— Спасибі тобі за добру волю, — сказав гнївно пан Трацький, — але я маю в Бозї надїю, що твоєї помочи потребувути не буду. Проживу й без неї, як і доси жив! Колиб тілько ти перестав підсисати мене, то вже я сам дав би собі раду.
— Прошу тата, най тато не гнївають ся, — сказав з високим, крихіточку навіть згірдним спокоєм Ґустав. — Прошу тямити, що тут дїло йде не лиш о татову особу, але також о маму і о сестру. Нехай тато не забувають, що вона ще панна, що її треба видати замуж, по змозї добре видати! А ченьже тато признають, що я, як найстарший син, а тепер уже не тілько повнолїтний, але й повноправний (Ґуставови як раз минуло 29 лїт), маю право вглянути в наші родині дїла, поінтересувати ся ними і заняти ся по змозї їх направою. Я не перечу, що доси я був татови тягаром, великим тягаром, і не забуду нїколи, як багато я татови винен подяки за те, що ви так терпливо і з таким самовідреченєм несли той тягар (при тім він поцїлував батька в руку), але від нині все мусить піти инакше!
Пан Трацький дивував ся, слухаючи сеї рації. Він нїколи не надїяв ся по Ґуставі такої енерґії і такої холодної видержки. Як чоловік слабого характеру, склонний радше до хвилевих поривів енерґії під впливом розбудженого чутя, нїж до видержаної, сістематичної з гори обдуманої роботи, він легко улягав усякому проявови енерґічної волї. То й тепер не змагав ся, віддав синови ключі до бюрка, що було заразом і касою, і сказав:
— Ну, щож, я не бороню! На ключі; там у верхнїй шуфлядї бюрка маєш усї папери, контракти, квіти, рецепіси, інвентарі, — роздивляй ся в них. кільки хочеш. А в низу готівка, книжочки податкові і банкові. Побачимо, що ти з усего того зробиш.;
Ґустав узяв ключі, не зважаючи на той виразний докір, який тремтїв у батьковім голосї, пішов до кабінету і запер ся в нїм. Старий довгий час сидїв на ґанку, пакаючи люльку та дивлячи ся на противлежачі двері кабінету, що заперли ся за Ґуставом. Він думав з разу, чи не домагає ся син від нього таким аллєґоричним способом гроший і майже надїяв ся, що Ґустав переконавши ся, що в бюрку всеї каси є тільки 150 ґульденів, зараз же вийде назад із кабінету. Але він помилив ся. Минула година, ба й друга, — Ґустав не виходив. У кабінетї було тихо. Покликали до кави. Трацький тихо війшов до кабінету. Ґустав сидїв при столику і писав. Батько підійшов до нього і заглянув через плечі; перед Ґуставом лежав цїлий аркуш покритий цифрами, — обік поскладані в купки і упорядковані лежали ріжні свистки, квіти, помяті й пошарпані контракти, рецепіси і довжні записи, банкові упімненя і податкові аркушики. Щось немов стид, а немов острах переняло пана Трацького на вид тих паперів, нїмих а незбитих свідків його хаотичного та безладного господарюваня.
— Ну, що сину? — спитав батько.
Ґустав не відповідав, муркотячи під носом цифри, котрі то додавав, то відтягав.
— Виходить лад? — ще раз спитав батько.
— Прошу тата не перешкаджати, — коротко відказав Ґустав і муркотїв дальше.
— Але до кави кличуть, покинь! — сказав батько. — Опісля дорахуєш.
Густав не від разу покинув, але попереду звів якусь чималу суму.
— Ну, що? — повторив своє питанє Трацький. Ґуставова робота справдї зацїкавила його. Доси він хоч з бідою, а все таки якось зводив кінцї з кінцями, то єсть, як у тій казцї каже ся, поли врізував, а комір латав. Але давно вже згубив лад і лїк у такій роботї, і господарював на вгад, на божу волю, з року в рік надїючи ся то на якийсь надзвичайний добрий урожай, то на кориснїйшу нїж звичайно продаж випасеної худоби, на лїпші цїни сїна, — і з року в рік хоч деяка спекуляція й удавала ся, за те друга не дописувала. На вид бачило ся, що видатки не нарушують основи господарства, що колиб тілько се або те добре вдало ся то й молотилку купить ся. Але взяти ся до докладного обрахунку та порівнаня дїйсних актівів з пасівами, до зробленя правдивого ладу в тих купах свистків, пожовклих та помнятих паперів, до виказаня хиб минувшини задля запобіженя хибам будущини, — для того не ставало старому Трацькому анї смілости анї витревалости. Від часів кріпацтва привик він до того, що всю господарську машину вели чужі йому підвладні люди; зі школи і з практики не винїс знаня основ і методи господарства, а винїс хиба доривкове знанє деяких подробиць, ділєтантський інтерес для певних частий господарства. В тамтих часах і порядках се вистарчало, але ту, де треба було самому вести все, вглянути в кожду дрібку і цїлу масу тих дрібок ненастанно держати в памяти, аби все в свій час ішло в дїло, а нїщо не марнїло та не пропадало, — тут здібности і сили пана Трацького показались за надто малі. Правда, він щиро і чесно ставив ся до свого дїла, старав ся як міг, кидав ся і турбував ся, навіть сам не раз рук прикладав, але недостача порядку, сістеми і видержки у всякім дїлї не допускала до повної вдачі. Запопадливий у дрібницях, він не раз власне через дрібницю, через те, що згубив якийсь квіт, забув записати якийсь рахунок або тратив значні суми, мусїв доплачувати і переплачувати. До своїх слуг і сусїдів то раз був довірливий аж над міру, то знов підозрівав усїх, лаяв злодїями та ошуканцями, не маючи на те нїякого доказу, через що деморалїзував їх; показував їм доочно, що сам не має ясного понятя про їх роботу та поведенє і наводив на всякі надужитя. Так само і з урядами не міг нїколи дійти до ладу: дер ся з інспектором податковим за крейцарі і переплачував ґульденами, демонстрував проти старости і за те програвав одну за другою провізорії з хлопами, що користуючись його непорядністю, очевидно захоплювали то тут то там по кусникови його землї. Правда, вигравши провізорію, хлопи звичайно за оплатою коштів відступали панови захоплений ґрунт назад і навіть якийсь час пізнїйше добродушно признавали ся, що "пожартували", але такі хлопські жарти коштували пана Трацького що року по кількадесять ґульденів. Тому то й не диво, що пан Трацький з певним страхом глядїв на ті купи фатальних паперів, мов смітє накидані в його бюрку, і з певним недовірливим подивом мов на яке геройство глянув на роботу свого сина, котрий нї з сего нї з того, празника ради свого поступленя на службу до намісництва, взяв ся за упорядкованє тих паперів і за зведенє рахунків із довгих занедбаних —лїт.