Якось сніжного лютневого дня Омейні сказав Джорджеві:
— Можна тільки дивуватися, як ти пристосувався.
Але то було в лютому, точніше тринадцятого лютого, в день Джорджевого народження. Минув березень, за ним квітень, і незадовго до травня Джордж зрозумів, що не пристосувався анітрохи.
Рік тому травень промайнув для нього геть непомітно. Тоді він цілком зневірився, втратив сенс життя і не підводився з ліжка. Та цього разу було не так.
Джордж знову думав про те, що незабаром на Землі розпочнеться Олімпіада і молоді люди вступлять у змагання, виборюватимуть першість у фаховому вмінні, щоб дістати місця на нових планетах. Буде святкова атмосфера, хвилювання, останні новини про наслідки змагань. З’являться пихаті агенти-вербувальники з інших планет, що губилися в неосяжних космічних просторах. Переможців уквітчають славою, а на долю тих, хто зазнає поразки, випадуть слова розради.
Скільки про це написано книжок; як він ще хлопчиком захоплювався, рік у рік стежив за Олімпійськими змаганнями; скільки з ними пов’язано власних планів…
З погано прихованою журбою Джордж Плейтен сказав;
— Завтра — перше травня. Початок Олімпіади!
Саме тоді вони вперше посварилися з Омейні, коли той, карбуючи кожне слово, з гіркотою вимовив повну назву їхнього закладу.
— Інтернат для недоумків!
Джорджа Плейтена затопила гаряча хвиля. Для недоумків! В розпачі він намагався не думати про це.
— Я йду звідси, — сказав він безбарвним голосом.
Речення вимовилося само собою, і його зміст дійшов до нього тільки тоді, коли воно злетіло з уст.
Омейні відірвався від книжки і підвів голову.
— Ти щось сказав?
Тепер Джордж усвідомив свої слова.
— Я йду, — люто повторив він.
— Що за нісенітниця! Сядь, Джордже, і заспокойся.
— О ні! Запевняю тебе, що я потрапив сюди через таємну змову. Я не припав до душі лікареві Антонеллі. Річ у тім, що дрібні бюрократи дуже чутливі до своєї влади. Досить тільки не догодити їм, і вони одним розчерком пера на якомусь папірці зітруть тебе в порох.
— Ти знову за своє?
Джордж важко дихав, його тіпало від нервового дрожу.
— Так, і я не відступлюся, поки все не з’ясується. Якось вже дістануся до Антонеллі і витягну з нього правду.
Наближався місяць Олімпіади, і він не міг дозволити, щоб цей травень минув марно. Якщо зараз Джордж нічого не зробить, то остаточно капітулює і залишиться тут назавжди.
Омейні опустив ноги з ліжка і встав. Він був майже шість футів заввишки, а в обличчі мав щось від доброго сенбернара. Хейлі поклав руку Джорджеві на плече.
— Якщо я образив тебе…
Джордж шарпнувся, звільняючись від руки.
— Ти тільки сказав те, що вважаєш за правду, я ж доведу, що це неправда, — та й квит. Чом би мені не піти? Двері відчинені, замків ніяких. Ніхто ж не казав, що не можна піти. Я просто візьму та й вийду звідси.
— Припустимо. Але куди ти підеш?
— До найближчого аеропорту, а звідти до найближчого Олімпійського центру. У мене є гроші. — Він схопив свою бляшанку, куди відкладав заробіток. Кілька монет, дзенькнувши, впали на підлогу.
— На тиждень, можливо, тобі вистачить. А що буде потім?
— За тиждень я все владнаю.
— За тиждень ти приповзеш назад, — поважно сказав Омейні, — і тобі доведеться докласти багато зусиль, щоб повернути все те, чого ти досяг. Ти з глузду з’їхав, Джордже.
— Тільки-но ти назвав мене недоумком.
— Ну пробач мені. Ти залишишся, гаразд?
— Спробуєш затримати мене?
Омейні зібгав свої повні губи.
— Ні, гадаю, не затримуватиму. Це твоя особиста справа. Якщо ти бажаєш взятися за розум тільки після того як зіткнешся із зовнішнім світом і повернешся з закривавленою фізіономією, то давай… Що ж, йди.
Джордж уже був у дверях. Озирнувся через плече.
— Я йду.
Він повернувся, щоб узяти свій кишеньковий туалетний набір.
— Сподіваюсь, ти не будеш проти, якщо я заберу дещо із своїх особистих речей?
Омейні знизав плечима. Він знову ліг на ліжко і з байдужим виглядом узявся за читання.
Джордж загаявся у дверях, Омейні навіть не глянув у його бік. Скреготнувши зубами, Джордж швидко рушив безлюдним коридором і вийшов в оповитий нічною імлою парк.
Він думав, що його затримають у парку, та його ніхто не зупиняв. У нічному ресторані Джордж запитав дорогу до аеропорту і чекав, що господар одразу ж викличе поліцію, але нічого такого не сталося. Джордж узяв скімер, щоб дістатися до аеропорту, і водій нічого не запитав.
Однак неспокій не минав. Коли він приїхав до аеропорту, його серце стислося від болю. Адже він уявлення не мав, що таке зовнішній світ. Скрізь багато людей, людей з професіями. У ресторані під касою прикріплена пластмасова табличка з ім’ям господаря. Такий-то, дипломований кухар. У чоловіка, який керував скімером, були права дипломованого водія. Джордж зразу осягнув незавершеність свого власного імені, почуваючи себе так, наче був голий, навіть гірше — ніби з нього здерли шкіру. Проте ніхто не помічав його. Він не перехопив жодного підозрілого погляду, ніхто не вимагав доказів, що він також має професію.
"Кому спаде на думку, що є люди без фаху?" — гірко подумав Джордж.
Він купив квиток на літак до Сан-Франціско на третю годину ночі. Інші відлітали до великих центрів Олімпіади тільки вранці, а Джордж волів чекати якомога менше. Він улаштувався у гомінкій залі для пасажирів, вишукуючи очима полісменів. Та вони не з’являлися.
Джордж прибув у Сан-Франціско ще до полудня, і гамір міського життя приголомшив його. Він ніколи не бачив такого великого міста, а за останні півтора року звик до тиші й спокою.
До того ж був місяць Олімпіади. Коли він утямив, що саме цим пояснюється загальне збудження і сум’яття, то майже забув про власний відчай.
Для зручності пасажирів в аеропорту було встановлено Олімпійські стенди, біля них зібралися великі натовпи. Кожній основній професії відводився окремий стенд, на якому зазначалася адреса тієї Олімпійської зали, де цього дня проводили змагання за фахом, потім перелічувалися абітурієнти з зазначенням місця їхнього народження і називалася планета-замовник, якщо така була.
Все цілком відповідало традиціям. Джордж частенько читав у газетах опис Олімпійських змагань, бачив їх по телевізору і навіть одного разу був присутній на невеличкій Олімпіаді дипломованих різників у головному місті округи. Та й те змагання, хоч не мало ніякого відношення до інших світів (на ньому, звичайно, не було жодного представника з інших планет), привернуло увагу багатьох людей.