— На тім світі маєтки проситимеш, — спльовує Джевага. — А на дім стерва й без тебе вистачить!
Блиснула шабля...
— Собаці собача й смерть! — каже Сулима й відвертається, бо вже тягнуть Савку Щербину, він пручається й волає... Галасує про маєтки та злото...
— Злото і нам згодиться. — Караїмович дає знак, і Савчина голова летить на землю... Раптом чути сполошений крик:
— Оно!.. Іще один... Ожив... Дибуляє сюди... Ха-хаІ
Вороги розступаються, і Сулима бачить Ярему. Його джура, залитий кров'ю, гордо випроставши голову, сам іде на місце страти. Реєстровці вмовкають, витріщують очі... Хіба ж то козак?? Підліток. Підпарубчак, ще й босогубий... Пушок он під носом. А бач, як сміло простує на загибель!
Ярема підходить і зупиняється па місті страти. Сулима спригло ловить його погляд. Ось їхні погляди зустрілися, якусь мить вони радісно дивляться один на одного.
— Здрастуй, сину, — тихо каже Сулима.
— Здрастуй, батьку, — заусміхався Ярема. — Не будемо прощатися.
— Не будемо, сину.
— Хай живуть людські крила! — вигукує Ярема. — І крилаті люди!
— Мовчи, рабе! — чути хриплий крик, і Джевага кидається до Яреми. — Смерд! Бидло! Хлоп ти! І не тобі про крила патякати!
І тут сталося несподіване. Маленький і тоненький Ярема кішкою метнувся до Джеваги (той оторопів на мить), висмикнув у нього з-за пояса пістоль, відстрибнув на крок і, перш ніж хто-небудь устиг опам'ятатися, вистрілив прямо в перекошений рот Джеваги...
Схаменулись вороги. Кулі, як злі оса, задзижчали і впилися Яремі в груди.
— Так сину! — крикнув Сулима. — Ти справжній лицар!
Ярема не вхопився руками за груди, а тільки змахнув руками, як перебитими крилами, глянув угору на небо і, падаючи, прошепотів:
— Пробач мені, небо... Я зробив лише одне крило. Одне, лише однісіньке... а другого не встиг...
ЕПІЛОГ
…Понад Дніпром шляхом широким везли Івана Сулиму на возі, закутого, в міцній дерев'яній клітці. Щільними рядами з обох боків рухалися вершники.
В почесну варту край битого шляху вишикувалися осокори і явори, ясени і тополі, вибігали кучеряві верби і жалібно опускали свої довгі віти, кривавіла ягодами червона калина.
Сидів Сулима у своїй клітці зчорнілий, закаменілий, з міцно стуленими вустами сидів, набурмосившись, як великий і важкий птах, котрому перебито дужі крила.
Зненацька злетіла і забриніла край битого шляху пісня:
...Обізвався серед Січі
Курінний Сулима
"Гей, давайте, хлопці, зварим
Вражим ляхам пива"
Обізвавсь Павлюк-хорунжий:
"Допомоги дати!
Щоб ту лядську перепону
Нащент зруйнувати!"
Добре Павлюк та Сулима
Ляхів частували."
Скрипучи колесами, прокотився віз із дерев'яною кліткою повз сліпого лірника Хвеська Солодкого. Один з вершників звернув коня, помчав до старого лірника і махнув шаблею...
І дарма вбивця старався. Бо хіба, зрубавши голову, можна пісню вбити?
Книга друга
Гетьман Павлюк
Наробили вражі пани
У Варшаві дива,
Як помирав на майдані
Курінний Сулима.
А Павлюк, на диво шляхт
Жив-здоров лишився…
…Повернувсь Павлюк додому,
У Січ Низовую,
Та й задумав Павлюк знову
Бить шляхту гнилую.
Знайшов Павлюк побратима –
Орла Остряницю,
Що не раз пускав із ляхів
Шляхетську кровицю.
То не хмари з буйним вітром
З Дніпра налягають –
То Павлюк та Остряниця
Ляхів обступають.
З народної думи
ПРОЛОГ
Ніби зовсім ще недавно, на Теплого Олексія, щуки хвостами лід у ріках розбивали, а вже невгамовні зозулі кують у гаях, комусь щедрі літа роздають.
Ну й весна, ну й швидка!..
Дзвенять-гудуть молоді вітри у високості, захлинається від весняної снаги співоче птаство, а зелень у ріст іде! Швидше, швидше, швидше, доки грає, доки бродить у тобі незборима, незвідана і хмільна-прехмільна сила прадавнього Ярила, доки нуртує в тобі жага молодого життя... В ріст, в ріст, в ріст...
Ярилова жага життя передається й коневі, гнідий, ловлячи чутливими ніздрями молоді вітри, котрі розбурхують в ньому кров, пирхає, тремтить від збудження і поривається в далечінь... А куди — й сам не відає, аби лише летіти, летіти!..
І Павлюк аж шаліє від весняної радості, його очі-ромашки горять світлим вогнем, наче сама весна, зломивши крижаний панцир зими, дивиться Павлюковими очима на оновлений білий світ. Легко і чисто в козака на душі. Жити хочеться, діяти хочеться, щоб усе біля тебе оживало, вирувало, клекотіло і поривалося в ріст. Ех, біс його бери, хороше на білому світі жити! І солодко вдихати повітря, повітря хмільне, як вино, коли вирвешся з-під сокири ката! Жити, жити, жити!..
В гаю Павлюк не стримується, зістрибує з коня, і в його очах — дитяча радість. Ряст!.. Він накидається на квіти, в захваті топче його ногами, притоптує, танцює буряний танок.
— Топчу, топчу зелен ряст!.. Дай, Боже, ще жити і тої весни діждати та ще ряст топтати!
Прикмета є така на Україні: хто по весні ряст топче, той довго ще житиме!
— Топчи, топчи, коню, ряст! — не вгаває Павлюк. — Хай вороги наші гинуть-щезають, а нам, коню, треба жити та жити!
І гнідий, ніби зрозумівши свого господаря, починає й собі топтатися на рясті, махає головою.
— Топчи! Топчи! — вигукує Павлюк, та на півслові раптом вмовкає, і чорна хмарка суму та болю тінню набігає на його світлі очі. — А батько Сулима вже не топтатиме рясту... Жагу життя йому сокирою умертвили. На чужім майдані, серед чужого люду...
Здригнувся Павлюк, посмутнів і пішов степом, обережно ступаючи, мовби кожен крок його завдавав землі болю... Гнідий, звісивши голову, подався слідом... А над степом в дзвінкій голубій високості летіли журавлі ключем. І курликали, радіючи, що дісталися нарешті рідної землі.
Кру... Кру... Кру...
Заіржав кінь, Павлюк звів голову і довго-довго задумливим поглядом проводжав журавлиний ключ.
— Линуть крилаті з вирію, — прошепотів, кусаючи губи. — А одному з них крила відтяли, і не повернеться він більше з вирію на рідну Вкраїну...
І вчувається Павлюку далекий-далекий Сулимин голос:
Кру, кру, кру,
В чужині умру…
— Вашмосць! Найясніший воєводо! Поспішаємо вам доповісти: Кодак знову наш! — реєстровий гетьман Сава Кононович, незважаючи на свою опасисту статуру й живіт, котрий ледве стримує широкий червоний пояс, гнеться заледве не в дугу й простягає до воєводи короткі руки, наче підносить йому на тарелі фортецю. — Чернь вгамовано! Запорозькі лотри знищені, а їхній ватаг Сулима і...