Протей
Спрямуй свій дух в живу вологу,
Буяй в ній широко, розлого,
Зазнай життя до повноти.
Не квапся в вищі лиш одміни,
Бо вже як дійдеш до людини,
То далі нікуди іти.
Фалес
Та непогано б кожному із нас
Буть справжньою людиною в свій час.
Протей
(до Фалоса)
Та ти ж якраз таким і був,
Тому й свій час пересягнув;
Бо серед блідного привиддя
Тебе я бачу не одне століття.
Сирени
(на скелі)
Що за флер прозорий скраю
Коло місячне обвив?
Впізнаємо любу зграю
Білокрилих голубів.
Із Пафосу прилетіли,
До кохання запальні,
Бути свідками схотіли
Шаленистої гульні.
Нерей
(підступає до Фалеса)
Як людині подивиться,
То — проміння гра примхлива,
А у духа-ясновидця
Думка інша, справедлива.
Це — священні голуби,
Славний почет Галатеї,
Льоту навчені від неї
Із прадавньої доби.
Фалес
Пристаю і я на те,
Що цей мудрий муж мовляє,
У природу він вселяє
Щось живе і щось святе.
Псілли і Марси
(на морських биках, телятах і баранах)
На Кіпрі, в яскинях підземних,
В повітря тремтіннях таємних,
Ми з давніх-давен гніздимося,
Безпечні Нептуна й Сейсмоса.
Там бережно нами храниться
Богині ясна колісниця,
Що іншим і в сні не присниться.
В цю ніч із тремким мерехтінням
Над хвиль мережастим плетінням,
Невидні новим поколінням,
Приводим царицю сюди.
Не боязно нам ні орла того,
Ні лева крилатого,
Ні хреста, ні півмісяця,[89]
Що гордливо знай висяться,
Між собою воюючи,
Тут по черзі пануючи,
Край багатий руйнуючи.
Ми, як завжди,
Прекрасну царицю приводим сюди.
Сирени
Коливаючись повільно,
Ближче й ближче надплива,
Обліпивши повіз щільно,
Мальовнича перезва.
То дебелі Нереїди —
Дикий вигляд, добра суть,
І тендітнії Доріди
Галатею нам везуть:
Величава, богорівна,
Знак безсмертя на чолі,
Та ласкава і чарівна,
Як проста дочка землі.
Доріди
(хором, пропливаючи на дельфінах повз Нерея)
Лий нам, Луно, ласку світла,
Глянь, як любо юнь розквітла!
Тих, що візьмемо в мужі,
Панотцеві покажи.
(До Нерея).
Врятували з пащі виру
Ми цих гарних юнаків,
Доглядали потай миру
Між мохів та комишів.
Поцілунками палкими
З них одплату візьмем всі ми;
Привітай же красунів!
Нерей
За добродійство в нім же й нагорода,
У милосерді вам же й насолода.
Доріди
Якщо ми за благодію
Сподобилися похвал,
Ввічни, батьку, нашу мрію —
їхню юнь і їхній пал.
Нерей
Радійте з цих чудесних сходин,
Із юнаків зробіть дружин,
Та я того їм дать не годен,
Що може дати Зевс один.
Під вами хвиля хистко гнеться,
Така ж хистка і та любов;
Як порив пристрасті минеться,
На берег вихлюпніть їх знов.
Доріди
Ви, гарні хлопці, нам дорогі,
Та вже нам розлуку кличуть…
Ми хочем вічної жаги,
Боги її не зичать!
Юнаки
Як любо лелієте ви нас
Ласкавим теплом дівочим!
Таке нам щастя в перший раз,
Ми кращого й не хочем.
Галатея надпливає на колісниці з мушлів.
Нерей
Це ти, моя доню!
Галатея
Мій любий татусь!
Спиніться, дельфіни, нехай подивлюсь!
Нерей
Вони не спинились; гучною юрбою
Йдуть далі у звичному крузі…
Коли б узяли і мене вже з собою!
Ах! Що їм по батьківській тузі!
Та цього стрічання щаслива мить
Річного чекання томління затьмить.
Фалес
Хвала вам, і прісно хвала!
У мене душа розцвіла
Великим, прекрасним, правдивим…
Усе із води появилось,
Все вічно водою живилось!
Будь нам, океане, зичливим!
Коли б не ти із тучами,
Рясні дощі несучими,
З потоками кипучими
І ріками могучими —
І гори, і доли були б без пуття,
Ти цілому світу струмуєш життя.
Ехо
(хор всіх кругів)
Ти цілому світу даруєш життя.
Нерей
Вони звертають вдалині —
Не пройдуть більше при мені;
Далеко протяглими гронами
За свята нічного законами
Збіговище плине в'юнке.
Та жемчужний трон Галатеї
Все бачу в тій юрмі;
Він блискотить зорею
У пітьмі.
Що любим, те нам видно всюди!
Й далеко буде
Світле і ярке,
Дійсне і близьке.
Гомункул
В волозі цій розмайній
Вбачає дух мій сяйний
Найкращу красоту.
Протей
В волозі життєдайній
Осягне дух твій сяйний
Найвищу висоту.
Нерей
Яка нова тайна в тій зграї урочій
Засяяла сяйно і ловить нам очі?
По жемчугу грає огонь перебіжно —
То сильно й яскраво, то лагідно й ніжно,
Тріпоче любовно круг ніг Галатеї…
Фалес
То бідний Гомункул послухав Протея…
Охоплений владно одною жагою,
В життя він ірветься, тремтить з непокою…
Коли б він нагально об трон не розбивсь!
Спахнуло — сяйнуло — уже він розливсь…
Сирени
Яке ж то нам чудо явилось огнисто,
Що хвиля об хвилю черкає іскристо?
Всю просторінь полумінь вщерть пойняла,
Зажевріли в темряві ночі тіла,
Усе надокола вогнем запалало…
Хай царствує Ерос — усьому начало!
Слався, море! Славтесь, хвилі,
Світлим блиском заіскрілі!
Слався, вогне! Слався, водо!
Слався, дивная пригодо!
Увесь хор
Слався, вітре, милий брате!
Слався, земле, щедра мати!
Всім стихіям чотирьом
Возсилаємо псалом!
ДІЯ ТРЕТЯ
Перед палацом Менелая у Спарті
Увіходить Гелена з хором бранок-троянок.[90]
Провідниця хору Панталіда.
Гелена
На світ увесь прославлена й ославлена,
Приходжу я, Гелена, прямо з пристані,
Мов п'яна ще від плеску хвиль розгойданих,
Що з ласки Посейдона, Евра силою
Несли нас на хребтах високих, пінявих
З фрігійських піль до батьківщини берега.
Цар Менелай із воями хоробрими
Святкує там внизу своє повернення.
Тож привітай мене, високий тереме,
Що Тіндарей, мій батько, повернувшися
Від пагорба Паллади, тут на кручі звів;
Ти був у Спарті всім домам окрасою,
Як, граючись, в тобі ми з Клітемнестрою
Росли з братами Кастором і Поллуксом.
Вітайте й ви мене, о двері бронзові!
Колись гостинно відчинились навстіжень
Ви Менелаю, в величі пресвітлому,
Обранцеві моєму, нареченому.
О, відчиніться знов, я мушу виконать
Царський наказ — подружній мій обов'язок.
Пустіть мене! Позаду хай лишаються
Всі буряні пригоди й хвильні злигодні!
Відколи я безжурно дім покинула,
Подавшись в храм Цитери по обітниці,
І вкрав мене фрігійський розбишака там[91], —
Відтоді сталося багато дечого,
Про що так любо людям всюди славити
І так нелюбо нещасливцю слухати,
Про кого поговір у казку вибуяв.