Учений-географ після своїх героїчних подвигів набув славнозвісності. Його неуважність викликала захват у світських колах Шотландії. Паганеля навперебивки запрошували, [547] і він навіть не встигав відповідати на всі ці люб'язні зазовини.
Саме тоді одна мила тридцятирічна дівчина, ніхто інша як кузинка майора Мак-Наббса, особа дещо неврівноваже-на, але добра й досі ще вродлива, закохалася в дивака-гео-графа й запропонувала йому свою руку. В руці місс Арабелли був мільйон, але розмов про це уникали.
Паганель не був байдужий до ніжних почуттів міс Ара-белли, однак він не наважувався їй освідчитися.
За посередника між цими двома серцями, створеними одне для одного, став майор. Він якось сказав ученому: одруження — то остання неуважність, що її він може собі дозволити.
Паганель страшенно бентежився і — дивна річ! — чомусь ніяк не міг спромогтися на останнє рішуче слово.
— Невже міс Арабелла вам не подобається? — спитав його Мак-Наббс.
— О, майоре, вона чарівна! — вигукнув Паганель. — Навіть надто чарівна! Правду кажучи, вона подобалась би мені ще більше, якби цих чар міс Арабелла мала менше. Я волів би бачити в ній хоч єдину ваду.
— Не турбуйтесь, — мовив майор. — Є в неї вади, і не одна. Навіть найдосконаліша жінка їх має. Ну що ж, Па-ганелю, надумалися?
— Я не смію, — відповів Паганель.
— Але скажіть, мій вчений друже, чому ви вагаєтесь?
— Я не гідний міс Арабелли, — щоразу відповідав географ.
На тому він і стояв.
Та одного разу непогамовний майор загнав його в тісний кут, і географ нарешті звірив йому свою таємницю, що дуже придалась би поліції, якби їй знадобились будь-коли особисті прикмети вченого.
— Он воно що! — вигукнув майор.
— Це справді так, на жаль, — ствердив Паганель.
— Але це анічогісінько не важить, мій шановний друже.
— Ви так гадаєте?
— Я певен цього. Навпаки, так ви ще оригінальніший. Це додаток до ваших особистих заслуг. Ви саме та, ні до кого в світі не подібна людина, про яку завжди мріяла міс Арабелла!
І майор, зберігаючи незворушну серйозність, пішов, залишивши Паганеля в невимовній тривозі.
Між майором і міс Арабеллою відбулася коротка розмова. [548]
За два тижні по тому в Малькольм-Каслі відсвяткували пишне бучне весілля.
Паганель був чудовий, хоч і застебнутий на всі ґудзики, міс Арабелла-невимовно гарна.
Таємниця вченого була б назавжди похована в безоднях забуття, якби майор не розповів її Гленарванові, а той не приховав від своєї дружини, котра докинула й собі слівце місіс Манглс. Одним словом, таємниця досягла вух місіс Олбінет і набула широкого розголосу.
Під час триденного полону в маорійців Жака Паганеля татуювали, і татуювали з голови до ніг; на грудях він носив зображення геральдичного ківі з розпростертими крилами, який дзьобав йому серце.
Це була єдина пригода, що сталася з Паганелем за всю довгу подорож. Вона назавжди його засмутила, й він ніколи не міг пробачити її Новій Зеландії. Саме тому, попри безліч запрошень і власне палке бажання, він не повернувся до Франції. Вчений боявся, щоб Географічне товариство в особі свого татуйованого секретаря не зазнало кпин та глузування з боку карикатуристів та газетних дотепників.
Повернення Гаррі Гранта до Шотландії було урочисто відзначено, як подію національної ваги, і капітан зажив слави найпопулярнішої людини в Старій Каледонії. Його син Роберт став моряком, як він сам, як капітан Джон, і, за допомогою Гленарвана, сподівається здійснити батькову мрію: заснувати шотландську колонію на островах Тихого океану.