Увійшовши до вітальні, де й досі плакала жертва всіх цих сцен, і комічних, і трагічних воднораз, Макс запитав про причину такого відчаю. Він прикидався здивованим, він нічого не знав, він чудово вдав подив, почувши, що Флора поїхала, й почав розпитувати Куського, щоб пролити трохи світла на мету цього незрозумілого від'їзду.
— Пані наказала мені,— відповів Куський,— переказати панові, що вона взяла в секретері двадцять тисяч франків золотом, які там були, і сподівається, що пан не відмовить їй у цій сумі як у платні за двадцять два роки.
— Платні? — перепитав Руже.
— Так,— підтвердив Куський.— "Ох, більше я його не побачу! — відходячи, казала вона Веді, бо та, щиро віддана панові, відраджувала пані.— Ні, ні! — казала.— Він мене нітрохи не любить, він дозволив своєму небожеві говорити зі мною, як з послідущою!" І плакала... гарячими слізьми.
— Ет! Начхати мені на Філіппа! — закричав старий під пильним Максансовим поглядом,— Де Флора? Як дізнатись, де вона?
— Хай вам допоможе Філіпп, ви ж слухаєтесь його рад,— холодно відповів Максанс.
— Філіпп...— сказав старий,— Що він може знати про ту бідну дитину? Тільки ти, мій добрий Максе, зумієш відшукати Флору, вона піде за тобою, ти повернеш її сюди.
— Я не хочу сваритися з паном Брідо,— відказав Макс.
— А бодай йому! — вигукнув Руже.— Коли тебе це бентежить, то знай, що він нахвалявся вбити тебе.
— Хе! — засміявся Жіле.— Побачимо.
— Друже мій,— сказав старий,— відшукай Флору і скажи їй, що я зроблю все, чого вона хоче.
— Її напевне бачили в місті, коли вона йшла,— сказав Максанс Куському.— Подавай нам обідати, постав усе на стіл і піди попитай у різних місцях, а за десертом скажеш нам, у який бік подалася мадмуазель Бразьє.
Цей наказ заспокоїв на якийсь час бідолаху; той скиглив, наче дитина, що загубилась у няньки. В ту мить Максанс, що його Руже ненавидів як причину всіх своїх нещасть, здавався йому янголом. Така пристрасть, як у Руже до Флори, напрочуд схожа на здитиніння. О шостій годині поляк, який чудово прогулявся, прийшов і повідомив, що Баламутка подалась до Ватана.
— Пані повернулась у свої краї, ясна річ,— сказав Куський.
— Хочете поїхати ввечері до Ватана? — спитав Макс у старого.— Дорога погана, але Куський уміє правити, а вам краще помиритись сьогодні о восьмій годині, аніж завтра вранці.
— Їдьмо! — гукнув Куський.
— Запрягай потихеньку, та гляди, щоб у місті нічого не знали про ці дурощі, не ганьбили пана Руже. Осідлай мого коня, я поїду попереду,— шепнув він Куському на вухо.
Пан Ошон уже знав про від'їзд мадмуазель Бразьє від Філіппа Брідо, який устав з-за столу в пана Міньйоне й подався на площу Сен-Жан; він до кінця розгадав мету цієї спритної стратегії. Коли Філіпп з'явився коло дядькових дверей, Куський з вікна другого поверху сказав йому, що пан Руже не може прийняти нікого.
— Фаріо,— сказав Філіпп іспанцеві, що проходжався по Великій Нареті,— піди скажи Бенжаменові, хай сідає на коня: мені конче треба знати, що робитимуть мій дядько й Максанс.
— Запрягають коня в берлин,— сказав Фаріо, що стежив за оселею Руже.
— Якщо вони поїдуть до Ватана,— відказав Філіпп,— знайди мені другого коня, а сам повертайся з Бенжаменом до пана Міньйоне.
— Що ви збираєтесь робити? — спитав пан Ошон, що вийшов з дому, побачивши на площі Філіппа й Фаріо.
— Хист генерала, любий мій пане Ошон, полягає в тому, щоб не тільки спостерігати пересування ворога, а ще й розгадувати по цих пересуваннях його наміри і весь час змінювати свої плани в міру того, як супротивник порушує їх несподіваними діями. Вважайте, коли мій дядько й Максанс виїдуть разом у екіпажі, то вони поїдуть до Ватана, бо Максанс пообіцяв йому помирити його з Флорою, що "fugit ad salices!"* — адже цей маневр придумав генерал Вергілій105. Коли все розіграється так, то я ще не знаю, що зроблю; але в мене попереду ніч, бо до десятої години ранку мій дядько не підпише доручення, адже всі нотарі сплять. А коли, як я чую з тупоту другого коня, Макс захоче приїхати першим і дати Флорі вказівки, бо це здається потрібним і ймовірним, то він пропав! Зараз побачите, як ми відіграємось у цій грі за спадщину — ми, старі вояки... А що для цього останнього ходу в партії мені потрібен помічник, я зараз повертаюсь до Міньйоне й там домовлюся зі своїм другом Карпантьє.
* Втекла у верби! (Латин.)
Потиснувши руку панові Ошону, Філіпп спустився Малою Наретою й пішов до майора Міньйоне. Через десять хвилин пан Ошон побачив, що Максанс виїхав з дому шпаркою ристю, і його стареча цікавість так розпалилася, що він стояв коло вікна у вітальні, чекаючи гуркоту коліс старої "півбагатійки". Довго чекати не довелось: Жан Жакова нетерплячка змусила його вирушити через двадцять хвилин по Максансові. Куський, напевне за наказом свого пана, їхав ступою, принаймні в місті.
— Якщо вони подались до Парижа, все пропало,— сказав пан Ошон.
У ту хвилину прибіг хлопчик із Римського передмістя, приніс листа Барюкові. Обох онуків старого покарали, зранку заборонивши виходити з дому. Поміркувавши про своє майбутнє, вони надумались як слід уласкавлювати своїх опікунів. Барюк добре знав, який вплив має його дід Ошон на старих Борнішів — його другого діда й бабу; пан Ошон доможеться, щоб і Борніші відказали все своє добро Адольфіні, якщо її поведінка дозволить їм покладати надії на те вигідне заміжжя, про яке говорилось уранці. Багатший за Франсуа Барюк мав більше втрачати, і він вирішив підкоритись до решти, з єдиною умовою — сплатити його борг Максові. Що ж до Франсуа, то його доля була цілком у дідових руках; він не чекав спадщини більш ні від кого, а за звітом про опіку вже був дідовим боржником. Обидва юнаки, чиє каяття було підігріте власними інтересами, урочисто пообіцяли виправитись, і пані Ошон пообіцяла, що розплатиться з Максансом.
— Наробили дурниць,— сказала вона їм,— то спокутуйте їх розважністю, і пан Ошон злагідніє.
І Франсуа, прочитавши листа через Барюкове плече, сказав йому на вухо:
— Спитаєш поради в дідуся?
— Ось,— сказав Барюк, принісши листа до старого.
— Прочитай уголос, я не маю при собі окулярів.
"Дорогий друже!