Ставна волоока вчителька хімії Кира Андріївна стала Герою Андріївною. Гера, за міфологією, — це цариця богів, дружина Зевса. Хоча, звичайно, Кира Андріївна дружиною Льва Парамоновича не була.
Завуч, вчителька математики Фаїна Панасівна, стала Афіною Панасівною — богинею неба, повелителькою хмар і блискавок, богинею родючості, покровителькою мирної праці. Щодо праці, хмар і блискавок усе було точно. Фаїна Панасівна без кінця говорила, що головне в житті праця, що треба працювати, працювати і ще раз працювати. А оскільки працювати хотіли не всі, то й хмар і блискавок вистачало.
Красуня вчителька української мови та літератури Маргарита Михайлівна стала, звичайно, Афродітою Михайлівною.
Вчителька біології Зїнаїда Семенівна стала Артемідою Семенівною. Тут було абсолютне попадання — і тварин, і звірів, і дерева, й рослини вона любила до безтями. І була неодружена, точнісінько як богиня-діва Артеміда.
Старенька, найстарша серед учителів, кругленька, завжди усміхнена вчителька географії Пелагея Петрівна стала Гея Петрівна. Гея (грецькою — Земля), за міфологією, була однією з найперших богинь, яка виділилася з первісного хаосу, прародителька багатьох богів, а також людей.
Учитель фізики Антон Григорович став Аполлоном Григоровичем. Хоча багато хто з цим і не погоджувався. Бог Аполлон був красень (у Антона ж Григоровича під носом красувалась бурулька, а на голові блищала лисина). Однак переважна більшість десятикласниць вважали його симпатичним. А, як казала Аліна Гончарук, для чоловіка "симпатичний" важить більше, ніж "красивий".
Викладач іноземних мов Борис Тарасович став Гермесом Тарасовичем. Хоч тут була деяка натяжка. Гермес був у греків покровителем купців, богом торгівлі й прибутку, а також гімнастичних змагань. Тут більше б підійшла буфетниця тьотя Клава або вчителька фізкультури Світлана Сидорівна.
Але ні буфетниця, ні Світлана Сидорівна Гермесом бути не могли.
Викладання ж іноземних мов наближало Гермеса Тарасовича до правди характеру, оскільки Гермес був ще й вісником У богів. А що таке мова? Засіб спілкування. Отже, мова для вісника — найнеобхідніша.
Керівник початкової військової підготовки Андрій Степанович став Ареем Степановичем, бо, як відомо, бог війни Арей саме і був серед грецьких богів "військкерівником".
Ну, а Орест Іванович, викладач праці, звісно, ніким іншим стати не міг — тільки Гефестом Івановичем. Бо Гефест, бог вогню й ковальства, був серед богів найбільшим трудягою. Правда, дівчатка, особливо десятикласниці, спершу категорично заперечували це. Справа в тому, що Гефест, згідно з міфологією, був кульгавий і дуже некрасивий. Тим часом як Орест Іванович був хоч і не молодий, але стрункий і гарний. Майже всі старшокласниці були таємно закохані в Ореста Івановича. І трудове виховання серед дівчат ніде не було на такій висоті, як у їхній школі. Хоча уроки праці Орест Іванович вів не в дівчат, а в хлопців.
Але згодом дівчатка змирилися, особливо після того, як Аліна Гончарук сказала, що чоловіки однак у красі нічого не тямлять, а міфи писалися напевне чоловіками, і хтозна, може, саме отой Гефест насправді був і "нічого собі"…
Учительську всі тепер називали Олімпом.
РОЗДІЛ IV
в якому Зоя Михайлівна говорить нарешті те, що не договорила у розділі другому. Прометей Гаврилович стає ще загадковішим
— До речі, мушу вам сказати, — повторила Зоя Михайлівна, — що я теж зустрічалася з Прометеєм Гавриловичем. І за обставин досить-таки цікавих… — Вона повернулася до чоловіка. — Я тобі, Гено, розповідала… Пам'ятаєш?
Геннадій Максимович мовчки кивнув.
— Розумієте, наш інститут на одному підприємстві впроваджує у виробництво новий препарат… Це не в Києві, на периферії… І от я приїхала якось, сиджу в кабінеті директора, раптом входить секретарка з великим поліетиленовим пакетом. "Це, — каже, — вам. Написано: "Терміново, у власні руки". І дає директорові. Директор знизав плечима, розгортає… Не за столом буде сказано… Повний поліетиленовий пакет дохлої риби. І зверху записка: "За що ви нас убили?! "Хуліганство! Хто це приніс?!" — закричав директор. "Не знаю, — каже секретарка. — Передали через вахтера. Але по-моєму, це той самий… Прометей".
І розказують мені, що кілька разів приходив до них оцей самий Прометей Гаврилович, вимагав не отруювати місцевої річки. Ну, а ви самі розумієте, хімічне підприємство. Хоч і є очисні споруди, але давні, вимагають реконструкції. А реконструкція — річ не дешева і до того ж на якийсь час треба зупиняти виробництво. А це самі розумієте… не просто. Але й одчепитися від того Прометея Гавриловича виявилося не просто. Я була там тиждень і весь тиждень він щодня дзвонив по телефону, приходив сидів у приймальні. Директор аж тіпатися почав. Я вирішила з ним поговорити. І ви знаєте, він справив на мене дуже гарне враження. Такий зовні приємний. Не дуже правильні риси обличчя, але… Сивуватий, із залисинами, і очі такі голубі-голубі… як незабудки… І руки… великі такі, могутні, красиві чоловічі руки.
— Ну, ти так описуєш, — усміхнувся Геннадій Максимович. — Я ревную!
— Та ні… просто я… об'єктивно. Ми з ним так добре поговорили. Він, знаєте, по-моєму, з тих дивакуватих правдолюбців, які все життя борються з якимось злом і в тій боротьбі забувають про себе, про свої інтереси, нічого в житті особливого не досягають, але без них життя було б не таким цікавим і людство втратило б значний процент своєї людяності.
— От-от! Правильно, безумство, ви сказали! Цінний чоловік! — змахнув рукою Василь Денисович. — І очі в нього хороші. Я через ті його очі з ним і познайомився, між іншим. Треба було мені реставрувати лик севастійського мученика Северіана. А очей на іконі ну зовсім не було видно. А ви знаєте, які мусять бути очі у святого мученика… Особливі… Придивлявся я, придивлявся, шукав, шукав. І от якось стою у черзі за молоком. Дивлюсь — о, саме те, що мені треба! Ну, ми, художники, безумство, коли нам потрібна натура, не соромимося. Підійшов я до нього, заговорив, запросив до себе в майстерню. Дуже він мені припав до серця. Цінний чоловік! Чиста душа! Жаль, що таких не дуже багато… Якщо вірити моєму знайомому ченцеві Феодосію (теж, безумство, цінний чоловік! Хитрий, як змій!). Так-от, якщо вірити Феодосію, поганих людей більше, ніж добрих, тому, що в раю не мусить бути тісно. А в пеклі навпаки — чим тісніше, тим краще. Бо зручностей і вигод у пеклі бути не повинно. На те ж воно, безумство, й пекло.