— Так, звичайно,— відповіла Дженні.— Я добре знаю цей будинок. Ми з містером Кейном милувалися ним ще першого разу, коли приїжджали сюди.
— Прізвище вашого чоловіка я, звичайно, чула, а мій чоловік зв'язаний з електричною фірмою "Уілкс і К0"..
Дженні кивнула головою. По тону м-с Стендл було зрозуміло, що це — досить велике й прибуткове підприємство.
— Ми живемо тут уже кілька років, і я чудово розумію, як незатишно себе почуваєш у новій частині міста. Сподіваюсь, ви зберетесь до мене. Я була б дуже, дуже рада. Мій прийомний день — четвер.
— Із задоволенням,— відповіла Дженні, здригаючись в душі від передчуття цієї тяжкої церемонії.— 3 вашого боку було дуже люб'язно зайти до нас. Містер Кейн дуже зайнятий, але як тільки він трошки звільниться, ми обоє будемо раді бачити в себе вас і вашого чоловіка.
— І ви приходьте вдвох якось увечері, — сказала м-с Стендл.— Ми живемо дуже тихо. Мій чоловік — не любитель театрів і виїздів. Але з сусідами ми підтримуємо найдружніші стосунки.
Дженні привітно посміхнулася. Гостя зібралася йти, і Дженні провела її до дверей.
— Як я рада, що ви така чудова,— відверто сказала м-с Стендл, стискаючи їй руку.
— Дякую вам, — сказала, зашарівшись, Дженні. — Справді ж, я не заслужила такої похвали.
— Ну, то я ждатиму вас. До побачення.
І вона з посмішкою помахала на прощання рукою.
"Здається, зійшло непогано,— думала Дженні, дивлячись услід колясці, що віддалялася. — Вона приємна жінка. Треба буде розповісти Лестеру".
Побували у них і якісь м-р та м-с Кармайкл Берк, і м-с Філд, і м-с Боллінгер; вони або залишали свої карточки, або заходили посидіти й поговорити. Дженні, побачивши, що її вважають гідною пошани, всіляко намагалася не осоромитись. І це їй чудово вдавалося. Вона була гостинна й привітна; у посмішці її відчувалася добрість, у манерах — цілковита природність, вона справляла чудове враження: Гостям своїм вона розповідала, що останній час жила на Північній околиці, що її чоловік, м-р Кейн, давно мріяв оселитися у Хайд-Парку, що з нею живуть її батько і дочка від першого шлюбу. Вона висловлювала надію й надалі підтримувати знайомство з своїми милими сусідами.
Вечорами вона доповідала про своїх гостей Лестеру,— сам він не мав великого бажання заводити знайомство з цими людьми. Дженні поступово добирала смаку.
Ти подобалося заводити знайомства, і вона сподівалася, що в новій обстановці Лестер звикне бачити в ній добру жінку й ідеальну супутницю життя. І тоді, можливо, коли-небудь він одружиться з нею. і
Проте перші враження не завжди бувають міцними, в чому Дженні скоро переконалася. Сусіди прийняли її до свого товариства, либонь, надто поспішно, а потім поповзли чутки. Якась м-с Соммервіл, сидячи в гостях у м-с Крейг, найближчої сусідки Дженні, натякнула в розмові, що їй дещо відомо про Лестера.
— Так, так. Ви знаєте, любенька, репутація в нього не зовсім...— вона звела догори брови й погрозила пальцем.
— Та що ви говорите! — стрепенулася м-с Крейг.— А на вигляд він такий статечний, серйозний.
— Почасти це так і є,— промовила м-с Соммервіл.— Він з прекрасної родини. Але чоловік розповідав мені, що він мав зв'язок з якоюсь молодою жінкою. Вже й не знаю, чи вона це, чи ні. З тією вони жили як чоловік і жінка десь на Північній околиці, і він рекомендував її всім, як міс Гервуд чи щось подібне.
— Подумайте тільки! — і м-с Крейг від здивування прицмокнула язиком.— А знаєте, це ж, либонь, та сама жінка. Прізвище її батька Герхардт.
— Герхардт! — вигукнула м-с Соммервіл. — От, от, цілком вірно. І раніше в неї, здається, також була скандальна пригода, у всякому разі — була дитина. Можливо, Кейн потім і одружився з нею—не знаю. Але родина його, оскільки мені відомо, і чути не хоче про її існування.
— Це страшенно цікаво! — вигукнула м-с Крейг. — 1 подумати тільки, що він усе ж таки одружився з нею! А можливо, ні? В наш час так важко знати, з ким доводиться мати справу.
— Ви маєте цілковиту рацію. Іноді просто немає можливості розібратися. А вона нібито дуже мила жінка.
— Чарівна! — підтвердила м-с Крейг.— Така наївна. Вона мене просто зачарувала.
— А може, це все ж не та жінка,— продовжувала гостя.— Я могла помилитися.
— Ну, навряд! Герхардт! І вона сама мені казала, що жили вони на Північній околиці.
— Тоді, виходить, вона. Як дивно, що ви про неї згадали!
— Дуже, дуже дивно,— сказала м-с Крейг, вже обмірковуючи про себе, як їй триматись з Дженні надалі.
Чутки доходили і з інших джерел. Хтось бачив Дженні з Лестером у колясці на Північній околиці; комусь її рекомендували під іменем міс Герхардт; хтось був поінформований про розлад у родині Кейн. Певна річ, теперішнє становище Дженні, чудовий будинок, багатство Лестера, краса Вести — все це сприятливо впливало на думку світу. Дженні тримала себе з таким тактом, так явно була чудовою дружиною й матір'ю і взагалі справляла таке миле враження, що гніватись на неї не було можливості; але в неї було минуле, і про це не забували.
Вперше Дженні відчула, що насувається гроза, коли Веста, повернувшись із школи, раптом запитала її:
— Мамо, а хто був мій тато?
— Прізвище його було Стовер,— відповіла мати, зразу збагнувши, що справа неладна, що хтось бовкнув щось зайве.— А чому це тобі заманулося спитати?
— Де я народилася? — питала далі Веста, не відповідаючи їй і, очевидно, поставивши собі за мету якнайбільше дізнатися про саму себе.
— У Колумбусі, маленька, в штаті Огайо. А що?
— Аніта Боллінгер сказала, що в мене не було ніякого тата і що ти навіть не була одружена, коли я в тебе народилася. Вона каже, що я не справжня дівчинка, а просто невідомо хто. Я так розсердилась, що відлупцювала її.
Дженні мовчки, із застиглим обличчям, дивилася в простір. М-с Боллінгер була в неї у гостях і мало не щиріше від усіх пропонувала їй свою дружбу, а тепер її дочка так розмовляє з Вестою. Де це вона наслухалась?
— Ти не звертай на неї уваги,— сказала, нарешті, Дженні.— Вона нічого не знає. Твій тато був містер Стовер, і ти народилася в Колумбусі. А битися негарно. Коли дівчатка б'ються, вони можуть наговорити різних образливих речей іноді просто так, зопалу. Ти її не чіпай і не підходь до неї, тоді й вона тобі нічого не скаже.