ГЕНЕРАЛ І ОБИДВА ЛЕЙТЕНАНТИ, зрадівши:
— О?.. "Слава Богу!" "Є люди..." Здається, місцеві..."
ГЕНЕРАЛ до Данила:
— Ей... Чуєш ти, старик!
ДАНИЛО до лантуха:
— Говори!!. Говори, гад!..
ГЕНЕРАЛ:
— Тебе питають! Чи тобі позакладано?
ДАНИЛО кричить несамовито:
— Враг народа!!! Знаю!!. Роздавлю!..
(Генерал і лейтенанти перезираються вражено, А потім хапаються за пістолі):
— "Що-о-о!.." — "Сволота!.." — Ах ти..."
ГЕНЕРАЛ.
— Ось я тебе попрошу. Я тебе зараз попрошу...
ДАНИЛО до лантуха, а потім очима десь понад головами, ще й ударяє кулаком:
— Мовчи!!. Не визнаю!!.
ГЕНЕРАЛ.
— Хє... До лампочки — визнаєш ти чи ні. Ну-с... (підходить рішуче до Данила).
(Між ними враз виринув САШКО і, показуючи на Данила, покрутив пальцем навколо чола).
ГЕНЕРАЛ люто, не розуміючи жеста:
— Що, мавпо?..
САШКО пошепки, заскаливши око:
— Егеж... Адійот, товаришу генерале!
— Тобто?
— Тобто... Так що теж здурів од страху (киває головою в бік канонади).
ГЕНЕРАЛ:
— Пострівай, щеня! (Відпихає Сашка і, оглядаючи Данила, обходить його навколо). Справді — ідійот. (Пильно придивляється). Стій, стій... (Тре чоло) — Гм... Де Я бачив?..
Десь я вже бачив це обличчя... (А потім зупиняється біля лантуха). А це що?..
САШКО підтягуючи штани, захоплено:
— Так що це наш арештант... То пак враг, котрого ми от розколюємо... У всьому признався вже... Попов... (Генерал і ляйтенанти дивляться на розмальований лантух, читають напис... Майже разом, приголомшено):
— Що-о-о?!
САШКО наївно:
— Еге ж...
(Лейтенанти перезираються понуро, дивляться то на Данила то на Генерала. Знизують плечима).
ГЕНЕРАЛ тре чоло:
— Чорт візьми... Гм... Який збіг і яка подібність... Ні-чорта не розумію... То пак... Ні, не може бути... Ні! Ні!..Здається, я здурів уже...
ДАНИЛО кричить:
— Брехня!!. До лампочки!!.
ГЕНЕРАЛ стрепенувся:
— А?!. Що-о?!. Хто це сказав?!
ДАНИЛО:
— Фашистська тварь!..
(Генерал шарпнувся. Подивився пильно на Данила. Потім, переклавши пістоля в ліву руку, вхопив Данила за петельки і
звів на ноги. САШКО кинувся, благаючи):
— Товаришу генерале! Товаришу генерале!.. Пустіть... Це мій дядько! Він хорий! Він дуже хорий... Дядю...
ГЕНЕРАЛ до Данила:
— Як тебе звати?.. Хто ти?.. Звідки ти?..
(Данило мовчить. Дивиться гарячковими запаленими очима на генерала. Той не витримує погляду і пускає руку).
САШКО:
— Ми тутешні... Ми робочий народ...
(В цей нас — густа торохкотнява скорострілів. Вибух. ПЕРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ відбігає набік, втирає і переляканий вертається, та беручи тремтячою рукою під "козирок"):
— Товаришу генерале! Товаришу генерале!!. На шосе ворожа колона... Рятуймось! Швидко!!.
(Заметушились. Лейтенанти спорюють відзнаки, один викидає навіть пістоля).
ГЕНЕРАЛ:
— О, Бож-Ж-же мій... Куди?.. Куди?.. (Дивиться на себе. Потім на Данила... І враз ударяє себе рукою по лобі) — "Таваріщі"! Я зараз. Одну секунду... (і піддаючи пістолем Данилові під ребра та показуючи за млин): — АНУ ДАВАЙ ІДИ!!.
(Пішли геть. САШКО кинувся слідом, розпучливо — "ТОВАРИШУ ГЕНЕРАЛЕ! ТОВАРИШУ ГЕНЕРАЛЕ!.." — але 1-й ЛЕЙТЕНАНТ схопив його за ковнір):
9
— Постривай, щеня!.. Як тебе звати?..
САШКО: презирливо, люто, з незрівнянним почуттям власної гідности:
— Полундра!.. Пусти, товаришок! (Звільнившись).— Ти мене не бери за шкіру, бо я не таких видав. Поняв? Ти німця он бери! А я тобі не німець!!. Полундра.
1-Й Л-НАНТ:
— А-а, блатний! Моряк ніби... Слухай, ти одеська "полундра" — як нам звідси вибратись, га?.. (нервовоозирається, квапить).
САШКО: величаво презирливо:
— Ви?.. (Покрутив головою). Не виберетесь!
2-Й Л-НАНТ: підкреслено по-українському:
— А то ж чого?
САШКО:
— О? Землячок... А того. Бо ж чули? — Такі командири зачухані, мєстности не знаєте. От якби я...
2— Й Л-НАНТ зітхнувши, сумно:
— Ех, ти, "полундра"... А ти розкажи. Тільки швидко. Ну?
САШКО торкаючи за пістоль в кобурі:
— А дай цього "главбуха".
2-Й Л-НАНТ вийняв був пістоля, але роздумав:
— Ні. Що ти робитимеш? Ти б теж тікав. Німець повісить.
— Я чхать хотів на всіх німців. Ге. Німець ще на Колимі не був, а я був, і в Караганді... Дай "главбуха".
— Чудак ти, "полундра". Ти он там, де ми пройшли, назбираєш не тільки пістолів,— гармат, танків і літаків, і чого хочеш на цілу армію.
САШКО:
— Жалко?.. Німцеві кидати — є, а трудовому народові нема... Все одно загубиш. І не виблукаєш.
— Кажу ж — німець повісить... Ану, відчепись!
— Ша! Я тебе не боюсь. І німця не боюсь.Голому (демонструє себе) — як святому. Пойняв?.. Ех ти, земляк. Зануда ти, а не земляк! (Люто). Куди ви дядька знову
забрали?..Що ви нас, що ви народ мучите?!
(З-за млина виходить генерал, переодягнений в Данилову одежу. І такий подібний до Данила, що аж лейтенанти не впізнали одразу, а Сашко, зрадівши, аж скинувся):
— Дядьку Даниле... (Та й розгубився).
ГЕНЕРАЛ (кваплячись, до лейтенантів, що враз стали на струнко, впізнавши):
— Спочинь!.. Притримайте цього щенюка. (Л-НАНТИ —один взяв Сашка за рукав, другий вийняв і наставив пістоля). Ну як? — (Демонструє себе в новій уніформі).
ОБИДВА Л-НАНТИ:
— Чудово!.. "Геніально!"
ГЕНЕРАЛ:
— Ну, як? Подібний я до того ідійота?
1-Й Л-НАНТ захоплено:
— Точно! Як дві краплі!
2-Й Л-НАНТ.
— Знаменито...
САШКО — набік, зітхнувши:
— Ідійот лягавий! Ух... (Скрушно, здивовано) — І чого так?
— як серед ста ідійотів з'явиться один не-ідійот, то всі думають, що то він ідійот, а не навпаки, га?.. Ой, дядьку Даниле... Дядечку Даниле...
ГЕНЕРАЛ:
—А тепер — вперед! Ти, чуєш, щенюк, показуватимеш дорогу. Та дивись... Перша куля твоя. Та не плач. До лямпочки сльози, як говорили в нас в НКВД. "Масква слезам нє вєріт". (До всіх) — Слухай мою команду: шагом... (Намацав щось у кишені) — Хвилинку... Еге-ге, і документики є. Прекрасно. (Читає) — Що-о-о-о?.. Що-о-о-о?.. (Вражено читає) — ДАНИЛО ЛЕНДЕР... РІК народження... 1905... (Заморгав очима) — Ух!.. ВІН!!. Прокляття... Я збожеволію.
(Скоростріли. Генерал, тремтючи, махає рукою).
"Таваріщі"!.. Запам'ятайте — тепер Я ДАНИЛО ЛЕНДЕР... Рік народження... Психічно хорий... (скоростріли)... Бі-і-го-ом!..
(Всі вибігають геть).
10
Через сцену з двох протилежних боків перебігають два червоноармійці, роздягаючись на ходу і все кидаючи.
ПЕРШИЙ весело:
— Швидше!.. Га! Я так ще ніколи не бігав.
ДРУГИЙ:
— Я вже їх не дожену... Я вже їх не дожену. (Побачив першого) — Де наші?
ПЕРШИЙ весело:
— Дома... А ваші?..