Всяка, більш-менш гарна дівчина, яку посилав нам татарський аллах назустріч, якоюсь незваною силою робила Толеві (і навіть на порядному віддаленні) настрій діаметрально протилежний настроєві, шо був до зустрічі. Так, коли в Толя підводило живіт з голоду і він його ще більш підтягав ремінякою, завжди додаючи приказку, мовляв: "Клин клином вибивай", боліли ноги, боліли руки і нили всі кісточки від утоми, а порепані спраглі вуста не були здібні не тільки на сміх, а навіть бодай на путнє слово, коли Толь плентався до наміченої зупинки, як змучений верблюд в пустелі до оази, — тоді випадково з'являлася дівчина. Така собі проста дівчина. Може сімнадцятка. може більше. З веселими терновими оченятами, із звичайними дівочими вустами, з гарненьким пружинястим станом, і не пливла, а просто шелепала босими ноженятами нам назустріч. Ось тоді з Толем робилось дивне: мертвяк вмить оживав. Сміявся, зачіпав дівчину, говорив їй всякі милі дурниці, прекумедно ходив півником, приспівував, навіть співав, а потім, одходячи, обіцяв написати листа, обов'язково написати листа; раз по раз обертався і весело помахував рукою своїй випадковій знайомій услід.
Це одначе ні крихти не заважало йому тут же з приводу якогось дотепу нащот любові, самим некоректним способом і самим безапеляційним тоном лаяти дурнями тих, хто вживав це і подібні йому слова, і вигадує за ними бозна-що, хто шукає в таких милих дурницях якихось невиміряних глибин і невиданих висот, і навіть писати і робити картини та дурити людей, та ще й морочити голову. Спекуляція і нечуване свинство, навіть нахабство! А воно — жарт, простий невинний жарт, щоб не було нудно. Дрібниця, юринда.
А буває й так:
Толь іде трудним гарячим шляхом, в пилюці, під безжалісним сонцем, або десь вулицею, — іде як буйний школяр по коритару , — співає, свище з усякої козявки та комахи вдається в філософію, регоче з свого товариша (цебто з мене), що лице його вкрите візерунками поту і пилу, мов у малайця чи там у папуаса татуїровкою. Словом, Толь як бурсак, допіру випущений з бурсацького каземату на сонечко.
І ось іде назустріч дівчина; йде собі і лукаво з-під лоба поглядає на веселий народ.
Толь вмить замовкає, зосереджується, до чогось прислухається в собі, пильно, пильно дивиться на дівчину, — хоче розгадати, знайти в ній щось бажане, — щось таке, чого й сам гаразд не знає.
Озирається, дивиться услід і рушає далі тихо, наче божевільний, що йому наділи сорочку (даруй мені, Толь, за таке кумедне порівняння: це ж у твоєму дусі і так пасує до тебе). А потім затягає пісеньку, таку собі звичайну пісеньку і крім цієї пісеньки нічого більше не хоче знати.
Але то все пусте, все пусте.
Отакий собі бунтар Толь і отак ми з ним добрались до Керчі; отак перейшли Крим; допомагали кримським виноградарям за поденну плату, вантажили на залізницях, вантажили в портах, працювали в редакціях, оглядали байдуже і скептично, з чуттям своєї переваги, санаторії та їхніх симпатичних і несимпатичних мешканців.
Підбирались контрабандою на пляж і дивились там спеціальну виставку експонатів: Толь моментально набив собі руку вгадувати (талан-хлопець!) по експонатах їхню професію, а коли без професії, то якої категорії і якого рангу в минулому й тепер.
Словом, було весело, було радісно, було безтурботно (порожня кишеня — то така дурниця проти повного серця). Було багато пережито, але ніщо ані на йоту не змінило Толевих поглядів; ба, ні, вони навіть ще зміцніли; Толь залишився також букою в романтиці, як і в політиці і був так твердо переконаний в абсурдності всяких "любовей" і мелодрам на цьому ґрунті, і сміявся з шукачів всяких глибин і висот в цьому круглому, заялозеному слові, як з милих, втішних чудаків і лаяв їх, як найбільших злочинців.
Словом, Толь, цей "анархіст" Толь, був і залишився в цілком нормальному стані.
І ось ми прийшли в Керч, і оселились ми біля неї гори Мітрадат: і привітав нас, навіть зовсім байдуже привітав, старенький гунявий дзвін старого похмурого костьолу.
З цього й почалося.
***
Уже з мого помилкового початку, ти, любий читачу, очевидно зрозумів, що сантиментальний юнак на камені гори Мітрадат десь безглуздо і безнадійно закохався: далі ти взнаєш, що то був Толь.
Я поганий автор, а ще гірший товариш, — я зразу так необережно викрив Толеву таємницю, а Толь же її ховав, ніби злочин.
Ховаючи її, він шукав самотності і сантиментально дивився, як ген на морі від'їжджають кораблі в далекі, невідомі рейси.
Так. Толь закохався, а це рівноцінно тому, що я нагло втеряв товариша і брата. Та мало того, що закохався, але... Як скоро все йде, все міняється. Я втеряв товариша нагло і безповоротно і тепер я тільки можу і хочу розповісти, як це трапилось. Ось це — ціль моя, це і "гвоздь" повісті моєї.
Керч — місто портове, місто південне. Брак частого заробітку в порту доповнювало щедре сонце своєю енергією. Проходили дні. сповнені дрібненьких турбот і великих радостей.
Жилося повно, жилося весело. Та тільки з Толем творилося щось непевне. Часто ось так. — говорить, говорить, раптом зупиниться, урве і мовчки дивиться кудись; або замість того, щоб за своею давньою звичкою піти десь на скелі, над море й буянити на всю широчінь своєї натури, — Толя тягнуло в найлюдніші місця і він ішов. Що він робив? Нічого вій там не робив: тинявся цілими годинами, витрнщивши очі, ніби вперше побачив світ, а потім стомлений пізно вертався додому і сантиментальничав. Спав неспокійно. Звідки це? Від чого ця зміна? Що з ним? Я так би й не розгадав цього стану, коли б випадково не заглянув до його безладного щоденника, простіш до нотаток в кишеньковому зошиті; заглянув і зрозумів.
Під датою 25 червня (цебто два дні тому) стояла оригінальна й виразна занотовка, що й дала мені ключ до Толевої таємниці; найвиразніший уривок з неї я й навів з початку цього листа:
"...— Я шукаю її і не знаходжу її... ту женщину, що закрутила б мною, як вітер чайкою, владно, шалено, безумно... О прийди, прийди!..."
Он воно що, он воно куди! Мені стало шкода Толя. Толь спав на класній дошці (ми мешкали в школі Водників), розкидавшись, як біблійський Голіаф, а я перегортав його щоденника й читав його надривні оповіді на пом'ятих аркушиках; передо мною чітко стала сила і вся безпорадність його болю.