— Здається, ми не вмремо тут з голоду? — зауважив Лукас.
Містер Ор не приховував свого невдоволення.
— Я звик мати те, що я хочу однозначно, — прошамкотів він. — Можете принести цю вашу гидоту, якою ви обдурюєте свого пророка, а також несіть сюди всі соки, бо цей містер хоче їх перепробувати!
В арак він долив води, і напій став білий як молоко.
-* Ось! — показав Лукасові містер Ор. — Такі й усі ці люди. Вони вмить змінюють своє забарвлення, коли це їм вигідно, і обдурюють усіх на світі, навіть свого бога. Їхня релігія забороняє їм спиртні напої, можна пити тільки воду і молоко, вони й роблять з цієї гидоти "молоко", бо з неба не розбереш однозначно.
— Навіщо ж п’єте його ви? — здивувався Лукас. — Надто, що заряд з "боїнга" ще, мабуть, зостався.
Містер Ор навіть не глянув на Лукаса. Не випити налитого бокала — це однаково, що заштовхнути назад звук від американської ядерної бомби, коли вона вже вибухнула. Він звик супроводжувати людей, які знали трохи більше за нього. Любив він їх, поважав, відчував їхню перевагу? На це містер Ор не міг би відповісти.
— Я обідав он з якими людьми! — похвалився містер Ор. — Я міг би обідати з самим президентом!
— Хто ж заважає? — засміявся Лукас.
— Тільки моя скромність однозначно.
— І тільки тому ви не можете спати, не побувавши в мільйонерському готелі?
— Я забезпечую подорож. А скрізь, де є "Хілтони", це робиться тільки в "Хілтонах" однозначно.
Так вони розійшлися по вечері, і Лукас повернувся до свого номера.
4
Він витяг на середину кімнати рюкзака з технічним начинням, став переглядати все, готуватися до завтрашнього дня. Сьогодні техніка може навіть те, чого ще не може наука. Але ж яка техніка? У нього все саморобне: кварцевий магнітометр, портативний "сепаратор" енергії, якої ще ніхто не вловлював, ручний бур, щоб брати проби глини, навіть контейнери для глини саморобні — пристосував звичайні пластикові косметичні баночки, тільки три з них обклавши шаром свинцю. До пірамід з цим смішно й підступити. Тут споконвіку діяли цілі корпорації. В давнину — легендарні єгипетські грабіжники могил. На початку нових часів султан Аль-Мамун, який проламувався в піраміду Хеопса з допомогою таранів і цілого війська. Наполеон виставив проти сфінкса гармати. Археолог-авантюрист Бельцоні застосовував вибухівку і, відбивши в Карнакському храмі голову колосальної статуї Рамсеса І, продав її Британському музею. В 1969 році сюди сягнула навіть американська комісія по атомній енергії. Луїс Ч. Альварес, відомий професор Каліфорнійського університету, лауреат Нобелівської премії 1968 року за відкриття "холодної" ядерної реакції, захотів до своєї слави вченого-"яструба" додати ще й славу дослідника пірамід. Той самий Альварес, який в 1945 році летів до Хіросіми слідом за бомбардувальником, що віз атомну бомбу, летів, щоб пересвідчитися в ефективності зробленого ними в Лос-Аламосі нелюдського знаряддя вбивства, а тоді разом з Едвардом Теллером галасував про доконечну необхідність негайного створення супер-бомби. Оппенгеймер, який керував ученою командою Лос-Аламоса, заявивши, що вони "зробили роботу за самого диявола", відмовився від співробітництва з військовим комплексом, а Теллер і Альварес перебралися до Лівермора, штат Каліфорнія, і гарячково взялися за роботу над водневою бомбою, тоді надихали творців бомби нейтронної, і тільки маячня про зоряні війни протверезила навіть Альвареса, і він відмовився від участі в цьому проекті, вперше порвавши з Теллером. А тоді, два десятиліття тому, Альварес захотів показати світові, як він може застосувати свої атомні винаходи для мирної науки. Він встановив у поховальній камері піраміди Хаффра (вона вважається найкомпактнішою з усіх пірамід) лічильник космічного опромінювання і з його допомогою зробив тіньові знімки піраміди, на яких, ніби при рентгеноскопії, можна було б виявити всі її порожнечі, таємні внутрішні камери, переходи, сховки. Виявити не вдалося нічого.
Кілька років тому почалася очолювана молодим ученим з Американського дослідного центру в Єгипті Марком Ленером програма "Карта Гїзи". Головна мета: наблизитися до розуміння тих людей, які возвели ці гігантські споруди. По-перше, це були не раби, як вважалося досі, а селяни. І не тупа маса, а люди, наділені високим умінням і великими розумовими здібностями. Вчені змогли пояснити таємницю транспортування величезних кам’яних блоків для спорудження пірамід, встановивши нарешті, що каменоломні були не в Мокатамі по той бік Нілу, а тут же, на плато Гізи. Можна уявити й те, як блоки по дві з половиною і по п’ятнадцять тонн кожний піднімали на висоту до 135 метрів. Але як вдавалося будівникам дотримуватися найтоншого взаємозв’язку в розташуванні пірамід, храму сонця з сфінксом, земного горизонту ї руху нашого великого світила, — це й досі лишається таємницею.
Французькі, вчені з допомогою складної електроніки виявили незнані порожнечі в гігантському тілі піраміди Хеопса, однак проникнути туди ще не вдалося.
Радянський інженер Васильєв (про це надруковано в римському міжнародному журналі "Archives") висунув гіпотезу про скелястий кістяк піраміди Хеопса і про те, що всі внутрішні переходи піраміди — це відкриті транспортні штольні на скелі, які згодом були обкладені блоками, а саме поховання фараона мало бути не в піраміді, а десь у глибинах плато нижче лінії горизонту.
Все це Лукас знав, не мав наміру змагатися з тими, хто приступав до пірамід у всеозброєнні сучасної техніки і сучасних знань, не прагнув побувати в Нільському "селі фараона", відтвореному доктором Рагавом чи то для науки, чи то для туристів. Він прибув сюди з скромними намірами і ще з скромнішими можливостями в нездійсненній надії вловити невловиме, не зафіксувати надчутливими приладами, яких ще не було на світі, а бодай відчути найтоншу еманацію могутнього людського розуму, який зматеріалізувався тут тисячі років тому в цих спорудах, занадто грандіозних як на безпосереднє своє призначення і обурливо-непотрібних для їхніх творців і для всіх наступних поколінь.
Золото фараонів? Яка марнота! Невже людям не досить того золота, яке видобувають з земних надр знедолені негри Південної Африки? Може, слід брати до уваги захланність таких людців, як містер Ор? Та чи треба витрачати розумову енергію, щоб до кінця збагнути його дрібну душу?