки
Скирти давняшні й степові добутки,
То мусить з Байдою Василь миритись,
Йому Острогом пишним поступитись.
Тогді ми зараз двинемо на море:
Нехай і турчин знає людське горе;
Нехай орди в Москву не посилає.
І Байди золотом не засліпляє.
Вертається Тульчинський.
Тульчинський
Пресвітлий князю Байдо, пане й батьку!
Розняв посли я по твойму наказу;
Не дав крові у заїди точити,
Твоє житло лицарське плямувати.
Байда
Я бачив, хлоню. Ти справлявсь розумно,
І се твоя заслуга найславніша.
Ти вже мені дев'яту весну служиш,
Покинувши Тульчин, колиску предків,
Отця, і неньку, і братів коханих
Задля мого лицарства занедбавши.
З тобою ми бували і на Рейні,
І поза горами людей видали,
Звичаї добрі, рицарську науку
В боях за правду досвідом узнали.
Ти всюди був мені слугою вірним,-
Як братнє серце, чурою прихильним.
Тепер не будеш більше чуровати,
А з нами брат за брата пробувати.
Навколішки ж перед мечем лицарським!
Схились і встань товаришем козацьким.
(Ударивши тричі голим мечем по плечах).
Усі
(опріч самого Байди)
Вітаємо тебе, Тульчинський пане,
Товаришу, Самусю наш коханий!
Байда
А я тебе до серця пригортаю
І сьомим побратимом об'являю.
Тульчинський
Цілую сей преславний меч варязький,
Наслідний дорогий клейнод лицарський,
Що не покину в нужді побратима,
Як брата брат, як рідний батько сина!
Все пополам, свобода і неволя,
Велике щастє і тяжка недоля!
СЦЕНА ТРЕТЯ
Там же.
Увіходить панцерний боярин.
Боярин
Пресвітлий князю! троє коней пало,
Поки з Острога долетів до тебе.
Байда
Хто ж ти єси? Тебе я вперше бачу,
А по твоїй ліберії вважаю,
Що службу служить під щитом Острозьких.