Генріх VI : Частина 1

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА І
Париж. Трнна зала.
Входять король Генріх, Глостер; єпископ Вінчестерськнй,
Ексетер, Иорк, Сеффолк; Сомерісет, Уорік, Толбот, губер-
натор Парижа— та інші.
Глостер— Єпископе,, корону возложіте!
Єпископ Храни нам, боже, Генріха-монарха!
Глостер Прийміте, губернаторе, присягу.
Губернатор схиляє коліна.
Лише його за короля вважати;.
За друзів мати тих, хто друг йому,
Не мати інших ворогів, крім тих,
''' Хто учиняє зло його Державі.
Робіте так, і хай вам бог поможе.
. Губернатор виходить.
Входить сер Джон Фальстаф.
Фальстаф Володарю, як я спішив з Кале,
Щоб на коронування ваше встигнуть,
Від герцога Бургундського листа
Мені вручили — передати вам.
Толбот Ганьба тобі з тим герцогом повік!
'"' Лякливий рицарю, я клявсь: як стріну —
Зірву Підв'язку геть з ноги твоєї.
(Зриває з нього орден Підв'язки)
' І ось зірвав, адже не по заслузі
Тебе відзначили званням високим.
,, . .0 Генріх царствений, шановні лорди!. .
., Таку запальність ви мені даруйте.
Цей боягуз у битві при Пате —
Де я всього шість тисяч війська мав,
Французи ж — більше ніж півсотні тисяч,-
І ще як сутичка й не починалась,
Чкурнув, мов зброєносець-новачок.
Ми ж втратили над тисячу бійців;
Я сам, та й інші воїни-дворяни,
Заскочені зненацька, в бран попали.
Скажіть — хіба не слушно я вчинив?
Невже повинен боягуз носити
Відзнаку рицарства? Скажіть мені.
Глостер Коли по правді, це ганебний вчинок.
Простому воїну таке не личить,
, . , . .. : Тим більше рицарю і командиру.
Толбот Іще тоді, коли Підв'язки орден
Засновано, то рицарі його
Були шляхетні, доблесні, хоробрі,
Всі славу добували у боях
І не сахались лиха ані смерті,
Були рішучі в випробах найбільших.
А хто не має цих чеснот і сліду,
Той лицарське ім'я привласнив підло
І тим шановний орден цей знеславив.
Коли.б мені припало буть суддею,
.Точесті позбавляв би я усіх,
Хто родом хвалиться своїм високим,
Хоч народився, мов пастух, під тином.
Генріх Ганьбо для співвітчизників! Ось присуд:
Колишній рицарю, геть забирайся!
Під страхом смерті геть іди від нас.
Фальстаф виходить.
А зараз ви, протекторе, читайте,
Що пише дядько наш, Бургундський герцог.
Глостер І що це значить? Склад і лад змінив він.
Так просто й грубо пише: "Королю!"
Чи він забув, хто володар його?
А чи коротке це титулування
Засвідчує, що він уже не з нами?
Що ж пише він?
(Читає)
"З причин важливих вельми,
Зворушений руїною вітчизни
І жалісними скаргами людей,
З яких видушуєте ви всі соки,
Покинув я злочинну спілку вашу
І об'єднався з Карлом Валуа,
Законним королем усіх французів".
Жахлива зрада! Чи можлива річ,
Щоб у союзі, в дружбі, в клятвах ревних
Знайшлась така підступність криводушна!
Генріх Що? Дядько мій бургундський збунтувався?
Глостер Так, владарю, він ворог ваш тепер.
Генріх Чи це найгірше, що цей містить лист?
Глостер Найгірше все, королю, що він пише.
Генріх Ну що ж, лорд Толбот відповість йому,
За зраду цю суворо покаравши.
Що? Ви незадоволені, мілорде?
Толбот О ні, я задоволений, владарю.
Якби не випередили мене ви,
Я сам цього доручення просив би.
Генріх Збирай потугу і рушай на нього.
Нехай відчує, що не терпим зради
І що ганьба — із друзів збиткуватись.
Толбот Іду, володарю, з бажанням щирим,
Щоб ви поразку недругів узріли.
(Виходить)
Входять Вернон і Бассет.
Вернон Володарю, на герць дозвольте стати.
Бассет й мені, королю, битися дозвольте.
Йорк Це мій слуга. Послухайте його.
Сомерсет А це ось — мій, прошу для нього ласки.
Генріх Стривайте, лорди, дайте їм сказати.
Скажіть, панове, що це за волання?
Чому і з ким жадаєте ви битись?
Вернон Королю, з ним — покривдив він мене.
Бассет Владарю, з ним — мені завдав він кривди.
Генріх У чому ж кривда ваша обопільна?
Скажіть спочатку, й відповім я вам.
Бассет Ми з Англії до Франції пливли.
Цей чоловік презаздрісно й презлісно
Дражнив мене трояндою цією:
Мовляв, вона червона, ніби щоки
Мого патрона, лорда Сомерсета,
Що з сорому так буйно зайнялися,
Коли уперто відкидав він правду
У суперечці про питання з права,
Яка зайшла у них із лордом Йорком.
Він ще й слова лайливі уживав.
Щоб спростувати наклеп цей лихий
Й мойого пана гідність захистити,
Прошу я дозволу на герць із ним.
Вернон Того ж і я, володарю, прошу.
Адже, хоч навигадував він тут,
Аби прикрасити зухвалий намір,
Та знайте: перший зачепив мене він,
Образивши оцей мій білий знак:
Мовляв, моєї квітки колір свідчить
Про полохливий дух мойого пана.
Иорк Коли ж злобу облишиш, Сомерсете?
Сомерсет Твоя таємна злість, мілорде Йорк,
Як хитро не ховай, на волю рветься.
Генріх О боже! Що за безум тьмарить мізки,
Що через наймізернішу марницю
Розкольницькі змагання постають!
Кузени любі Йорк і Сомерсет,
Я вас благаю: помиріться щиро!
Йорк Хай поєдинок розбрат цей розв'яже,
А потім накажіть уже миритись.
Сомерсет Ця суперечка нас лиш зачіпає,
Тож ми самі розв'яжемо її.
Йорк Ось виклик мій. Приймай же, Сомерсете.
Берном Ні, хай розв'яжеться, де й виник, спір.
Бассет Достойний лорде, вашу дайте згоду.
Глостер Що? Згоду? Та прокляття вашій спірці
Й вам із базіканням нахабним вашим!
Васали чваньковиті, о ганьба вам,
Що ви шумливим глумом непристойним
Тривожите і короля, і нас!
І ви, панове, чините недобре,
Що терпите такий непослух їхній,
Ще й користаєтесь ротами злими,
Щоб чвари поміж себе розпаляти.
Послухайте мене і схаменіться.
Ексетер Миріться. Короля ви засмутили.
Генріх Наблизьтесь, ви, що битися хотіли.
Коли добра ви хочете від мене,
: Повеліваю вам забути сварку.
А ви, панове, пам'ятайте, де ми— (
У Франції, серед людей несталих.
Коли вони побачать наші чвари,
Що поміж нас немає згоди зовсім, "
Тоді-то й зважаться вони, голодні,
, На непокору, на зухвалий бунт! , ,
А ще ж який нас сором заплямує,
Коли почують владарі чужинські,
Що за нікчемну річ, за цяцьку марну
Вельможі Генріхові найзначніші
Себе і разом Францію згубили!
Вітця мого здобутки ви згадайте,
Подумайте про мій незрілий вік!
Не дайте втратити через дрібницю
Оте усе, що оплатили кров'ю.
Я буду посередником у сварці.
Нехай ось причеплю я цю троянду —
(пришпилює червону— троянду)
Чи ж це причина, щоб подумав хтось,
Що ближчий Сомерсет мені від йорка?
Обидва родичі, люблю обох.
Чи в докір хто мені корону ставить,
Боє корона в короля шотландців?
Ваш розум вас переконає швидше,
Ніж спроможуся я чогось навчити.
Тому, як з миром ми сюди прийшли,
Так будьмо в мирі, у любові будьмо.
Кузене Йорк, ми призначаєм вас
Буть нашим регентом земель французьких,
А вам, шановний лорде Сомерсете,-
Ми пропонуєм об'єднати зараз
Свою кінноту і його піхоту.
І, як нащадки гідні ваших предків,
Як короля васали найвірніші,
Бадьоро руште разом і спрямуйте
Свій лютий гнів на недругів держави.
А я та лорд-протектор з усіма,.
Перепочивши, до Кале вертаймось,
А там — до Англії, де я невдовзі
Надіюсь вас зустріть як переможців
І полонених Карла, Алансона
Та їхнє віроломне кодло все.
Фанфари.
Виходять ycij крім Иорка, Уоріка, Ексетера і Вернена.
Уорік Мілорде Йорк, погодьтеся: король
Зїграв оратора сьогодні славно.
Йорк Авжеж, зіграв. Та прикро все ж мені,
Що квітку Сомерсета вибрав він.
Уорік Пусте! Гадаю, то була лиш примха.
Нічого злого він не мав на гадці.
Йорк Коли б то так!.. Але облишмо це,
Бо кличуть нас нагальні інші справи.
Виходять усі, крім Ексетера.
Ексетер Зробив ти добре, Річарде, що змовчав,
А ТО( якби прорвався запал твій,
Тоді б перед очима в нас розкрилось
Ще більше ворожнечі, більше сварки,
Ніж уявити ми собі могли б,
Та й найдурнішому все добре видно...
Хто бачить сварки ці поміж дворянством,
Цю штовханину і гризню шалену,
І сварки ці розкольницькі затяті
Поміж улюбленцями при дворі,
Той скаже, що добра нам не діждати.
Біда, коли в руках дитини скіпетр,
Але ще гірше, як приносить заздрість
Розкол, руїну і тяжку розруху.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Перед мурами Бордо.
Входить під звуки сурм і барабанів Толбот з військом.
Толбот До брам Бордо іди, сурмачу мій,
Французького командувача клич.
Сурмач сурмить до переговорів. На мур виходять командувач французі
ких військ та інші.
Джон Толбот — полководець короля
Англійського — вам заклик подає,
Щоб відчинили нам бордоську браму,
Покору виявили, і своїм
Ще щоб назвали нашого монарха,
Й засвідчили підданські почуття,-
Тоді я геть із військом відійду.
Якщо ж ви не погодитесь на мир,
Вас три мої сподвижники чекають:
Кістлявий голод, криця і вогонь.
Вони ^рівняють із землею ваші
Укріплення і небосяжні вежі,
Коли любов немила наша вам.
Командувач Зловісна і жахлива сово смерті,
Народу нашого канчук кривавий!
Близький кінець твоєї тиранії,
До нас не ввійдеш ти, хіба лиш мертвий!
Я запевняю, ми тут укріпились
І досить сильні, щоб за муром битись.
Коли відступиш ти, дофін готовий
Із пастками війни тебе опасти.
По кожен бік розставлені загони
Тебе затисли і втекти не пустять.
Нема нори, куди б ти міг шмигнути.
Лиш смерть тебе чекає — певну здобич,
Бліда погибель дивиться в обличчя!
Французів десять тисяч присяглося
Свої гармати грізні розрядити
Ні в яку іншу християнську душу —
Англійцю Толботе,— лише у тебе.
Ось ти стоїш — живий, відважний, дужий,
З непереможним, нескоренним духом!
На честь твою — оце остання шана,
Яку я, ворог твій, тобі віддам.
Як тільки в цій ґгосудині пісок
* Закінчить свій немилосердний біг,
Ці очі, що тебе квітучим бачать,
Тебе побачать мертвим і блідим.
Віддалік чути барабанний бій.
Ось, чуєш? Це дофіна барабан!
Лунає він, немовби дзвін на сполох,
Тобі вселяє в душу страх і трепет,
А мій тобі заупокійну виб'є!
(Виходить з іншими)
Толбот Не бреше він: я чую ворогів.
Кіннотники, огляньте їхні фланги!
Яке недбальство і необережність!
Обставлено нас, наче частоколом,
Мов гурт лякливих оленів англійських
Французькими лихими гончаками.
Коли ж ми справді олені англійські,
То сповнімось високого завзяття
І не впадім від першого ж удару:
Як відчайдушні олені шалені,
На гончаків кривавих повернімо
Свої сталеві голови супрутні —
Не підпускаймо тих страшків і близько!
Хай кожен з нас продасть життя, як я.
О, ми їм будем не дешева здобич!
Святий Георгу й ти, незломний боже,
Нехай в бою наш прапор переможе!
Виходять.
СЦЕНА З
Рівнина в Гасконі.
Входить Иорк з військом, до нього підходить гонець.
Иорк Чи вже розвідники мої вернулись,
Що за потугою дофіна стежать?
Гонець Вернулися, мілорде, і доносять,
Що марширує до Бордо він з військом —
На Толбота іде. І доки він
На марші був, то виявили шпиги
Ще два великі війська, що, з дофіном
З'єднавшись, на Бордо пішли також.
Иорк Проклятий той негідник Сомерсет!
Тримає він обіцяну кінноту,
Що для облоги набрана була.
Якраз чекає Толбот допомоги,
А я, зневажений отим поганцем,
Не можу лицарю допомогти,-
Нехай поможе бог йому у скруті!
Загине він — ми Францію утратим!
Входить сер Вільям Люсі.
Люсі Могутній вождю наших сил англійських,
Вкрай необхідних на землі французькій,-
До Толбота-героя поспіши,
Бо він оточений кільцем залізним
І невблаганної поразки жде.
В Бордо, могутній герцогу, в Бордо!
А то — із Толботом усе пропало:
Честь Англії й французькі наші землі.
Иорк Якби, о боже, гордий Сомерсет,
Що із пихи полки мої затримав,
На місці Толбота був нині — ми б
Героя дворянина врятували,
Згубивши зрадника і боягуза.
Од люті й гніву тяжко ми ридаєм,
А зрадник спить, коли ми помираєм.
Люсі ' О, поможіть йому в біді такій!
Йорк Він згине, й ми програємо тоді.
В жалобі Англія — французи раді,
І все по Сомерсета підлій зраді.
Люсі Ох, змилуйся над Толботом, о боже,
Й над Джоном, юним Толбвтовим сином!
Його я стрів години дві тому —
До батька доблесного він спішив.
Сім довгих літ не бачив Толбот сина!
Обох їх разом нині смерть зустріне.
Иорк Оце-то втіха Толботові — сина
Тягти з собою в темну домовину!
Йду геть! Досада дух мені спирає —
У смертний час друг друга зустрічає.
Прощайте, Люсі! Можу лиш клясти
Те, через що не можу помогти.
Мен, Пуатьє, Блуа і Тур відбито...
Лиш Сомерсета слід за це винити.
(Виходить з військом)
Люсі Тепер, коли вже розбрату стерв'ятник
У серці полководців угніздився,
Недбальство сонне віддає назад
Покійного володаря здобутки —
Того, що в нашій пам'яті — навік.
Триває поки суперечка ця,
Життя і честь — усе йде до кінця.
.(Виходіть)
СЦЕНА 4
Інша рівнина в Гасконі.
°ходать Сомерсет з військом, з ним офіцер Толбота.
Сомерсет Занадто пізно — що тепер я можу?
Ох, як же Толбот з Йорком нерозважно
Похід задумали! Всі наші сили
Залога міста одного цього
Скувати може. Наш сміливий Толбот
Колишню славу потемнив поквапно
Дурною витівкою оцією,
А Йорк під'юджує на смерть безчесну:
Загине Толбот — Йорк тоді воскресне.
Офіцер А ось і Вільям Люсі — він зі мною
Благає вашу честь про допомогу.
Входить сер Вільям Люсї.
Сомерсвт Це ви, сер Вілья*і? Звідки ви до мене?
Люсі Від Толбота, мілорде,— ось я звідки!
Від купленого й проданого лорда.
Оточений лихими ворогами,
Волає він до Йорка й Сомерсета,-
Відбийте наглу смерть від лав його.
А поки там у славного вождя
Кривавий піт тече з безсилих рук,
І поки він чекає на рятунок,
Ви двоє, честі Англії підпора,
Його надії дві облудні, марні,
Погрузли у суперництві нікчемнім.
Нехай незгоди ваші не завадять
Йому прийти на допомогу спішно,
Бо ж він, герой уславлений, шляхетний,
Життя втрачає в вирі небезпек.
Дофін, Бастард і ще й Бургундський герцог,
Рене та Алансон його здушили,
І гине Толбот — ви тут завинили!
Сомєрсет Тут винен Йорк — хай він і виручає.
Люсі А Йорк лиш вашу милість винуватить,
Клянеться — ви затримали кінноту,
Що для цього походу він зібрав.
Сомєрсет Йорк бреше! Чом не попросив кінноти?
Я не боржник, не приятель його —
З якої ж речі маю я до нього
Підлещуватись, військо посилати?
Люсі Не міць французів, ні — обман англійців
Загнав у пастку Толбота-героя.
Не вернеться він в Англію живий,
Загине він від розбрату панви.
Сомєрсет Гаразд, іди. йому кіннота буде —
За шість годин до Толбота прибуде.
Люсі Запізно! Він убитий чи в полоні.
Хоч. би й хотів, не міг він утекти,
А Толбот, хоч би й міг, тікать не буде!
Сомєрсет Коли загинув — прощавай, герою!
Люсі Він славно вмер, а ?и живи з ганьбою!
(Виходить)
і
СЦЕНА 5
Англійський табір біля Бордо.
Входять Толбот ї Джои, його син.
Толбот Мій юний Джоне! Я тебе покликав
Сюди — навчити тонкощів війни,
Щоб Толбота ім'я в тобі воскресло,
Коли похилий вік і тіла кволість
Мене до крісла приведуть нарешті.
Та — о лихі, о зловорожі зорі!
Потрапив ти на бенкет смерті, сину,-
Жахлива, неминуча небезпека!
Отож, мій хлопче дорогий, сідай
На найпрудкішого мого коня,
А я вкажу тобі рятунку напрям.
Тож не барися. Вирушай мерщій.
Джон Чи я не звуся Толбот? Я — не син ваш?
Мені тікать? Як любите матусю,
Ім'я шляхетного їй не плямуйте,
Мене за виродка й раба не майте!
Світ скаже: "Це не Толботова кров.
Він підло втік, як батько в бій пішов".
Толбот Як я загину, відомстиш за мене.
Джон Хто раз утік, назад уже не верне.
Толбот Зоставшись тут, помрем обидва, знай!
Джон Я сам зостанусь, батьку, ти ж тікай,
Бо твій загин — утрата невідшкодна.
А я — ніщо, отож не втрата жодна.
Французам смерть моя дасть слави мало,
Твоя ж — надії наші вб'є зухвало.
Утеча не зганьбить тебе до краю,
Мене ж зганьбить — я подвигів не маю.
Ти втік із розрахунку, люди скажуть,
Мені — лиш переляк самий, прив'яжуть.
Коли я зразу відсахнуся бою,
Нема надії, що й колись устою.
Вже краще смерті лютої благати,
Аніж життя ганьбою зберігати.
Толбот Надії матері впадуть до гробу!
Джон Чи ж краще оганьбить її утробу?
Толбот Я йти тобі наказую, мій сину.
Джон Я битись хочу — навіть до загину.
Толбот Частина батька лишиться в тобі.
Джон Зі мною жити всій моїй ганьбі.
Толбот Не мав ти слави — нічого й губити,
Джон Неславою ім'я твоє бруднити?
Толбот Моїм наказом виправдайся ти.
Джон Як ти загинеш — свідків де знайти?
Тікаймо вдвох, коли немає ради.
Толбот Й соратників покинемо вмирати?
Свій вік не вкрию соромом таким.
Джон Хіба ганьба для юності — як дим?
Не можу я від тебе відійти.
Розполовинитись не можеш ти.
Лишайсь, тікай — це доля і моя.
Як батько вмре, не хочу жити я.
Толбот Тоді прощаймося, мій любий сину,
Народжений, щоб нині йти до згину.
Плече в плече удвох на бій ходім,
Душа з душею в небеса летім!
Виходять.
СЦЕНА 6
Бойовище.
Гамір бою, сутички. Син Тол бо та оючеиий. Толбот рятує його.
Толбот Солдати, в бій! Святий Георг із нами!
Порушив регент слово, кат візьми,
Та меч лишив, щоб захищались ми.
Де Джон, мій син? Тебе я скрізь вартую.
, Життя, що дав тобі, тепер рятую.
Джон Oj двічі батьку, двічі я твій син!
Життя, що дав мені, вже йшло на згин,
Коли твій меч наперекір всьому
Новий дав подих часу мойому.
Толбот Шолом дофінів ти креснув мечем,
І той вогонь наповнив гаряче ,
Звитягою і мій похилий вік;
Ожив завзятим духом чоловік,
Від гордих галлів рятував я сина
І відігнав Бургундця й Алансона. <
Шаленого Бастарда, що твою
Пролив був кров у першому бою,
Як ти меча свого із ним схрестив,-
Його ж я наздогнав і пригостив.
Пустив мечем я кров його байстрючу,
Ще й обізвав його, ту тінь падлючу:
"Я перелюбну кров твою проллю,
Паскудну кров за чисту кров мою,
Яку ти вицідив з мойого сина".
Гадав, остання вже його хвилина,
Коли йому приспіла допомога.
Чи не втомивсь ти, Джоне, ради бога?
Чи, може, все-таки полишиш бій?
Ти вже довів, що лицар, син ти мій,
Тікай — пометися ти, як я загину,
Пуття з бійця одного мало, сину.
Адже безумство це, повір мені,-
Вдвох важити життям в однім човні!
Коли мене французи не діймуть,
Все ж завтра вмру від старості, мабуть.
Яка ж бо користь з мене вже! Лишень
Життя моє скоротиться на день;
В тобі ж загине родове ім'я,
І мати, й невідомщеність моя.
Ти важиш тим, чому немає меж.
Ти все врятуєш, хай-но геть втечеш.
Джон Бастардів меч так не дійняв мене,
Твої ж слова — поранення страшне.
Устряти у таку сумнівну справу:
Життя купити, а продати славуї
Як син від батька притьма дремене,
Хай кінь тоді не винесе мене!
Зрівняюсь хай тоді я з селюками
І хай презирство зависа над нами.
Клянуся всім, що нині йде на згин:
Якщо втечу — не Толботів я син.
Тож як би я тікати зараз міг?
Твій син, умру я в тебе коло ніг.
Толбот Тож за крітянином іди на бій,
Ікаре, найдорожчий сину мій!
Як хочеш битись, бийся з батьком поруч,
І гордо вмрем у цю нещадну пору.
Виходять.
СЦЕНА 7
Інша частина бойовища.
Гамір бою. Сутички.
Входить поранений Толбот, якого підтримує слуга.
Толбот Життя спливає. Друге де життя?
Де Джон? Хоробре де моє дитя?
О смерте-переможнице, о ница!
Юнь не хотіла страхом забрудниться.
Коли я впав і те побачив син,
То замахав мечем кривавим він
Над батьком зігнутим і, наче лев,
Трощив напасників, аж чувся рев.
Як сам лишився оборонець мій,
Бо вже не стало з ким провадить бій,-
Шалена лють, непогамовний гнів
Погнали геть його — на ворогів,
І він помчав французів далі бити,
У морі крові дух свій потопити,
Що переповнював його. І вмер
Ікар, мій квіт. Він славен відтепер.
Слуга Мій пане, гляньте, он несуть вже Джона!
Входять солдати, несучи тіло Джона Толбота.
Толбот Смієшся, смерте, ти, стара вороно?
Та скоро від твоєї тиранії,
На вічну славу сповнені надії,
Два Толботи злетять в ласкаве небо —
Тебе здолавши, посміються з тебе.
О ти, вже смерті відданий законам,
Озвись до батька, сину, перед економ,
Кинь виклик у нещадній боротьбі —
Ти смерть французом уяви собі.
О, усміхаєшся, мов кажеш ти:
"Француза б я зумів перемогти!"
В обійми батька сина для прощання
Кладіть мерщій, бо воля це остання.
Прощайте всі! Остання йде хвилина.
Обійми батька — ось могила сина.
(Вмирає)
Тривога.
Солдати і слуги виходять, полишивши тіла Толбота і його сина. Входять К а р л,
Алансон, герцог Бургундський, Бастард, Діва та фран-
цузьке військо.
Карл Якби ще Йорк і Сомерсет прислали
їм військо вчасно, день кривавий був би!
Бастард А як це Толботове цуценя
Сікло французькі лави навмання!
Діва Раз викликала я його на бій:
"Невинний, ти невинністю будь битий!"
Але, в своїм презирстві гордовитий,
Він кинув: "Толботові не годиться
З якоюсь там шелихвісткою биться!"
І, люто кинувшись у гущу збройну,
Мене лишив як герцю недостойну.
Герцог Бург. Такому б лицарю ще жить та й жить...
Погляньте, як в обіймах він лежить
В кривавого призвідця власних бід!
Бастард Потніть і рознесіть на лезах гострих
Цю славу Англії і галлів пострах!
Карл Оні, спиніться, не ганьбіте жертви.
Тікали від живих — не руште мертвих.
Входить сер Вільям* Люсі з почтом* перед ним французькиї
герольд.
Люсі Герольде, проведи в намет дофінів
Мене-я хочу переможця бачить.
Карл Ти нам капітуляцію несеш?
Люсі Капітуляція? Це ваше слово;
Англійські вояки його не знають.
Прийшов дізнатись, хто вполон потрапив,
Ачце оглянути тіла убитих.
Карл В полон ми не берем, а шлем у пекло.
Але скажи,,кого ти так шукаєш?
Люсі Де наш Алкід великий з поля битви,
Лорд Толбот сміливий, граф Шрусберійський,
Цим титулом за успіхи в боях
Відзначений достойно,— граф Уощфорд,
Уотерфордський граф і Валенсійський,
Лорд Толбот Гудрігський і Ерчінфілдський,
Лорд Стрендж Блекмірський,
лорд Верден Олтонський,
Лорд Кромвел-Вінгфілд,
лорд Фернівел-Шеффілд,
Лорд Фолкенбрідж звитяжний, що носив
Георгія святого славний орден,
І Михаїла, й Золотого Руна,,
Корони нашої великий маршал
У всіх боях на Франції теренах?
Діва Гай, гай, яка дурна та пишна мова!
П'ятдесятьох володар королівств,
: Сам Турок не напише так занудно.
Той, що його так пишно титулуєш,
Кого так величаєш і підносиш,-
Вже труп смердючий біля наших ніг.
Люсі То Толбот мертвий? Франції батіг,
Ваш пострах, ваша Немезіда чорна?
О стали б ядра із моїх очей —
Я люто стрелив би в обличчя ваші!
Якби я міг цих мертвих оживити,
Вся Франція із ляку затремтіла б!
Якби лиш тінь його устала зараз,
То найсміліший з-поміж вас жахнувся б.
Тіла віддайте їхні — заберу їх
І почесті належні їм віддам.
Діва . Чи це не привид Толбота повстав?.
Бо мова в нього теж така гордлива.
Віддайте це добро їм, ради бога,
Бо загнилося вже, повітря труїть.
Карл Іди собі і забери тіла.
Люсі О так, я заберу їх, заберу,
Але з їх попелу повстане фенікс
І Францію ще затремтіти змусить.
Карл Бери й роби собі що знаєш з ними...
Нам треба зараз на Париж рушати.
Як Толбота нема — все можна взяти!
Виходять.