Поки відбувалися ці дрібні події, важкі внутрішні віконниці, що захищали тонкі шибки вікон крамниці з котом, який грає в м'яча, розчинилися мовби чарами. Слуга — імовірно, сучасник вивіски — відчинив старі двері, на яких висів дерев'яний молоток, і прихилив їх до внутрішньої стіни дому, потім тремтячою рукою почепив над дверима квадратний клапоть сукна, де жовтими шовковими нитками було вишито: Гійом, наступник Шевреля. Мало хто з перехожих міг би здогадатися, чим торгує цей купець Гійом. Крізь грубі залізні грати, які захищали крамницю ззовні, ледве можна було розгледіти запаковані сувої темної матерії, не менш численні, ніж оселедці, коли вони йдуть косяком у океані. Попри видиму простоту готичного фасаду своєї домівки, Гійом вирізнявся серед усіх паризьких торговців сукнами тим, що товару на його складах завжди було вдосталь; його зв'язки були найширші, а купецька чесність не викликала найменшої підозри. Якщо котрийсь із його колег укладав торговельну угоду з урядом, не маючи потрібної кількості сукна, Гійом завжди був готовий постачити необхідний товар, хоч би як багато його замовили. Хитрий купець знав тисячу способів здобувати великі прибутки і, на відміну від своїх товаришів по ремеслу, не мав потреби звертатися до високих заступників, запобігати перед ними або підносити їм коштовні дарунки. Якщо колеги-крамарі не могли заплатити йому чимось ліпшим, ніж чудовими, цілком надійними, але виданими на чималий термін векселями, він рекомендував їм свого нотаря як людину вельми поступливу і в такий спосіб здобував з оборудки подвійну вигоду, недарма в торговців із вулиці Сен-Дені була наче примовка: "Спаси нас, Господи, від нотаря пана Гійома!" — такі високі відсотки лупив він з них за дисконт.
Старий купець з'явився у дверях — ніби з неба впав — у ту саму мить, коли зник слуга. Гійом подивився на вулицю Сен-Дені, на сусідні крамниці, на небо — так розглядається навколо людина, що висадилася в Гаврі й уперше після тривалої подорожі бачить Францію. Переконавшися, що нічого не змінилося за той час, поки він спав, Гійом зненацька помітив перехожого, який чатував навпроти його будинку, а той тим часом роздивлявся патріарха торгівлі суконними виробами з не меншою увагою, ніж, мабуть, Гумбольдт2 свого часу роздивлявся першого електричного вугря, якого зловив у Америці. Пан Гійом носив широкі короткі штани з чорного оксамиту, ажурні панчохи й тупоносі черевики із срібними пряжками. Зеленавий сукняний сюртук з квадратними полами, квадратними фалдами і квадратним коміром, прикрашений великими ґудзиками з білого металу, що поруділи від тривалого носіння, висів мішком на його злегка згорбленому тулубі. Ріденьке сиве волосся було так акуратно зачесане й прилизане, що його жовтий череп скидався на покрите борознами поле. Маленькі зелені очиці, схожі на дірочки, пробуравлені свердликом, палахкотіли під двома червонястими дугами, що замінювали брови. Турботи змережали чоло поперечними зморшками, яких було не менше, ніж складок на його сюртуці. Вираз мертвотно-блідого обличчя свідчив про терплячість, про гендлярську розважливість і ту особливу хитру жадібність, якої вимагає ремесло купця. В ту пору частіше, ніж тепер, зустрічалися патріархальні родини, де як дорогоцінний спадок зберігали звичаї та костюми, характерні для тієї або тієї професії — такі родини траплялися посеред сучасної цивілізації, як останки допотопних звірів, що їх Кюв'є знайшов у каменоломнях. Голова сімейства Гійомів був одним з таких шанованих охоронців стародавніх звичаїв: не раз чули, як він з жалем згадував про купецького старшину, а ухвалу комерційного суду називав не інакше, як вирок купецької ради. Суворо дотримуючись вищезгаданих старовинних звичаїв, він щодня підводився першим у домі й очікував своїх трьох прикажчиків, готовий задати їм доброї прочуханки, якщо вони спізняться. Ці юні учні Меркурія3 не знали нічого жахливішого, ніж та мовчазна пильність, з якою вранці в понеділок хазяїн вдивлявся в їхні обличчя і стежив за кожним їхнім рухом, вишукуючи докази або сліди вчорашніх походеньок. Але сьогодні старий купець не звернув найменшої уваги на своїх помічників — він намагався вгадати, чому незнайомий молодик у шовкових панчохах та в плащі з такою цікавістю то роздивляється його вивіску, то заглядає в глиб крамниці. Денне світло ставало усе яскравішим, і в крамниці, за завісою із старого зеленого шовку, вже можна було розрізнити заґратовану конторку, де зберігалися величезні бухгалтерські книги — німі оракули фірми. Надміру цікавий незнайомець, здавалося, прагнув туди проникнути, а може, навіть зазирнути до суміжної їдальні, куди світло падало крізь засклений отвір у стелі; під час трапези родина могла звідти спостерігати все, що відбувалося біля дверей крамнички. Така пильна увага до його оселі видалася купцеві, що пережив режим "максимуму"4, досить-таки підозрілою. Отож панові Гійому спало на думку — і в цьому немає нічого дивного, — що зловісний незнайомець наміряється вчинити замах на касу крамниці з котом, який грає в м'яча. Нишком навтішавшися німим поєдинком поглядів між хазяїном та дивним перехожим, найстарший з прикажчиків осмілився стати на ту саму плитку, на якій стояв пан Гійом, і звідти побачив, що молодик нишком позирає на вікна третього поверху. Ступивши два кроки, прикажчик вийшов на вулицю, підвів голову, і йому здалося, ніби він помітив у вікні панну Гійом, яка швидко відступила у глиб кімнати. Невдоволений здогадливістю свого старшого прикажчика, торговець сукнами глянув на нього зизим оком, але тут тривога, яку надміру цікавий перехожий пробудив у душі купця та в серці закоханого прикажчика, розвіялась, бо незнайомець покликав візника, який прямував на сусідню площу, і швидко сів у екіпаж, прибравши вдавано-байдужого вигляду. Його від'їзд пролив цілющий бальзам на серця двох інших прикажчиків, стурбованих можливістю сутички з жертвою їхньої витівки.
— Чого це ви стовбичите тут, панове, згорнувши руки? — мовив Гійом до своїх трьох підручних.— В давні часи, чорт забери, коли я служив у небіжчика пана Шевреля, я на цю годину вже устигав розгорнути й обдивитися два, а то й три сувої сукна.