Ми вже бачили, яким простим, натуральним способом Міхонський розбудив у хлоп’ячій душі постанову — ніколи не брехати. Правда, треба було довгих літ систематичної та терпливої праці з боку вчителя та ретельного зусилля з боку ученика, щоб із сеї постанови, мов із зернятка, виплекати гарну ростину — чесну одвертість та правдивість характеру. Живучи в ненастанній, але різнородній і для того не вбійчій, все бадьорій праці, Борис привик добре обраховуватись зі силами, приступаючи до якої-будь роботи. Він привик числитися так само й зі словами, не обіцював такого, чого не міг сповнити, а обіцявши, докладав усіх сил, щоб таки сповнити. Для того він, при поєдинчім та нескомплікованім способі життя гімназіального ученика, ніколи не попадав у таке фальшиве положення, де би мусив крутити, вибріхуватись, як то кажуть, милити очі. Товариші знали й високо цінили його словність. Коли котрий запитав його про що-будь, то міг бути-певний, що Борис або скаже йому відповідь зовсім докладну, або відповість просто, що сього не знає; та й у таких разах він, широко як на гімназіаста обчитаний, звичайно вмів сказати, де можна знайти відповідь на дане питання. Ученики зразу напівжартом прозвали його "Епамінондом", вичитавши в латинських виписах Шенкля речення про сього старинного героя, "qui ne joco quidem mentiretur" *. Під назвою "Епамінонда" знала Бориса вся гімназія.
_______________________
* "Заручені" (італ.).— Ред.
* "Всесвітні історії" (нім.).— Ред.
* Наука про красу (польськ.).— Ред.
* "Правда і поезія" (нім.).— Ред.
* Що навіть жартом не говорив неправди (лат.).— Ред.