Офіцер (лютий). Ну, почекайте ви мені... Яка мерзота: звертаюсь до Корольчука, так ввічливо; він, паршивець, тільки одвернувся... Ну, підожди! Ти у мене на колінах будеш балакати.
В цей час Оля приходить до себе, підводить голову, непорозуміло озирається і, помітивши офіцера, знову лягає і, притаївшись, слухає.
Офіцер (хутко на Олю). Вона чує?
Качуренко. Ні. В забутті знов...
Офіцер. З горя? А чому він одвернувся і щось сказав цій компанії й зареготав? Ну, нічого, я йому покажу!.. І той лікарчук з ними! Почекайте ви, падлюки, я вам покажу... (Підходить до вікна, дивиться). Ач, як вся сволоч витріщилась на мене... Він їм щось говорить. Іди сюди, подивись... Ораторствує... Що він їм може говорити? Говори, говори, голубчику, сам привезеш на себе, я з вами тоді поговорю... Так-так, поглядайте на мене...
Качуренко обережно виглядає,— зараз же чути крики й свист. Качуренко
одхиляється.
Офіцер (тривожно). Що він їм говорить?.. Щось показує. Якийсь папір... Слухай, він їм показує якийсь папір! Чи не той?..
Качуренко. То він, мабуть, щоб вони не боялися...
Офіцер. Ага! Правда... Знов говорить... А-а, зраділи! Радійте, дурні, радійте. Коротка ваша радість... Так-так, прощайтеся з ним. Чи побачитесь?..
Чути свисток.
Офіцер. Ну, останній акт... Але куди ж він їде? Чого ж він назад?..
Качуренко. Як назад?! (Підходить).
Офіцер. Чогось назад їде. Всі дають дорогу>.. Він їде на Горохове... Він обманув нас... Ми пропали, він на Горохове їде!!
Чути свисток, грохіт паровоза і за цим крик "ур-ра!". Оля, яка весь час напружено прислухається, раптом теж кричить "Ур-ра!!" і падає без пам'яті на подушку. Офіцер і Качуренко вражено озираються на неї й ціпеніють.
ЗАВІСА