22] Як той борець, що тіло умастив,
23] І, для удару час обравши вдалий,
24] Вивча суперника з усіх боків, —
25] Так у кружінні душі обертали
26] До мене лиця, так що ноги їх
27] Із головами різний напрям мали.
28] І "Якщо бідність цих ґрунтів сипких
29] Примусить гордувати прохачами, —
30] Почав хтось, — як і вигляд лиць смутних,
31] Та все ж спинись, розкрийся перед нами,
32] Скажи відверто, хто ти і чому
33] По Пеклу в нас живими йдеш ногами?
34] Той, хто бреде попереду крізь тьму
35] Без одягу й не дасть він струпам ради, —
36] Значніший був, ніж бачиш по ньому.
37] Онук він чеснотливої Гвальдради,
38] Ім'я мав Гвідо Гверра, — і щокрок
39] Мечем і розумом всім ніс відради.
40] А той, що ледь ступає на пісок, —
41] Тегг'яйо Альдобранді, уславляти
42] Повинен світ це ймення до зірок,
43] І я, що з ними на хресті розп'ятий,
44] Був Рустікуччі Якопо; в гріхах
45] Найбільше винен шлюб мій тричі клятий".
46] Якби не риск згоріти в пломінцях,
47] Обняв би тіні я, — мій друг учений
48] Зрадів би, мабуть, — взяв же гору жах
49] Над наміром зійти в пісок палений
50] Із нашого твердого укриття
51] Під огневій клекочучий, скажений.
52] І я почав: "Не гордість — співчуття
53] До вас у цій вогненній хуртовині
54] Та ще скорботу міг почути я,
55] Коли мій пан, уздрівши вас в пустині,
56] Сказав слова, з яких я осягнув,
57] Що юрми йдуть таких, які ви нині.
58] Я з вашої землі; іще малим я був,
59] А поважані ймення ваші в душу
60] З пошаною й любов'ю я замкнув.
61] Лишу я тут пекельну жовч і рушу
62] По яблуко солодке, молоде
63] Од вожая: у глиб зійти ще мушу".
64] "Хай тіло довго ще твоє веде
65] Душа, — відмовив опіками вкритий, —
66] Хай світла слава перед тебе йде!
67] Але, скажи, чи дозволенно жити
68] Ще в нашім місті лицарства взірцям.
69] Чи мусять, вигнані, комусь служити?
70] Гульєльм Борсьєре, що ступає там,
71] Повідав дещо, бо звідтіль недавно,
72] Й не раді ми були земним вістям".
73] "Нові людці, збагачені безславно,
74] В пиху та розкіш у тобі вдались,
75] Флоренціє, й скорбиш ти безугавно!" —
76] Так я гукнув, чоло піднявши ввись,
77] І три душі перезирнулись пильно,
78] Мов ті, які на істині зійшлись.
79] "Коли ти можеш легко так і сильно, —
80] Відмовили вони, — розповідать,
81] Щасливий ти, що промовляєш вільно.
82] Як з місць жаху, де нам віки страждать,
83] Піднімешся на зоряні дороги
84] І зможеш "Я там був" усім сказать,
85] Скажи, щоб знали нас хати й чертоги".
86] Вони побігли втрьох, за тінню тінь,
87] І крилами здались мені їх ноги.
88] Скоріш, ніж вимовляється "амінь",
89] Ті душі щезли в огнянім покрові.
90] Мій вчитель рушив знов у далечінь.
91] Я йшов за ним, коли почув раптові
92] Десь близько клекотання й шум струмин,
93] Що Перешкодою були розмові.
94] Мов річка та, що має шлях один
95] Від Монте-Везо в напрямі до сходу
96] По лівому нагір'ю Апеннін
97] (Звуть Аквакета ту в верхів'ях воду),
98] А далі по хребту між скелі мчить,
99] Втрача в Форлі ім'я, та не природу,
100] Й під мурами монастиря шумить
101] В Сан-Бенедетто, спуск там до долини,
102] Де тисяча б могла принаймні жить.
103] Так вийшли ми з вождем до верховини,
104] Де грім такий над вирами гримить,
105] Що ледь я не оглух від громовини.
106] Вірьовкою свій стан я встиг обвить
107] Від леопарда, хитрого звірюки,
108] Мав боронитись і його скрутить.
109] Вірьовку з себе зняв я без принуки,
110] Коли вожай зробити це звелів,
111] її змотавши, дав йому у руки.
112] Він взяв її, на правий бік ступив
113] Й один кінець в провалля кинув темне
114] Якмога далі від його країв.
115] "А що, як звідти раптом щось таємне, —
116] Сказав я нишком, — може стрибонуть?
117] Не певний вчитель, мабуть, недаремне".
118] Яким обачним слід при тому буть,
119] Чий зір не з вчинків лиш покров зриває,
120] Але й з думок, які до них ведуть!
121] Сказав мені він: "Те вже випливає,
122] Чого я жду й про що думки твої
123] І що твій погляд в пітьмі розрізняє".
124] На істину, подібну до брехні,
125] З зав'язаними дивляться ротами,
126] Звичайно, щоб не бути у вині,
127] А я мовчать не в силі, і рядками
128] Комедії цієї під кінець
129] Я, читачі, клянуся перед вами,
130] Що бачив сам, як з пітьми, мов плавець,
131] Щось підіймалось нелюдського штибу,
132] Страшне й для найхоробріших сердець,
133] Мов той вертав, хто, розігнавши рибу.
134] Й до каменистого дістався дна,
135] Звільнивши якір із морського глибу,
136] Працюючи ногами, вирина.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] "Цей гострохвостий звір, що з нами поряд,
2] Руйнує мур в фортеці кам'яній,
3] По цілім світі йде від нього сморід!" —
4] Таке промовив вождь учений мій
5] І знак подав, що ждать потвору буде
6] На стежці забрукованій твердій.
7] І це гидотне втілення облуди
8] Лице наблизило кінець кінцем,
9] Не витягши хвоста, сховавши груди.
10] Було його лице людським лицем:
11] М'який блаженний усміх, щоки чисті, —
12] А тулуб вився, як в змії, кільцем,
13] Дві лапи волохаті й пазуристі;
14] Обидва ж боки, спина з животом
15] Від смужок та кружечків — геть плямисті,
16] Куди там туркові з шовків жмутком,
17] Не витчуть килимів таких татари,
18] Арахна знов програла б з полотном.
19] Як пристають до берега байдари —
20] Півсудна у воді, пів — на землі,
21] Як там, де у неситих німців свари,
22] Бобер, присівши, ладить пастки злі, —
23] Так лютий звір з іменням Геріона
24] З'явився враз на кам'яному тлі,
25] А хвіст був — мов розчахнута колона,
26] Й стояли сторч отруйні два кінці,
27] Неначебто жало у скорпіона.
28] Сказав вожай мій: "Маєм, як ловці,
29] Від нашої дороги відхилитись
30] До чудиська, що сіло на луці".