Попрощається з тим, побачить здалека русина — ого, вже на лівій кляпі вродилася синьо-жовта кокарда, мій герой надувається, як сич на вітер, і глибоким басом гримить:
— З нами бог і розумійте, язици!
Та коли в дальшій подорожі побачить урядника з губернії, — ого, вже до самого серця пришпилює чорно-жовту кокарду, робиться тоненький і високий, згинається в три погибелі і, дотикаючи циліндром до самого тротуару, мов жайворонок, приспівує:
— Gschamster Diener, Herr Hofrath, empfehle mich ergebenst!4
Ні, наш доктор Бессервіссер не з таких! Я навіть не знаю, чи він існував уже в 1848 році, а сей анекдот свідчить хіба про налоговий еклектицизм, коли тимчасом наш доктор радше налоговий критик і винахідник дір у мостах.
З тим усім тип вельми симпатичний. Мені аж жаль слухати, коли він часом нарікає, що його ніхто не любить. Лиш одно його потішає, що всі йому завидують. Чи він любить кого? Їй-богу, якось не доводилося питати його. Спитайте самі.
Я маю подив і повне признання для таких людей. Приємно знати, що коли чоловік зробить чи напише яку дурницю, ось тут близько тебе є щирий друзяка, котрий зараз, в інтересі публічного добра, викаже тобі, що ти ідіот і що він сам зробив би се далеко ліпше. В серці будиться радісне чуття: ну, ще не вмерла Україна, коли має таких синів. А коли часом у душі ворухнеться нескромне питання: чом же се доктор Бессервіссер, знаючи ліпше всяку річ, не зробить її ліпше і дає робити нам, старим ідіотам, і чом же се він аж тоді стає мудріший і вміє ліпше зробити, коли хтось інший уже зробив сяк чи так, але зробив, — то сю грішну думку втишаю грізним покриком:
— Мовчи, тичко! Так і належиться хмелеві рости вище тебе!
Зворушення опановує мою душу. Чим більше вглибляюся в прикмети мойого героя, тим сильніше чую, що таки не видержу і впаду в ліричний, дифірамбічний тон і, замість аналізувати, почну оспівувати свого героя.
"Како ублажу или кому уподоблю тя, приснопам'ятне" — так і дзвонять мені в правім усі слова нашого старого літописця. І вже душа моя "розтікається мислію по землі, сірим волком под облаки", чи як то там сказано в "Слові о полку Ігореві", шукаючи порівнянь для звеличання любого нам усім доктора Бессервіссера.
Він подібний до сонця, бо ось тут сходить, а зовсім у противний бік заходить.
Він подібний до місяця, бо дванадцять раз до року міняє свою фізіономію.
Він подібний до зір, бо світить, а не гріє.
Він подібний до вітру, бо шуму много, а конкретного в руки не зловиш нічого.
Він подібний до моря, бо повно в нім води, а нема що раз напитися.
Він подібний до огню, бо нема такого твору і такої книжки, з котрої б він не міг зробити купки попелу.
Він подібний до Дністра, бо щохвиля робить несподівані закрути, а удає, що пливе наперед.
Він подібний до орла, бо високо літає, а низько сідає.
Він подібний до соловія, бо, спіймавши хробачка, співає тріумфальну оду.
Він подібний до сірничка, бо конче мусить о когось потертися, щоб заблищати.
Він може гордо і сміло глядіти в будущину; такі, як він, нешвидко переведуться на нашій святій Русі.
1 Контакт (нім.).— Ред.
2 Тут до сіней заглянув, там у вікно застукав (польськ.).— Ред.
3 Воля, рівність, братерство! (польськ.).— Ред.
4 Найслухняніший слуга, пане гофрат, поручаюся якнайнижчо вашій ласці (нім.).— Ред.
26.11.1979