Звичайно, як тільки Таха звільнили, він почав бігати по колу, відшукуючи лазівку для втечі. Але Гріт запевняє, що з-за цього муру не втечеш. Їх там потримають якийсь час, а потім переведуть на карантинну станцію в Нікольському, це ще триста кілометрів на схід. Там перевірять, чи немає в них інфекційних хвороб, а це забере, напевно, кілька тижнів.
Отакі справи, Кітті. Ми з Грітом цілий тиждень писали тобі цього листа, власне, це його розповідь. Невдовзі ви дістанете назад Таха й Пташку, і прошу тебе, напиши мені відразу, як вони прибудуть. І, звичайно, пиши мені про все, що вони робитимуть, і яке враження на тебе справлять. Тобто, опиши їхній вигляд та їхню вдачу. Повідом детально про те, як поводитиметься Пташка, коли вперше після розлуки побачить тебе.
З радісним і водночас сумним вітанням твій вірний друг
Бар'ют.
Р. S. Гріт каже, що Пташка дуже славна лошичка. Він розповів солдатам про те, який розумний і завзятий Тах, і попередив, щоб вони були обережні. Солдати відповіли, що розуміють. Проте Гріт вважає, що вони все-таки недооцінюють Таха, як і всі, хто мало з ним стикався. Дикий Тах знає, що він тепер близько від дому, і ще більше пориватиметься на волю, вдаючись до нових хитрощів. Тому ми нетерпляче чекаємо, коли твій дідусь приїде й забере їх із карантину. Скоріше б вони повернулися до вашого заповідника в Уельсі, де їм ніщо не загрожуватиме.
Б.
Дорогий Бар'юте!
Місіс Еванс навіть просльозилася, коли я читала вголос твого листа, а дідусь тільки охав. Я ж у кінці полегшено зітхнула, бо, по-моєму, Пташка довго не витримала б, якби вони мандрували далі.
Ми зараз готуємося їх зустріти. Дідусь звелів, щоб усі огорожі й штахетники підремонтували й наростили ще на три фути, Всі кам'яні мури перевірили та зміцнили цементом, на всіх мостах і проходах встановили другі ворота.
Пригадуєш Пітера з Воронячого гнізда? Тепер у нього чотири спостережні пости, й він може бачити всі долини та ліси. (До нас прибуло кілька червоних оленів).
Отже, зараз нам залишається тільки з хвилюванням чекати повернення наших утікачів.
Я маю ще один привід хвилюватися. Наступного місяця повертається додому мій батько. Поки що не назовсім, а тільки на півтора місяця. Назовсім він приїде тільки наступного року. Мабуть, він мене не впізнає. Адже він так мало мене бачив. Тому я трохи тривожуся. І відчуваю себе якось розгублено. Напевне, я ніколи не зможу розлучитися з дідусем та місіс Еванс. Ех, Бар'юте, якби ж ти жив у сусідньому селі, тоді ми могли б зустрічатися десь на півдорозі і обговорювати наші справи. В школі у мене багато друзів, але чомусь я не можу з ними говорити на серйозні теми. Гадаю, ти зрозумів би мене, але якою мовою нам з тобою розмовляти? З монгольською, на жаль, у мене нічого не виходить, отже, нам доведеться говорити "монглійською".
Та що це я все про себе й про себе. Краще, мабуть, поставити крапку, а то я починаю сумувати. Життя дедалі ускладнюється, правда? А я гадала, що воно спрощуватиметься. А коли мине двадцять п'ять чи двадця шість або навіть більше? Страшно подумати.
Негайно напишу тобі, як тільки будуть новини.
Сердечне вітання всім.
Кітті.
17
Люба Кітті!
Знову халепа! Чомусь усе виходить не так. І чого б
це?
Я навіть не знаю, що сталось, але Гріта знову терміново викликали. Вчора він поїхав на Україну. Щось стряслося, але Грітові нічого не пояснили. Просто сказали, щоб він негайно їхав на карантинну станцію.
Гріт не хотів їхати, бо недавно дикий табув пробував вирватися на волю. Коні, ясна річ, уже зрозуміли, що їх замкнули в заповіднику. Наші науковці згаяли чимало часу, перекриваючи їм шляхи до втечі, влаштовували завали й навіть зводили мури. Старий ватажок нарешті сконав, а молодий, що заступив його місце, не досить кмітливий. Він безглуздо ганяє табун з місця на місце. Лошата й старі кобили не встигають, і табун може розпастися. Крім того, вони можуть виснажити себе ще до зими, і багато їх, мабуть, не переживе холодів.
Ось чому Гріт такий стурбований. І в душі бажав, щоб Тах повернувся. Він-бо не розгубиться, дасть раду і собі, і всім.
Оце все, про що можу зараз повідомити, Кітті. Чекатиму звістки від Гріта. До побачення.
Залишаюся завжди твоїм вірним другом,
Бар'ют.
18
Дорога, Кітті!
Я не хочу сказати нічого поганого про тих людей, але я був певний, що чим більше вони перевантажуватимуть Таха з машини на машину, з фургону на фургон і переводитимуть із загону до загону, тим більше він матиме шансів утекти.
Це сталося тоді, коли коней перевозили з аеродрому на карантинну станцію в Нікольському, вже за Волгою. Солдати привезли їх до найближчого аеродрому в великому транспортному літаку, бо для вертольота це була за-далека відстань. Зі станції прислали спеціальну машину для перевезення коней, і хоча й шофера, й зоотехніка попередили про кмітливість Таха, вони все ж не усвідомили цього як слід. Коли коней помістили в машину, Таха не стриножили, гадаючи, що він нікуди не дінеться в критому фургоні.
Проїхавши кілометрів із тридцять, вони почули шалений стукіт копит об борт і вирішили зупинитися й поглянути, в чому справа.
Їх суворо попередили, щоб вони не входили до Таха, Але зоотехнік подумав: нічого страшного не трапиться, якщо тільки прочинити задній борт і зазирнути. Цього було досить. Не встиг він відсунути засув, як Тах ударив об борт, а борт, у свою чергу, вдарив зоотехніка.
Збитий з ніг, той знепритомнів. А Тах, звичайно, миттю вискочив. Якусь хвилю, форкаючи, він почекав Пташку, а потім, нахиливши голову, кинувся на водія, що вискочив на допомогу пораненому товаришеві, Тах і його збив з ніг, і вони з Пташкою побігли геть через кукурудзяні лани. Тільки їх і бачили.
Директор карантинної станції зробив усе, щоб організувати пошуки, але все-таки довелося викликати з Монголії Гріта. Вони сподівалися, що Гріт, обізнаний з повадками дикого коня, зможе допомогти, бо їм не пощастило відшукати жодних слідів утікачів. Гріт розповів, що вони ховаються вдень, ідуть уночі і що Тах простуватиме на схід, весь час на схід, пробираючись додому.
Це сталося три місяці тому.
На цей час обшукали кожний куточок на схід від Ні-кольського, кожний найглухіший закутень. Попередили колгоспи, села, залізничні станції, знову звернулися за допомогою до армії. Обнишпорили всі поля й ліси на машинах, верхи і навіть на вертольотах. Безупинно працював телефон, люди сварилися, звалювали вину одне на одного, але Тах і Пташка мов крізь землю провалилися.