— Атож, чував я, як ти з ними б’єшся, — кивнув головою Швайка. — І в тому, що вони тепер обходять Чорний ліс стороною, кажуть, лише твоя заслуга.
— Та то як на чий погляд, — ухилився від прямої відповіді Колотнеча. — Проте тепер стало набагато важче, бо обминає поганець Чорний ліс десятою дорогою. І знаєш, що він утнув? — Колотнеча глянув на Швайку такими очима, ніби доконче потребував найщирішого співчуття. — Тепер він ходить лише межи річок та лісів — там, де до нього й на версту не підберешся непомічений. Ми вже й з інгульськими хлопцями домовлялися, і з інгулецькими, навіть до бузьких доходили — та куди там! І не сотнями, а одразу тисячами, а то й десятками тисяч суне, уявляєш? Так що нашими дрібними силами його не налякаєш.
Колотнеча важко зітхнув з такої біди і повів далі:
— А оце знову, здається, завів собі татарин звичку — розсипатися, як пшоно з мішка. От минулого року як було: підслухали наші хлопці, що їхня орда суне на Поділля і дали знати, кому треба. Там, звісно, кинулися укріпляти і Бар, і Винницю, і Хмільник. А ті поганці до них і близько не підходили! Розсипалися, кажу ж тобі, як пшоно з мішка, і нахапали наших людей і нашого добра стільки, що страх! А що не змогли загребти з собою, то порубали або спалили. Ну, як ти з такими будеш битися?
— Та й у нас таке саме. Добре, що хоч самі татари нам і помагають…
— Це ж як? — не зрозумів Колотнеча.
— А так. Коли кримці вилетять з за Перекопу, то їм все одно кого хапати. А оскільки дорога до нас лежить через землі татарських улусів, то й ті страждають не менше за нас. Тож і умовили вони чи не самого Менглі-Гірея обходити улуси стороною. Здебільшого рухаються Залозним шляхом аж за Сулу, а потім нападають зі спини.
— Всіма силами, чи теж пшоном? — діловито поцікавився Колотнеча.
— Не знаю, яке пшоно ти маєш на увазі, але наші вивідники ось що запримітили: підходить татарин до нас попаски малими ордами чи не під самісіньку Сулу. Перепочине день-другий з дороги — і налітає на наші землі, як шуліка на пташку.
— Так і в нас таке саме…
— Атож. Але набігає не купною ордою, а одразу ж за Сулою розділяється на три частини. Одна біжить просто вперед, а дві — завертають ліворуч та праворуч. За певний час кожна з тих частин знову ділиться на три. І так покривають землю, мов сіттю. Хапають усе, а от їх самих схопити не можна, бо ж ніхто не знає, куди спершу кидатися.
Колотнеча кивнув головою.
— Отож, отож. Прослизає, мов вугор крізь рибальські сіті. Добре, що хоч на черкаську землю відучили ми їх накидатися. Тепер вони більше на Поділля чи навіть під Карпати скачуть.
— Нас теж стороною обходять, — похвалився Швайка. — А от Чернігів з Путивлем аж стогнуть від них.
Колотнеча замислено смикнув себе за вуса.
— Тож, мабуть, має рацію Стефан Вирвизуб, — сказав він. — Таки й справді треба підкрастися до тих песиголовців якомога ближче. І коли вони висунуть голову з Криму — одразу ж по шиї…
— Ну, з нашими силами… — з сумнівом відказав Швайка.
Наразі позаду почулися вигуки. Колотнеча зі Швайкою озирнулися.
— Що там? — вигукнув Колотнеча.
— Та головний віз зламався, матері його ковінька, — обізвався один з черкаських десятників. — І тепер, доки не замінимо колеса — ні туди, ні сюди.
Швайка з Колотнечею перезирнулися.
— То саме час зупинитися на перепочинок, — сказав Швайка. — Бо так жодне колесо не витримає.
— Що правда, то не гріх, — усміхнувся Колотнеча. — Там, попереду, якраз є одна гарненька місцина…
ХАН МАМАЙ ТА ІНШІ
Місцина й справді виявилася простора і затишна. Вона чимось нагадувала воронівські луки. Коні жадібно накинулися на пишну траву, кашовари взялися розводити вогнища, а візники забігали навколо возів з мазницями. Решта — черкаські і переяславські впереміж — уляглися на узліссі і затіяли неспішну передобідню розмову.
— От зараз би шмат сала з зеленою цибулькою, — мрійливо проказав черкасець Гервасій, старий знайомець Кривопичка.
— Або горщик кулешу діда Кібчика, — прицмокнув Кривопичко.
Гервасій звівся на лікоть.
— А він що, з вами їде?
— Ой, гляньте на ту дрібноту! — нараз подав голос хтось із черкаських. — Чубляться, мов ті півники!
І справді, малеча, яка вже встигла потоваришувати і кілька хвилин тому з галасом гасала у довгої лози, чогось не поділа. Телесик і один з черкаських зійшлися у двобої. Проте билися недовго. Телесик злетів у повітря і буцнув свого супротивника ногою так, що той покотився по землі. З криком "наших б’ють!" на Телесика накинулося двійко черкаських, їм навперейми побігла Телесикова ватага, а за мить усе змішалося в одну купу, в якій безперестанно миготіли чиїсь руки, ноги та голови.
— Ану, вгомоніться! — гримнув Федір Колотнеча.
Купа помалу розпалася. Витираючи заюшені носи, хлопці з-під лоба зиркали то одне на одного, то на дорослих.
— Ну, Телесику, такого я від тебе не сподівався, — сказав Швайка. — Що ви там не поділили?
— А чого ж він… — сказав Телесик.
— Хто — він?
Телесик кивнув на високого, гнучкого, мов лозина, хлопчину з великими сірими очима.
— Як тебе звати? — запитав Швайка.
— Мусійко, — хриплуватим голосом відказав той.
— То що ж ти, Мусійку, таке зробив, що Телесик…
— Він каже, що татари — гарні люди, — втрутився Телесик.
— І неправда, — відказав Мусійко. — Я про всіх татарів не казав. Я казав тільки про Мамая.
— То ти що — казав, що Мамай добрий? — уточнив Швайка.
Мусійко кивнув головою.
— І звідкіля ж ти про це довідався?
— Від нашого богуславського маляра. Він у себе на стіні його намалював.
— Он як. І що ж саме він намалював?
— Ну… Сидить той Мамай у степу перед вогнищем, думає про щось і на кобзі грає.
— Татарський хан — і грає на козацькій кобзі? — здивувався Кривопичко. — Де ж таке бачено?
— А богомаз каже, що він чував від перехожих ченців, буцімто Мамай зробив більше, ніж будь-який козак, — надсилу мовив Мусійко.
Кривопичко вражено витріщився на товаришів. У них вигляд був не кращий.
— То твій богомаз що — на шибеницю захотів? — прийшовши до тями, запитав Кривопичко.
— Постривай, Володку, — зупинив його Швайка. — Ану підійди-но ближче, — звелів він Мусійкові.
Мусійко, надсилу пересуваючи ноги, наблизився до Швайки. Його худенька постать зіщулилася в передчутті чогось лихого. Проте Швайка посадив його на коліно і провів долонею по скуйовдженому волоссю.