Мефістофель
Та що весна та навісна!
У мене в тілі зимнім-зимно;
Я б по снігу з охотою носивсь.
А тут іще й на небі ніби димно;
Червоний місяць весь обгородивсь,
Ледь блимає; не встигнеш і ступити, —
На дерево чи скелю налетиш!
Чи вогника блудного нам гукнути?
Із ним видніш і веселіш.
Агов, малий! Ходи, пройдися з нами!
Чого там блудиш манівцями?
Чим так горіть, нам вгору присвіти!
Блудний вогник
Надіюся, що панству на догоду
Зумію я здолать свою природу:
Зиґзаґами я звик завжди іти.
Мефістофель
Ти що ж, людину мавпувати?
Во ім'я чорта мусиш прямувати,
А ні — умить тебе задму!
Блудний вогник
Я бачу — ви господар в цім дому,
Готов служить і тямлю осторогу.
Та зважте, скільки чар сьогодні на горі;
Раз ви мене взяли собі в проводирі,
То не здивуйте, як схиблю дорогу.
Фауст, Мефістофель і Блудний вогник
(співають навпереміну)
Ми вступили в володіння
Снів чудових, чар таємних.
Проведи нас без блудіння
По просторах диких, темних,
Де блукають дивні мрева.
За деревами дерева
Мимо, мимо вдаль несуться,
Кручі корчаться і гнуться;
Онде бескети носаті
Захропіли, лігши спати.
Між каміння, баговиння
Чуть струмочків дзюркотіння.
Щось рокоче, щось воркоче,
Мов кохання шепт урочий,
Раювання сни чудові,
Спів надії, спів любові! —
Оддається скрізь луною,
Казковою давниною.
Шугу! Пугу! Скрики, зойки…
Сич і пугач, чайки й сойки —
їм незмога сю ніч спати…
Чагарями скачуть жаби —
Товстопузі, довголабі!
Ось гадючиться коріння
І крізь ріння, й крізь каміння;
Дивовижні їх сплетіння
Мов зібрались нас хапати:
Пручать скрути, ніби спрути,
Щоб мандрівців затягнути.
Долом мшавим, колом млавим
Миші, миші сунуть плавом,
Незліченні, різноцвітні!
А на кожнім горнім плаї
Світляків рясніють зграї,
Щоб зблукались мимохідні.
Ти скажи, чи ще йдемо ми,
Чи на місці стоїмо ми?
Все тут крутить веремії —
Корчі, й скали-зубоскали,
Й світляки, що заскакали,
Завихрились, навіснії.
Мефістофель
Йди за мною без зневір'я!
Почалося середгір'я;
Звідси нам, як дивний сон,
Замигоче цар Мамон.
Фауст
Крізь землю заграва замріла,
Немов розжеврілася рань,
Запроменіла, зазоріла,
Прохлюпнулась в найглибшу хлань.
Там в'ється пара, дим клубками,
Там жар у мареві горить,
То ллється тонко, мов нитками,
То водоспадом аж яскрить,
То по долині круженяє,
Струмує тисячею жил,
То знов водносталь їх єднає
Між двох прилеглих скельних брил.
Ось іскор безліч нам заграла,
Мов золотий пісок зрина…
Поглянь, поглянь, як запалала
Скали стрімчастої стіна!
Мефістофель
Мамон вже знає, як одзначить
Цю урочистість, празник цей!
Радій, що все ти зміг побачить;
Я чую вже розбещених гостей!
Фауст
Який рвучкий схопився вихор!
У спину б'є, мов триста душ!
Мефістофель
Чіпляйсь за ребра скель чимдуж,
Бо в прірву звалишся, то буде не до ігор.
Гускне ніч од імли завій…
Чуєш? Бором реве борвій!
Сполошились сови вирлаті.
В вічнозеленій палаті
Вітер колони рушить,
Гілля трощить і крушить,
Стовбур'я стогне в одчаї,
Коріння вивертом зяє.
І страшно грьопає враз додолу
Мішма, шкереберть все те посполу,
І, розгулявшись по вітровалі,
Буря регоче в проваллі.
Чуєш крики — дальше й ближче?
Чуєш гуки — вище й нижче?
З усіх верхів, з усіх низів
Рине скажений чаклунський спів.
Хор відьом
Весь Брокен од відьом зацвів, —
Жовта стерня, зелений сів.
Зібрався там увесь кагал, —
Сів Уріан на трон із скал.[48]
Усяк навзаводи летить,
Відьма п…ть, а цап смердить.
Голос
Старенька Баубо в стороні
Одна трюхика на свині.
Хор
Хвала тому, кому хвала!
Нехай би Баубо нас вела!
Вперед, стара! Щодуху дми!
А за тобою — ми, відьми!
Голос
Ти кудою ішла?
Голос
Мимо Ільзенштайна.
До сови у гніздо зазирнула стайна,
Аж та витріщилась.
Голос
Взяв би тебе дідько!
Чого ти так швидко?
Голос
Я півбока драна,
Дивись, яка рана!
Хор відьом
Далекий шлях, широкий шлях,
А всі стовпились — просто жах,
Всіх вила колють, мітли рвуть,
І мати дохне, й діти мруть.
Відьмаки
(півхором)
Ми тут повзем, як слимаки,
Попереду усе жінки.
До зла баби йдуть, як на мед —
На тисячу ступнів вперед.
Другий півхор
Та ми не заздрим на бабів,
їм треба тисячу ступнів,
А чоловік — одразу скік!
І перегнав весь той потік.
Голос
(зверху)
Ходіть до нас сюди з озір!
Голос
(знизу)
Хотіли б ми до гір, на шир,
Та миємось, уже чистіш води,
Зате й безплідні назавжди.
Обидва хори
Вже місяць змерк, світ зірок стух,
І вихор стих, і вітер вщух,
Лиш ми, відьми, тут шумимо,
Мільйони іскор метемо.
Голос
(знизу)
Пождіть! Пождіть!
Голос
(зверху)
Це хто з провалля там ячить?
Голос
(знизу)
Мене візьміть! Мене візьміть!
Я лізу більше трьох століть…
Яка тяжка до верху путь,
А все ж кортить з своїми буть.
Обидва хори
Сідай на вила, на козла,
Дістань кола чи помела;
Бо хто сьогодні не злетить,
Тому в багні довіку скніть.
Недовідьма
(внизу)
Я вже давно тут дрібочу,
Але, як інші, не злечу;
Із дому йду усіх раніш,
Сюди прийду — усіх пізніш.
Хор відьом
Чарівна масть одваги дасть,
Оберне всяку річ у снасть,
Учинить човен із ночов, —
Хто вверх не сплив, той вниз пішов…
Обидва хори
Ми облетіли гору в млі,
Аж захотіли до землі.
Весь луг сирий скорій укрий,
Відьомський рій, відьмацький рій!
(Опускаються).