— Бий його, Тіме, затопи!
— Ото йолопи! Хіба ж я так можу? Розціпте йому зуби! Чуєте?
— Зачекайте хвилину! — Чоловіки розступилися від Сент-Вінсента з Тімом, пропускаючи Фрону ближче.
Фрона стала біля нього на коліна.
— Годі, Сент-Вінсенте, пустіть.
Він глянув на Фрону. В погляді його не було нічого людського. Дихав він уривчасто, з горла вихоплювався якийсь дивний клекіт.
— Це я, Грегорі. — Фрона заспокійливо погладила йому чоло. — Ви не впізнали мене? Це я, Фрона. Пустіть його.
Тіло Сент-Вінсента немов зів'яло, обличчя стало спокійніше, щелепи розтулилися й випустили Тімову руку.
— Послухайте, Грегорі! Хоч вам доведеться померти…
— Та я не можу, не можу! — застогнав Сент-Вінсент. — Ви ж казали, щоб на вас звіритись, що все буде гаразд!
Вона подумала про те, що він мав можливість врятуватись, але промовчала.
— О Фроно, Фроно! — Сент-Вінсент ридав, припадаючи їй до ніг.
— Будьте хоч мужні. Це все, що вам залишилось.
— Ходімо! — наказав Тім Дуган. — Вибачайте, що турбуємо вас, міс, але ми повинні його звідсіля вивести. Тягніть, хлопці! Блекі, Джонсоне, беріть за ноги!
Тіло Сент-Вінсентове, коли він це почув, напружилося, очі знову стали безтямні, а пальці судомно стисли Фро-нину руку. Вона з благанням в очах поглянула на шукачів. Ті зупинилися ні в сих ні в тих.
— Залишіть мене з ним на хвилинку, — попросила Фрона, — на одну хвилинку!
— Не варт він того, — осміхнувся Дуган, відійшовши з товаришами. — Лише гляньте на нього!
— Чорти батька зна що! — погодився Блекі, скоса поглядаючи на Фрону, яка шепотіла щось Сент-Вінсентові на вухо, ніжно гладячи йому волосся. Невідомо, що вона йому казала, але він підвівся й рушив за нею. Ступав він, як мертвий, а вийшовши надвір, втопив здивовані якісь очі в каламутні хвилі Юкону.
На березі, коло сосни, зібрався натовп. Хлопчина, що йому доручено було перекинути мотуза через гілляку, скінчивши свою роботу, швидко зліз на землю. Він поглянув на свої долоні й дмухнув на них. Навкруг засміялися. Два вовкодави, наїживши шерсть, вишкіряли зуби. Люди цькували їх одного на одного. Собаки зчепилися й покотились по землі. Їх одштовхували ногами, щоб звільнити місце Сент-Вінсентові.
Корліс підійшов до Фрони.
— Що трапилось? — спитав. — Не повелося?
Фрона хотіла щось сказати, та не могла; головою тільки кивнула.
— Сюди, Грегорі! — вона доторкнулася йому до плеча й підвела його до ящика, над яким теліпався мотузок.
Йдучи з ними поруч, Корліс у задумі подивився на натовп, помацавши рукою кишеню.
— Можу я вам допомогти? — спитався він, нетерпляче кусаючи нижню губу. — Все, що накажете, буде виконано. Я зумію його відбити.
Фрона поглянула йому в вічі, і серце її радісно заколотилось. Вона певна була в його рішучості, але вважала, що на разі це вже несправедливо. Сент-Вінсентові дано було нагоду, він її змарнував. Навіщо знову за нього ризикувати?
— Ні, Вансе. Запізно тепер. Нічого вже не зробите.
— Все ж дозвольте мені спробувати, — наполягав він.
— Ні. Нічого з нашого плану не вийшло; не з нашої то вини, і… і… — Очі її були повні сліз. — Будь ласка, не просіть мене про це.
. — То дозвольте мені забрати вас звідси. Вам тут не можна бути.
— Я повинна, — відказала Фрона й обернулась до Сент-Вінсента, що був наче вві сні.
Блекі лаштував зашморга, щоб закинути його Сент-Вінсентові на шию.
— Поцілуйте мене, Грегорі, — промовила Фрона, поклавши руку йому на плече.
Він здригнувся від цього дотику, побачив сотні очей, пожадливо звернених до нього, побачив грубого зашморґа в катових руках. Він простяг руки, немов боронячись від цього страхіття, і голосно закричав:
— Ні, ні! Я про все розповім. Ви тоді мені повірите!
Біл Браун та голова відтрутили Блекі; натовп приступив ближче. Почувся якийсь крик, протести. "Не займайте! — верещав хлопчина. — Я не піду. Я лазив на дерево, зав'язував мотузка. Я маю право дивитись!" — "Ти ще малий, — зауважив хтось. — Це не для тебе видовище". — "То що? Я вже не дитина! Я… я до цього звик. Та й на сосну я лазив… Погляньте на мої руки!" — "Та чого там! Нехай лишається!" — заступилися інші. "Не чіпляйся до нього, Керлі! Не тебе ж вішають!" Почувся сміх, і всі втихомирились.
— Тихо! — крикнув голова. — Ну, ви, починайте, чи що, тільки не просторікуйте багато.
— Ми так нічого не почуємо! — почулося з натовпу. — Хай на ящика стане!
Сент-Вінсентові допомогли вилізти на ящика, і він, хапаючись, почав говорити.
— Я не вбивав, але бачив, як убивали. Не вдвох — один чоловік; він Борга вбив, а Бела йому допомагала.
Вибухнув загальний регіт.
— Не спішіться так, — перепинив його Біл Браун. — З'ясуйте нам, будь ласка, як Бела могла допомагати саму себе вбити? Почніть спочатку.
— Тієї ночі Борг, перш як лягти спати, настановив своє звичайне гасло від злодіїв.
— Гасло від злодіїв?
— Це я так назвав його. Він примоцьовував сковороду до засувки так, щоб не можна було відчинити дверей, не перекинувши її. Це він робив щоночі, немов знав, що таке з ним станеться. Серед ночі я прокинувся, — мені здалося, що хтось ходить по хатині. Гасничка ледь-ледь блимала, Бела стояла коло дверей. Борг хропів — я це виразно чув. Бела обережно знімала сковороду. Потім двері прочинились, і в хату тихо ввійшов якийсь індіянин. Маски на ньому не було. Я й зараз би його пізнав, якби побачив, бо на обличчі в нього була близна через весь лоб аж до ока.
— Ви, звичайно, схопилися, зняли тривогу?
— Ні, — одказав Сент-Вінсент, визивно струснувши головою, наче одразу хотів покінчити з найгіршим. — Я лежав і вичікував.
— Що ви тоді подумали?
— Що Бела змовилася з індіянином і що вони хочуть убити Борга. Це мені зразу набігло на думку.
— І ви нічого не зробили?
— Нічого. — Він притишив голос і поглянув на Фрону, що стояла, прихилившись до ящика. Вона наче зовсім не була вражена. — Бела підійшла до мене, але я заплющив очі, почав рівно дихати. Вона присвітила на мене гасничкою, але я так причаївся, що обманув її. Щось раптом голосно захрипіло, закричало. То прокинувся Борг і наробив гвалту. Я виглянув з-під укривала. Індіянин з ножем нападав на Борга, а той боронився, намагаючись ухопити його за руки. Вони зчепились, а Бела підкралася ззаду й почала душити свого чоловіка. Вона коліном уперлася в його спину, загнула йому голову назад, і вони вдвох звалили його на землю.