Кохайтесь в шумі чарівнім,
Душею розцвітайте,
Несіть квітки й любистки в дім
І лави застеляйте.
Розвійте сум,
І пийте шум,
І ждіть ясної долі,
Що рве колосся в полі.
1909
"ДУША МОЯ — КРАЇНА ЖАЛЮ…"
Душа моя — країна Жалю…
На землю впавши, плаче він,
Як бідний раб серед руїн,
Живим оставлений для шалу…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Все звірі знищили, розбили,-
Його ж не рушили й пустили.
1907
"ЯК ПРЕКРАСНА ЦАРІВНА У КАЗЦІ СТАРІЙ…"
Як прекрасна царівна у казці старій,
Заворожена відьмою злою,
Спить нетлінная роки в могилі сирій
І нетлінною сяє красою,-
Так і ти, Україно, лежиш у труні,
І заклята навік, і забута,
І за щось без жалю у кайдани страшні
Закула тебе мачуха люта.
Але явиться лицар колись молодий,
Вирве з рук тебе в мачухи злої,
І тебе поведе він у день золотий,
Як царівну, для долі ясної.
1908
"ХІБА НЕ БАЧИТЕ, ЩО НЕБО ГОЛУБІЄ…"
Хіба не бачите, що небо голубіє,
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.
Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.
Хіба не вірите, що скоро день засвіте.
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі
І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!
1908