Роксану і сина її Александра IV було схоплено і запроторено до в'язниці міста Амфіполя під нагляд відданої Кассандру людини — Главкія. Кассандр розумів: чим швидше він позбудеться дружини і сина Александра, тим швидше утвердиться на македонському троні. Але не квапився, був надто обережним, ще і ще вивіряючи кожний свій крок і вчинок. Спершу вирішив почекати, аби пересвідчитись, яке враження справить на Македонію убивство Олімпіади, а вже тоді прибере її невістку з сином.
В Амфіполі Роксану з сином тримали в ізоляції і під суворим наглядом Главкія. Поселили в хижці, як бідну вдову з бідною, незнатною дитиною, годували нужденною їжею, як останніх рабів,— аби вони пошвидше забули про свою царську гідність і нікому навіть не заїкалися, що мають права на македонський трон. Та з місцевих жителів все одно ніхто б і не повірив, що удова у дранті та її дитинча в такому ж лахмітті — то дружина і син самого Александра Македонського. Тримав їх Кассандр відсторонено од світу з 316-го по 305-й рік, хоча вже за мирним договором 311 року між полководцями дванадцятилітній Александр IV визнавався царем і Кассандр за тим договором був зобов'язаний опікати його до повноліття.
Минав рік за роком, а Кассандр все тримав і тримав у бідності, холоді й голоді та під посиленою вартою Роксану з сином і не міг їх відпустити — сина й дружину імператора відразу ж перехопили б інші полководці і тоді забрали б у нього, Кассандра, владу. Та й Александр, вирісши, міг підняти заколот.
Отож.^коли серед македонців почали поширюватися чутки, що пора, мовляв, звільнити Александра, сина Александра, і передати йому як законному спадкоємцю верховну владу, Кассандр захвилювався. І було від чого . Відпустити малого Александра? Але для нього, для Кассандра, це ж рівнозначно самовбивству. Та й не дурень він, щоб добровільно зректися влади. Адже це буде крахом усіх його сподівань, до яких він — часом переступаючи через трупи — йшов усе своє життя. І ось, вже нарешті дотягнувшись до трону, віддати його іншому.
Треба було діяти і діяти негайно.
Все зваживши, Кассандр послав до підлеглого йому правителя Амфіполя Главкія свою людину з такою запискою:
"Таємно умертви хлопчика і його матір. Зарий їхні тіла, не говори нікому нічого про це".
Главкій виконав повеління свого пана — нещасну Роксану та сина її, вина якого полягала в тому, що він був сином Александра Македонського, закололи кинджалами, а тіла їхні десь таємно зарили.
Сталося те у 305 році. Із загибеллю Роксани та її сина все царське сімейство вже було винищене, і це розчистило полководцям дорогу до влади. Зокрема Кассандру, котрий у 306 році проголосив себе царем. В історії цар Кассандр залишився відомим в основному як засновник міста, яке він назвав ім'ям своєї коханої дружини — Фессалоніки,— та убивця дружини і сина Александра Македонського, і особливо матері його — цариці Олімпіади.
ЕПІЛОГ
Mera лі тумба
Коло підніжжя лісистих гір Пієрія лежить привільна долина ріки Альякмон, а далі і ген на північ тягнуться рівнини. Тут, біля Альякмона, на північному заході нинішньої Греції (Егейська Македонія) розташувалося село Вергі-на. А втім, це скорше сільце — невелике, незнамените і донедавна мало кому відоме навіть у себе на батьківщині.
І ось ця Вергіна — "сільце, розташоване в дванадцяти кілометрах на південний захід від Веройї, стало місцем одного з найвизначніших археологічних відкрить останніх років" .
Так почав свою статтю професор класичної археології Салонікського університету Маноліс Андронікос. Він же й провадив розкопки гробниці македонського царя.
Припущення, що на місці села Вергіни (чи неподалік нього) колись стояла первісна столиця могутньої Македонії, препишна Егі, де й ховали македонських царів, виникло давно. Але підтвердити це могли тільки розкопки.
Маноліс Андронікос вперше прибув у Вергіну і взяв участь в розкопках ще в 1937 році, але до таємниці знаменитого Мегалі тумба впритул підійшов лише через сорок років.
владою Туреччини, було поділено між Сербією (Вардарська Македонія, згодом республіка у складі СФРЮ, нині, після розпаду югославської федерації, незалежна держава), Грецією (Егейська Македонія) і Болгарією (Пірінський край).
*** Це був єдиний випадок, коли слабенький Епір переміг Македонію (скориставшись смугою гострої кризи, у яку вона тоді потрапила і назавжди втратила вплив над Грецією). Згодом і Македонія (щоправда, після запеклої боротьби, багатьох нещасливих для неї воєн та повстань),
... Мегалі тумба — так звався Великий курган — могила котрогось із найзнаменитіших македонських царів діаметром сто десять метрів і заввишки близько тринадцяти метрів. Найвище здіймалась вона над іншими могилами, менших розмірів, і була споруджена явно в еллінські часи. Як гадали спеціалісти, царський некрополь пограбували ще в 274—273 роках, коли Пір, цар Епіру, розбивши македонського царя Антігона Гоната, захопив Егі і залишив там своїх найманців галатів . Невдовзі Антігон Гоната відвоював свою столицю. Щоб прикрити ганьбу — пограбовані гробниці царського некрополя — і велів насипати Мегалі тумбу — Великий курган.
І ось почалися його розкопки. За тридцять п'ять днів напруженої роботи було вибрано вісімнадцять тисяч кубометрів насипної землі. В материковий грунт, в центрі кургану, заклали п'ять пробних шурфів. І — жодного знаку на будь-які споруди. Археологи занепокоїлись: невже під курганом немає гробниці? Але ж цього просто бути не може! Незважаючи на невдачі, пошуки тривали довго. І ось в кінці 1977 року, готуючи майданчик для розкопок на майбутній рік, зовсім негадано виявили давню, щоправда, невелику могилу — вона ховалася під Мегалі тумба на південно-західному його краю.
Заклали шурф і відразу ж наткнулися на частину цегляної стіни, потім виявили ще одну, а між ними відкопали кришку прямокутної гробниці. Робота була нелегка, довга і неспішна. Але добутлива. Одне за одним археологи виявили троє поховань — двоє знаходились під землею, а третє на поверхні, пограбоване у 274—273 роках.
В малій гробниці майже нічого не вціліло, хоч була вона, очевидно, багатою — про це свідчили фрески незвичайної краси, якими розписали верхню частину стіни. А на стіні з північного боку несподівано виявили унікальну художню композицію "Викрадення Персефони Плутоном". Одного погляду на композицію було досить, щоб сказати: це твір великого майстра. Яка впевненість і легкість пензля! Незрівнянна витонченість кольорової гами, майстерне володіння перспективою — все це створене рукою непере-вершеного митця. Було висловлено припущення, що автором "Викрадення Персефони" міг бути знаменитий грецький художник середини IV ст. до н. е. Нікомах.