Гамлет

СЦЕНА З
Кімната в домі Полонія. Входять Лаерт і Офелія.
Лаерт
Мої всі речі вже на кораблі.
Прощай, сестрице, та не забувай
З попутним вітром, як нагода буде,
Прислати звістку.
Офелія
Ну, звичайно, брате.
Лаерт
А щодо Гамлета — легку цю приязнь
Вважай за примху, за буяння крові,
Фіалку, що напровесні цвіте.
Хоч рано зросла, та недовговічна,
Хоч запашна, та нетривка, ця квітка
Коротку хвилю тішить зір і нюх, І все.
Офелія
І більш нічого?
Лаерт
Більш нічого.
Природа-бо з роками додає
Краси та сили не самому тілу.
Росте цей храм — пишнішу службу правлять
В нім розум і душа. Цілком можливо,
Тебе він нині любить; бруд, лукавство
Не плямлять ще цноти його бажань.
Та стережись: в становищі високім
Його бажання — не його бажання;
Свого походження невільник він.
Як простий смертний, сам не відітне
Він ласий шмат, бо в виборі його —
Добро і сила цілої держави;
Тому-то воля вибору для нього
Вся в межах згоди та воління тіла,
Якому він — майбутня голова.
Коли тобі освідчиться в коханні —
Розважна будь і вір йому не більше,
Ніж годен ствердити він слово ділом,
Щоб Данії не йти наперекір.
Розмисли, у яку впадеш неславу,
Коли довіришся словам солодким,
Розкриєш серце, втратиш скарб дівочий
Нестримним домаганням поступившись.
Офеліє, сестричко, стережися,[20]
Ховайся далі від його кохання,
Поодаль стріл і сполохів жаги.
Невинна дівчина вже й тим защедра,
Що гляне місяць на її красу.
Не оминути й чистоті неслави.
Хробак троянду точить ще до того,
Як пуп'янок вона розкриє свій;
І по росі, ще на весні життя,
Найбільше слід хвороби стерегтися.
Обачна будь; найліпший сторож — страх;
Бо ж навіть як напасть її не б'є,
Сама на себе юність повстає.
Офелія
Я твій урок поставлю на сторожі
Мойого серця. Любий брате мій,
Лиш не чини як той лукавий пастор,
Що вказує тернистий шлях до неба,
А сам погруз в гордині і розпусті,
Обравши стежку насолод квітучу,
До власних рад байдужий.
Лаерт
О, не бійсь!
Та я барюсь; он батько йде до нас.
Входить Полоній.
Благословенний двічі — вдвоє щасний;
Нам пощастило вдруге попрощатись.
Полоній
А ти ще тут, Лаерте! Сором, сором!
Вже щогли гнуться від вітрил надутих
І ждуть тебе. Спіши на корабель!
Стривай: прийми моє благословення!
(Кладе руку йому на голову)
Та ще затям собі ось ці поради.
Не всі думки доводь до язика.
Думок незрілих не виводь у діло.
Тримайся просто, але й міру знай.
Пізнавши друзів у біді, прикуй
їх обручем стальним собі до серця,
Та, ручкаючись зразу з ким попало,
Долоні не мозоль. Остережися
Встрявати в сварку; а коли вже встряв,
То хай тебе противник стережеться.
Всіх слухай, але мало говори;
Збирай чужі думки, свої ж приховуй.
Багатий одяг ший по гаману,
Та без химер: щоб пишно, та не рясно,
[21]
Бо ж часом по вбранню людину цінять,
А в Франції хто вищий і значніший,
Той носить і добірніше вбрання.
Не позичай нікому і ні в кого;
Бо, даючи у борг, втрачаєш часто
І гроші, й друга; беручи ж у борг,
Чуття ощадності помалу тупиш.
А над усе — будь чесний сам з собою,
І з цього випливе, як ніч із дня,
Що ти ні з ким душею не покривиш.
Прощай же; хай моє благословення
На добру путь тебе настановля.
Лаерт
Уклінно б'ю, панотче, вам чолом.
Полоній
Пора, не гайсь. Прощай же; слуги ждуть.
Лаерт
Прощай, Офеліє, і слів моїх Не забувай.
Офелія
Вони дійшли до серця,
А ключ від них я віддаю тобі.
Лаерт
Прощайте.
(Виходить)
Полоній
Про що він говорив з тобою, дочко?
Офелія
Про принца Гамлета, як ваша ласка.
Полоній
Овва! До речі:
Мені казали, що знедавна Гамлет
Бува з тобою наодинці
й ти його приймаєш і охоче, й часто.
Якщо це так,— а так застерігали
Мене,— то я тобі сказати мушу,
Що ти шануєшся не так, як гоже
Твоїм чеснотам і моїй дочці.
Що межи вами? Чисту правду мов.
Офелія
Він, тату, не одну давав заруку
В знак приязні до мене.
Полоній
Що! Приязнь? Тю! Дівча лиш жовтодзьобе,
Життям не терте, може так казати.
Ти й віриш тим байкам, чи пак зарукам?
Офелія
Не знаю, що й подумати про них.
Полоній
А те, що ти, без сумніву, дитя,
Коли за щире золото їх маєш.
[22]
Проси заруку, донько, найдорожчу,
Щоб ти,— бодай усох мені язик,-
Не заручилась дечим без заручин.
Офелія
Освідчувався він мені в коханні
Шляхетними словами.
Полоній
Отож-бо! Слів тих ненадовго стане.
Офелія
І стверджував слова свої до того ж
Свідоцтвом неба й клятвами святими.
Полоній
Ет, сильця на синиць! Я знаю, дочко:
Як грає кров, язик на клятви щедрий;
Ті спалахи, що світять, та не гріють,
Що гаснуть і в душі, й на язиці
Ту ж мить, коли дається обіцянка,
Ти не бери за полум'я. Надалі
Скупіше виявляй дівочу приязнь,
Своїм чеснотам вартість вищу став,
Аніж словам кохання. Щодо принца,
То знай, що він ще молодий і вільний
Гасать на довшім аркані, ніж можна
Тобі, Офеліє. Не вір нізащо
Його клятьбам. Бо ж клятви — гендлярі,
В них масть не та, що в їхнього убору.
Це посередники в ділах гріховних,
Це звідники святі та божі видом,
Щоб звабити певніше. Ось чому
Тобі віднині бороню рішуче
Хвилинні навіть стрічі й балачки
Із принцом Гамлетом, тобі негожі.
Шануй же мій наказ. Ходи здорова.
Офелія
Я вам корюся, тату.
Виходять.