Єгор. Іванович. Нащо вмирати? Я, Лавро, не про те. Я пропоную план операції... Рушимо по цій балці, прорвемо кільце. Ось села по балці. Теж повстали, з деніками бій ведуть. Об'єднаємось з ними та напролом! Через степи. Назустріч Червоній Армії.
Коваль. У степу зручно маневрувати.
Мамай., А село — напризволяще? Підемо бродячою республікою?! Як махновці?!
Єгор Іванович. Хто махновці? Ти? Чи я? Чи, може, ось Коваль? Ми керуємо, друже мій. З нас партія спитає. Аякже. Треба час виграти. Доки Червона Армія наблизиться. Республіку ми не віддамо. В селі залишусь я, залишиться ще група міцних людей — затримаємо білих, не пустимо в село. Живі не встоїмо — мертві їм дорогу перегородимо!
Мамай. ОУ ви прийшли, і все як розвиднілось! Єгор Іванович. Давай наказа, товаришу голово. Будемо діяти.
Мамай. Добре. Згодний... Наказую тобі, Коваль, негайно виловити в селі ворогів. І знищити. Всіх. Середенка, Клеопатру в першу чергу.
Коваль. Єсть! (Виходить.)
Входять учительі Гапка. .
Вчитель. Покажіть, Гапко, покажіть... (Кашляє.) Мовчіть, не перебивайте! (Розгортає прапор — червоний, вишите одне слово — Ленін.) Хто вас учив так прапор вишивати? А де ж серп і молот?!
Гапка. Серп і молот теж буде, а Ленін ось, і вже такі нитки, що ні порвуться, ні злиняють...
Єгоріванович. І ви тут, Матвіє Степановичу? Дуже приємно вас бачити. Драстуйте!
Вчитель. У республіканцях, Єгоре Івановичу. Драстуйте! Декрета написав. (Кашляє.) Для народу й історії — знаєте, яких слів треба?!
Варка (заходить з револьвером у руці, стала.) Лав-рику... Ось... На... Я Середенка вбила... Більше не втече...
Грицько (вбігає, кричить). Лавро Устиновичу!!! Наступають!!
Раптом гримнув гарматний постріл. Тиша. Всі стоять непорушно. Мамай (по паузі). Кличте уряд республіки... (Робить кілька важких кроків.)
Завіса
ТРЕТЯ, ДІЯ
Та ж зала, урочиста тиша, на вікнах кресляться страшні знаки тробтюї ноч., засідає уряд республіки. М а м а і х а пінить свічки до ставників, світить їх. Співає півень.
Мама й. Так і скажу, комісари, часу в нас обмаль, можна було б без декрету. А я прочитав його, як заповіт людям, за що боремось та за що, може, і вмремо цієї ночі. Декрет у нас простий, бо й правда наша така сама. Сказав би я вам після декрету високих слів, та не навчений у каторзі, а Леніна всім видко, на прапорі наш Ленін! Та й глянемо правді в вічі, у кільце нас взято, душитимуть обома руками, а ми — чи готові життям заступити свою правду?
Ч е р е в а ш. Декрет написали, а вмирати все одно доводиться, то краще без декрету...
Ганна (з немовлям). За свою земельку боїшся?
Гречка. Загубилися ми в степах, громадою вийдем за село, богів здіймемо, не посміють стріляти на богів!..
М а м а ї х а. Богів наших кров змила, зосталися самі дошки! А ти сидиш на нашій смертній бесіді та хоч би шапку зняв, та хоч би помовчав...
Гречка. Чого ж мовчати, коли страшний суд прийшов, горе січе — наче град із неба?
Ч е р е в а ш. Хазяйство на попіл переводимо, а воно треба покорятися, хоругви з церков узяти — та на шлях!..
Ганна. У мене твого хазяйства немає, битися мені є за що, яв тебе наймичкою була, я на тебе ночами пряла!
М а м а й. Ти дитину нагодувала, Ганно? Он Роман сидить аж'зелений... На тобі, Романе, бубличка, це я в зайця одняв...
Ганна. Богами затуляються, хоругвами хазяйство накривають, не діждете, дуки!
М а м а ї х а. Хай ідуть із своїми богами геть, поховаються в землю та смирні сидять, виповнився час, прийшов до людей розум...
Гречка. Ми думали, що ви люди. А ви, як вовкулаки, людської крові шукаєте!
П ас і ч н и к. Я, куме, вашого кулемета переховував. А тепер бачу, що кров ваша, як дьоготь, чорна!
Устин. Гадюку скільки не грій — не нагрієш. Хай ідуть собі.
В с і (загомоніли). Хай ідуть!
М а м а й. Чуєте — йдіть, не вертайтеся, вам до нашої республіки — зась, тут наймит без хазяїна! •
Загрозлива тиша, в якій один по одному виходять Череваш, Гречка,
ще один.
До Леніна звістку дамо,— чекаємо Червоної Армії й живі не здамося, делегата нашого прийміть, це живий голос республіки. Підтримайте нас, товаришу Ленін.
Мамаїх а. Пошлемо, люди, Єгора Івановича.
Устин. Єгор Іванович серце наше взнав, без нього й республіка наша не встала б. Ось хто батько моєму Лаврові, йдіть, Єгоре Івановичу, та нехай кров наша в світі закричить, інші республіки підніме, Ленін слово про нас напише!..
Г а п к а. Ленін...
Єгор Іванович. Все в порядку, діти мої, я зворушений і так далі, тільки дайте мені кілька слів на бесіді! На мою думку — до Леніна пошлемо Устина Семеновича, чи чуєте,-які в нього гарні слова, він коваль з діда-прадіда, йому денікінці руку перебили, от кого до Леніна. А мені дайте право стояти з вами, моя більшовицька партія живе з народом і веде його вперед. От які справи, Устина Семеновича до Леніна...
Устин. Дак мені йти од вас, коли стали на таку путь, що й од смерті не зарікайсь? Чи ж піднесу оту журбу на плечах та на цілий вік?
Мамаїх а. Єгора Івановича нам не вчити, як він скаже, так і щира правда не скаже...
М а м а й. Посилаємо Устина Мамая до Леніна, нехай іде, комісари, дорогу знайде, туди дорога проста. Звістку дай — стоїть Британська республіка Рад Херсонської губернії! РІди, батьку, та поцілуємось... (Цілується з Устном )
Г а п к а. Про хату не забудь, скажи — хатою не клопочемось, аби денік побити!..
Вчитель. Скажете й мої слова... не перебивайте... (Закашлявся.) Я тридцять років учу, а мене за один день навчили.
Устин. Які слова сказати?
Вчитель. Народний учитель стоїть з народом! Ганна. Чоловіка — мого вбито,— дітей у комуністи виведу, не діждуть офіцери покори!.. Устин. Скажу.
Г а п к а. Та гляди, щоб баба тобі з порожніми відрами дороги не перейшла, щоб піп або заєць...
Устин. Спасибі, люди, за честь, через гори перелізу, через ріки перепливу, перед Леніним стану... Прощайте, степи, прощай, Гапко, прощайте й ви, добрі люди...
Єгор Іванович. Щасливо, Устине Семеновичу. Робочому класу скажіть, хай допомогу шле...
Устин. Бувайте здорові!
Г а п к а. Я тебе на шлях виряджу та пожурюся, край села стоя, ой, був та й нема. Пішли, діду, наші вгору... (Витирає очі, виходить з Устном,)