Ціну клятвам Архія всі добре знали. Демосфен, думаючи щось своє, неуважно глянув на найманця Антіпатра і зневажливо мовив:
— Дарма стараєшся, Архію, ні твоя гра не зачіпала мене раніше, ні твої обіцянки-цяцянки тепер.
Архій спалахнув, бо не любив, коли жертва пручалась і не йшла покірно на забій.
— Ти...Ти ще пошкодуєш за свої слова! Якою б не була моя гра, але виграв я. А ти програв. І твої греки теж.
Двоє незнайомців вже заходили з боків. Демосфен глянув на них, все зрозумів і повернувся до Архія. Голос його був спокійним.
— Почекай,— майже по-дружньому мовив він кату,— поки я напишу рідним своє останнє "прощай".
І пішов у глибину храму, там дістав навощену табличку і, наче обдумуючи, що йому написати, взяв до рота кінчик грифеля. В очеретині грифеля була швидкодіюча отрута. Про що він думав у ту мить? Невгамовне його і трагічне життя вже підходило до свого кінця. Не думав, що так станеться, та що тепер — вже нічого не поправиш і нічого не переграєш. Він був полум'яним патріотом і все своє життя присвятив захистові батьківщини, а чого домігся?
"У мене є сила,— думав з гіркотою поразки,— боги наділили мене красномовством, є енергія, якої вистачить на десятьох, я всього себе віддав Греції, своєму народові, свободі і демократії, але всі мої зусилля виявилися марними. Невже обставини сильніші од мене? Я далеко від батьківщини, яку захопив ворог. Ось-ось доведеться мені ковтати отруту і я впаду без подиху, а ворог мій топтатиме мою батьківщину. О боги, за віщо мені така мука!.."
— Ей, про що ти так довго думаєш? — нетерпляче вигукнув Архій.— У тебе вже немає часу на думання, Демосфене!
Так, часу на думання у нього вже й справді не лишилося. І це збагнувши, Демосфен стис зубами кінчик грифеля, очеретина тріснула — і на язиці з'явилася волога. Проковтнувши її і відчуваючи в роті невимовну гіркоту, Демосфен зробив кілька кроків і впав біля вівтаря. Коли до нього підбіг Архій, Демосфен уже був мертвим...
Так на шістдесят другому році життя закінчив земні свої дні Демосфен, син Демосфена,— людина, яка, як скаже один з істориків на рубежі XX століття, "залишиться назавжди окрасою історії нашої раси". Незламний патріот своєї батьківщини, великий оратор, він був — це логічно і взаємопов'язано — і великим трудівником. Зважуючи, випробовуючи кожне слово своєї промови, шліфуючи рядок за рядком, підбираючи аргумент, якого противнику було неможливо відбити, він трудився і вдень і вночі — все своє життя. Не покладався на натхнення чи експромт, а покладався тільки на тяжкий труд — ось чому його промови і нині повні клекоту життя, пристрастей і справжнього вболівання за честь і свободу вітчизни, і тому в них відчувається пульс його епохи. Демосфен здобув такі вершини у красномовстві, які нікому з його сучасників, ні пізніших ораторів так і не вдалося досягти.
В історії збереглися свідчення очевидців про те, що Демосфен майже до п'ятдесяти років не гасив лампи, а якщо і лягав коли спати, то на вузьке і тверде ложе, аби не віддавати сну більше часу, аніж того вимагала природа. Великий Демосфен вважав життя за тяжкий труд, а тому ніколи не збуджував себе вином, а пив тільки воду — тому недруги й заздрісники називали його "водопивцею". І в усьому іншому він вів скромне і помірковане життя, і за всі дні, відпущені йому богами для перебування у світі білому, Демосфен не вимовив жодного зайвого слова. А ще кажуть, що Демосфен ніколи не міг собі пробачити того, що одного ранку (лише одного ранку!) його раби піднялися раніше і взялися до роботи в той час, як він, їхній господар, ще спав...
"Поетами народжуються, а ораторами стають",— скаже згодом інший великий оратор-римлянин Ціцерон, і його слова чи не найсправедливіше стосуються Демосфена. Він перший з усіх великих ораторів античних греків перетворив ораторську трибуну на драматичну естраду. Коли його запитали, що потрібно для справжнього оратора, він швидко відповів: "Жести, жести і жести". Він був великим майстром жестів, його руки, все його тіло перетворювалося в жести, увесь він, змінюючи пози, ставав згустком пристрастей, енергії, снаги.
Останні роки свого життя оратор Есхін — постійний запеклий ворог Демосфена — провів у вигнанні, куди він відправився, програвши змагання з Демосфеном. У вигнанні він змушував своїх учнів постійно вивчати ту промову свого колишнього суперника "Про вінок", з-за якої, програвши змагання, залишив батьківщину. Есхін якось прочитав її з таким натхненням, що захоплені слухачі гамірно його вітали.
— О-о,— вигукнув з досадою Есхін,— що б ви ще заспівали, якби почули, як цю промову виголошувала ця клята шельма — Демосфен!..
У жовтні 322 року македонський полководець Меніпп увів воєнний підрозділ в афінський морський порт Пірей — македонський гарнізон розмістився у фортеці Муніції, на горбі, що здіймався над афінською гаванню. Цього було досить, щоб налякати афінян. До всього ж на чолі держави було поставлено відданих Македонії людей. Демократичний режим Афін був відмінений, а багатьох його мешканців згідно з новою конституцією позбавили політичних прав. А ті, хто не мав двох тисяч драхм (таких набралося 12 тисяч), позбавлялися будь-яких пр'ав.
З незалежністю Афін було покінчено — Антіпатр святкував свою перемогу. Тільки його шпигун-внвідник і кат-порученець Архій, згадуючи Демосфена, разчаровано казав:
— Який жаль, що він встиг. Втік од нас, сховався на тім світі — тепер його вже там не дістанеш.
Нікея, Клеопатра і регент
Коли до Клеопатри дійшла вістка про загибель Леонна-та, то з досадою сказала:
— Дурень! Я хотіла його зробити царем Македонії, а він поліз у сутичку з греками й наклав головою!..
І забула про Леонната назавжди — мертві її не цікавили. А ось живі... Серед живих Клеопатра почала собі шукати нового претендента на одруження — кого саме, їй було все одно, аби він мав достатню військову силу. Олімпіада, дізнавшись про невдачу з Леоннатом, порадила дочці одружити на собі самого Пердікку. Грати так грати! Пердікка — значна фігура. Всемогутня. Регент. Щоправда, в літах, так зате ж — надійний. Має і силу, і вплив на проклятих македонців... Олімпіада тому так гаряче переконувала дочку, бо гадала з допомогою Пердікки — якщо він раптом стане її зятем — покінчити з Антіпатром і відстояти єдину і неподільну імперію.