Генріх VI : Частина 2

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Кент. Морський берег коло Дувра.
З моря чути стрілянину. Входять капітан корабля, шкіпер, штур-
ман, Водді Вітмор та солдати; з ними Сеффолк та інші д в о >
ряни-полонені.
Капітан Гидкий, пістрявий, галасливий день
Нарешті канув у морську глибінь,
І, завиваючи, женуть вовки
Гекати коней — тих, що тягнуть ніч,
Скорботи повну, й никлими крильми
Могили укривають, а із пащ
Лиху, погубну пітьму видихають.
Ну ж, полонених приведіть сюди.
Покіль на якорі стоїть баркас,
Хай тут, на березі, заплатять викуп
Чи зросять кров'ю цей пісок безбарвний.
Цей в'язень, шкіпере, діставсь тобі,
А штурман твій цього нехай бере.
Цей,
(показує на Сеффолка)
Водді Вітморе, хай буде твій.
1-й дворянин Який мій викуп, шкіпере? Кажи.
Шкіпер Як тисячі не сплатиш крон — помреш.
Штурман
(до іншого дворянина)
Ти стільки ж дай, а ні — то приймеш смерть.
Капітан Що? Шкода вам двох тисяч крон? І ви
Ще носите ім'я дворян величне?
Скарать негідників! Обом вам смерть.
Не дорівняє цей нікчемний викуп
Життю утрачених у битві друзів.
1-й дворянин Дам викуп, тільки пощадіть мене.
2-й дворянин Я теж — додому зараз напишу.
Вітмор
(до Сеффолка)
Я плату здобував, а втратив око;
Тож ти поплатишся за це — помреш.
Якби ж то міг, то порішив би й цих.
Капітан Не гарячкуй; хай платить і живе.
Сеффолк Я дворянин. Підв'язки орден бачиш?
І скільки скажеш, стільки й заплачу.
Вітмор Я теж з дворян. Мене звуть Водді Вітмор.
Що? Ти здригнувсь? Так налякала смерть?
Сеффолк Ім'я твоє страшне, бо смерть віщує.
Мудрець сказав колись, що принесуть
Мені погибель води. Не жадай
Моєї крові, бо ж ім'я твоє
Скоріш не Водді — "води", а Г о т ь є.
Вітмор Готьє чи Водді — все одно. Безчестя
Ніколи нашого ім'я не крило,
І меч змивав найменшу з нього пляму.
Коли ж продам я помсту, як гендляр,
Хай меч зламають мій і знищать герб,
Всесвітнім проголосять боягузом!
Сеффолк Спинися, Вітморе, твій в'язень — знатний.
Я — герцог Сеффолк, Вільям Де-Ла-Пуль.
Вітмор Це герцог Сеффолк у такому дранті?
Сеффолк Так — дрантя герцогства не позбавляє,
Бувало, що перевдягавсь і Зевс.
Капітан Не був убитий він, тебе ж уб'ють.
Сеффолк Мугирю темний! Генріхову кров,
Ланкастерову кров — величну, владну —
Невже проллє такий нікчемний конюх?
Чи ж не тримав ти стремено у мене?
Без шапки чи не плівся за моїм
Убраним мулом; не радів моєму
Кивку? Мені ти келих подавав,
Навколішки мої приймав об'їдки,
Як з королевою бенкетував я!
Усе це пригадай і втихомирся,
Погорду недоречну погамуй.
А як стояв у нас в передпокої,
Чекав мене! Чи підписом своїм
Тебе оця рука не рятувала?
Тож хай вона язик тобі вгамує.
Вітмор Протнуть цього нікчему, капітане?
Капітан. Та спершу дай протну його словами.
Сеффолк Тупі вони, як сам ти, підлий рабе!
Капітан, Геть! На баркасі голову йому
Зітніть.
Сеффолк Невже своєю) ризикнеш?
Капітан Так, Пулда.
Сеффолк Пулю?
Капітан Лорд? Сер Пуль?..
Пуль-пуль! Пулькатий вишкребку багна!
Ти каламутиш срібне джерело,
З' якого п'є наш край. Заткну цю пельку,
Що жадібно ковта скарби державні,-
Не королеву будеш цілувати,
А землю гризти. Ти, що смертю Гемфрі
Втішавсь, до вітру шкіришся дарма —
Тобі й від нього співчуття нема.
З відьомським кодлом поберешся ти
За те, що зваживсь висватать державцю
Дочку нікчеми короля, в якого
Ні підданих, ні грошей, ні вінця.
Лукавством ти домігся висоти
й зажерся, наче Сулла честолюбний .
Шматками серця матері своєї.
Ти Франції продав Анжу і Мен;
Нормандці бунтівливі через тебе
Нас не шанують більше; пікардійці
Побили урядовців, захопили
Фортеці і додому відіслали
Поранених солдатів. Сам Уорік,
Всі Невіли, що не виймають марно
Мечів, на тебе в гніві піднялись.
Рід Йорків, геть відіпхнутий від трону
Убивством безневинного державця,-
Ганебним, злим, розбійницьким насильством,-
Горить вогнем відплати, на знаменах
Підносить сонце, .що гряде з-за хмар,
Під ним написано — Invitis nubibus *.
Озброївсь тут, у Кенті, весь народ,
Ну і, нарешті, злидні та неслава
Проникли й до палацу короля.
Все через тебе. Геть! Ведіть його.
Сеффолк Чом я не бог? Страшні б метнув громи
В цих підлих покидьків, бридких людців!
, , Нікчем дрібниці тішать — цей негідник,
Баркасний капітан, грозиться дужче,
Ніж Баргул, іллірійський злий пірат.
Грабують трутні вулики, та крові
Не ссуть орлиної. Не можу вмерти
Від рук такого ницого раба!
Твої слова збудили гнів — не страх.
Мене, посла владарки, за протоку,
До Франції безпечно переправиш.
Щпітан Що скажеш, Водді?
Вітмор На той світ переправлю я тебе.
Сеффолк Gelidus timor occupat artus **.
Боюсь тебе.
Вітмор Причини є для страху, певен будь.
Ну що, злякався? Схилишся тепер?
1-й дворянин Просіть смиренно, мій шановний лорде,
Сеффолк Ні, владна мова Сеффолка тверда.
Наказувати звик він — не просити;
Принижуватися йому не личить
Перед такими. Радше я схилю
На плаху голову, аніж коліна
Будь перед ким, крім бога й короля!
* Наперекір хмарам (лат.).
. ** Крижаний злах-охоплює .мене. (лат.).
Хай краще буде на кривавій палі,
Ніж непокрита перед простаком.
Не знає страху той, хто справді знатний,-
Більш, ніж вчинить посмієш, я знесу.
Капітан Візьміть його! Нехай замовкне він.
Сеффолк Йдіть, покажіть усю свою жорстокість,
Ця смерть хай не забудеться повік!
Великих часто казна-хто вбивав:
Раб, розбишака, римський гладіатор
Вбив Туллія, а Цезаря зарізав
Брут-байстрючище; дикуни убили
Помпея; Сеффолка — пірати вб'ють.
Вітмор та інші з Сеффолком виходять.
Капітан А щодо цих, які нам винні викуп,
З них одного бажаємо звільнити.
Отож ви з нами йдіть, він піде сам.
Усі, крім 1-го дворянина, виходять. Повертається Вітмор з тілом Сеффолка.
Вітмор Хай тіло й голова отут лежать;
Коханця королева поховає.
(Виходить)
1-й дворянин О варварське видовище криваве!
Я тіло віднесу до короля;
Як не помститься він, помстяться друзі
Чи королева,— їй він милий був.
(Виходить, несучи труп Сеффолка)
СЦЕНА 2
Вересовище Блекхіт у Кенті, недалеко від Лондона.
Входять Джордж Бевіе та Джон Голленд.
Бевіс Діставай собі меча, хоч би дерев'яного. Уже два
дні, як вони піднялися.
Голленд Ну що ж, тепер їм не завадить поспати.
Бевіс Кажу ж тобі, сукняр Джек Кед надумав приче-
пурити державу, вивернути її й підворсити.
Голленд Якраз до речі, бо ж вона таки пошарпана. Отож,
кажу, не стало в Англії веселості, відколи прийшло дворян-
ство.
Бевіс Кепські часи! Нас, ремісництво, мають за ніщо.
Голленд Знать думає, що ходити в шкіряних фартухах —
ганьба.
Бевіс До того ж із королівських радників нема пуття.
Голленд Правда! А сказано ж: "Трудись, роблячи свою
справу". Інакше сказати — хай правлять люди трудящі. Отож нам
належить правити.
Бевіс Слушно, адже найперша ознака чесної люди-
ни — тверда рука.
Голленд Ось вони! Ідуть! Он Бестів син, чинбар з Він-
гема...
Бевіс Чинитиме вражі шкури.
Голленд І різник Дік...
Бевіс Ну, він звалить гріх, мов бика, а беззаконню,
як теляті, переріже горло.
Голленд І ткач Сміт...
Бевіс Отже, скоро урветься їхня нитка життя.
Голленд Ходімо пристанемо до них.
Барабани.
Входять Джек Кед, різник Дік, ткач Сміт
і ю р б а.
Кед Ми, Джон Кед, названий так за ім'ям гаданого
батька нашого...
Дік
(Убік)
Правильніше, названий так тому, що к є д о н у в
кадуб чужих оселедців у свою комірчину.
Кед І вороги наші впадуть ниць перед нами... спов-
неними завзяття скидати королів та вельмож... Скажи, хай за-
мовкнуть.
Дік Тихо там!
Кед Мій батько був Мортімер...
Дік
(убік)
Чесний був чоловік, хороший муляр.
Кед Моя мати — з роду Плантагенетів...
Дік
(Убік)
Я її добре знав — була повитухою.
Кед Моя дружина — дочка Леса...
Дік
(убік)
Так, вона-дочка колісника, то щоеь та знає про
колеса!
Сміт
(убік)
А нині, аби заробити на шматок хліба, пере вдо-
ма білизну.
Кед Отже, я з благородного дому,
Дік
(убік) '..'/,. ....
Аякже, поле — вельми благородне місце, адже
там він і народився під огорожею. У батька його ніколи не було
іншого дому, окрім в'язниці.
Кед Я відважний...
Сміт . і
(убік)
Ще б пак! Жебрак — та щоб не був відважний.
Кед Я дуже витривалий...
Сміт
(убік)
Оце таки правда: я бачив, як його шмагали на
базарі три дні поспіль.
Кед Не боюсь ні меча, ні вогню...
Сміт
(убік)
Меча йому нічого боятись — у нього одежа гар-
тована вітром і дощем. ! ' .
Дік
(Убік) ; ,:..-
А вогню, певно, не завадило б остерегтись — на
руці в нього випечене тавро за крадіжку овець.
Кеді Тож будьте хоробрі, адже ватажок ваш хороб-
рий і клянеться змінити всі порядки. В Англії сім півпенсових
хлібин продаватимуть за пенс; кухлі будуть утричі більші, а хто
питиме слабке пиво, вважатиметься злочинцем. Все в королівстві
буде спільним, і мій кінь пастиметься в Чіпсайді. Коли я стану
королем,— а я ним стану...
Всі Хай живе ваша величність!
Кед Дякую вам, люди добрі...— грошей тоді не буде
зовсім, усі їстимуть і питимуть за мій рахунок, і я зодягну всіх
в однакове вбрання, щоб жили в згоді, як брати, і шанували мене
як свого владаря.
Дік Найперше повбиваємо всіх законників.
Кед Ну, це вже я неодмікно зроблю. Хіба не жаль,
що зі шкури безневинного ягняти виробляють пергамент? Той пер-
гамент, ;коли на ньому щось нащкрябають, може занапастити лю-
дину! Кажуть, бджола жалить, а я кажу, що жалить бджолиний
віск, бо я лише раз якось приклав печать до папірця і відтоді сам
не свій. Що таке? Хто там?1
Входять кілька бунтівників, ведучи з собою
чатемського писа р я.
Сміт Писар із Чатема! Вміє писати, читати ще і
рахувати.
Кед Чудовисько!
Сміт Ми застали його над школярськими зошитами
Кед От негідник!
Сміт У нього книжка в кишені, з червоними літерами.
Кед То він чаклун!
Дік Так, він уміє складати угоди й писати судов
' справи.
Кед Шкода, бо він, клянуся честю, чоловік славний
Він не помре, якщо тільки я не визнаю його винним. Підійди-нс
сюди, добродію, мушу дещо з'ясувати. Як тебе звуть?
Писар Еммануїл.,
Дік Таке пишуть угорі на указах. Кепські тво
справи!
Кед Не заважай. Скажи, ти пишеш своє ім'я чи, яі
кожна порядна людина, маєш свій особливий знак?
Писар Сер, дякувати богу, я досить освічений, щоб на
писати своє ім'я.
195
Всі Він зізнався! Порішити його! Це негідник і зрад-
ник!
Кед Порішити його! Повісити з пером і каламарем
на шиї!
Писаря виводять. Входить М а й к л.
Майкл Де наш генерал?
Кед Я тут. Що там, —солдате?
Майкл Тікай! Тікай! Тікай! Сер Гемфрі Стаффорд і
його брат підходять із королівським військом.
Кед Стій, негіднику, бо як уріжу! Зі Стаффордом
зітнеться рівний йому чоловік. Сам він рицар, чи не так?
Майкл Так.
Кед Щоб зрівнятися з ним, негайно посвячу себе в
рицарі.
(Схиляє коліно)
Встань, сер Джон Мортімер.
(Устає)
Ну, тепер ми йому покажемо!
Входять під барабанний дріб сер Гемфрі Стаффорд і його брат В і л ь —
ям з військом.
Гемфрі Ст. Гидкі зухвальці, покидьки брудні!
Додолу зброю, шибеники з Кенту!
Розходьтеся! А мугиря цього
Залиште, і король пробачить вам.
Вільям Ст. Та й лютий він, гнівний до непокірних,
Отож здавайтеся, або ж вам смерть.
Кед Я чхав на вбраних у шовки рабів!
Я, люди добрі, розмовляю з вами,
Над ким владарювати сподіваюсь,
Бо я. корони справжній спадкоємець.
Гемфрі Ст. Шахраю, мулярем твій батько був,
А сам ти стриг сукно. Хіба не так?
Кед Садівником був і Адам.
Вільям Ст. То й що?
Кед г Як що? Таж Едмунд Мортімер, граф Марч,
Узяв за себе Кларенса дочку.
Гемфрі Ст. Так, сер.
Кед Від неї мав двох діток-близнюків.
Вільям Ст. Неправда.
Кед У тім-то й річ,— а я кажу, що правда.
Бо старшого із тих близнят жебрачка
Украла в годувальниці. Не знав він
Про непросте походження своє
І мулярем, дійшовши віку, став.
Я син його. Як можеш — запереч.
Дік Це щира правда, отже, він король.
Сміт Сер, він звів комин у домі мого батька, цеглини
й досі цілі, мов живі свідки, тож не сперечайтеся.
Гемфрі Ст. І вірите цьому ви лайдакові,
Що меле казна-що?
Всі Так, віримо, тож забирайтесь геть.
Вільям Ст. Це Йорк тебе так напоумив, Кеде.
Кед
(убік)
Брехня, усе це вигадав я сам.
(Уголос)
Іди, чоловіче, передай королю, що заради його батька Генріха
П'ятого, під час чийого правління хлопчаки гралися французьки-
ми кронами, я згоден, щоб він владарював; тільки я буду про-
тектором.
Дік А ще ми вимагаємо голову лорда Сея за те, що
той продав герцогство Мен.
Кед Саме так, адже це Англію понівечило; ходила б
калікою з ціпком, якби її не підтримала моя міць. Браття королі,
кажу вам: лорд Сей вихолостив наш край і зробив його євнухом,
до того ж він уміє говорити по-французькому, отже — зрадник.
Гемфрі Ст. Невігластво нікчемне та страшне!
Кед Ну, спробуй запереч,,якщо можеш. Французи —
наші вороги, і я питаю тебе: чи може той, хто говорить мовою
ворогів, бути добрим радником? '
Всі Ні! Ні! Тож голову йому зітнем.
Вільям Ст. Тут, видно, не шанують добрих слів.
Нехай війська провчать їх королівські.
Гемфрі Ст. По всіх містах проголоси, герольде,
Повстанців Кеда зрадниками, йди!
Усіх поб'єм, а тих, котрі втечуть,
Повісим — на очах дружин, дітей —
На дверях їх будинків, для науки.
За мною всі, хто друзі короля.
Обидва Стаффорди з військом виходять.
Кед За мною всі, хто поважа народ!
В борні за волю покажіть себе.
Дворян і лордів поб'ємо, залишим
Лиш тих, що носять латане взуття,
Бо це порядні люди, і якби
Посміли, то усі до нас пристали б.
Дік Вони вишикувались бойовим порядком і "дуть
на нас.
Кед Ну, а у нас тоді порядок, коли зовсім нема по-
рядку. Рушаймо, гей, вперед!
Виходять.
€ЦЕНА З
Інша частина Блекхіта.
Гамір бою, в якому ебох Стаффордів убито. Входять Кед і його прибіч-
ники.
Кед Де Дік, різник із Ешфорда?
Дік Ось я, сер.
Кед Вороги падали перед тобою, як вівці й бики, а
ти з ними розправлявся, мов у себе в різниці; тож я хочу тебе
нагородити. Відтепер піст буде вдвічі довшим, ніж досі, а тобі
дозволяється забивати по сто голів без однієї щотижня.
Дік Більше мені й не треба.
Кед І, сказати правду, меншого ти не заслужив, А цю
пам'ятку звитяги я носитиму.
(Надягає лати Гемфрі Стаффорда)
А тіла їхні хай волочить за собою мій кінь, поки я не прибуду в
Лондон^ де перед нами понесуть меч лорд-мера.
Дік Коли хочемо, щоб і нам, і всім було гаразд,
зруйнуймо тюрми й повипускаймо всіх в'язнів.
Кед Не хвилюйся, за це я ручуся. Ну, рушаймо
на Лондон.
Виходять.
СЦЕНА 4
Лондон. Кімната в палаці.
Входять король Генріх, читаючи петицію, герцог Бекінгем і лорд
Сей; віддалік — королева Маргарита плаче над головою Сеффолка.
Маргарита
(вбік)
Я чула, що марніє з горя дух,
Стає занадто кволим, боязким,
Тож думаймо про помсту, досить слізі
Та як не плакать, дивлячись на це?
До серця голову його притисну...
Де ж тіло, щоб його мені обняти?
Бекінгем Яку відповідь дасть ваша величність на вимоги
бунтівників?
Генріх Пошлю єпископа вмовляти їх— .
Мечем згубити стільки щирих душ —
Гріх перед богом! Щоб не проливати
їх крові,— ладен сам я говорити
Із Джеком Кедом, їхнім ватажком.
Стривайте, я перечитаю ще.
Маргарита
(вбік)
О нелюди! Немов зоря небесна,
Цей лик ясний був наді мною владний.
Чому жалю він не збудив у тих,
Що й глянути на нього недостойні?
Генріх Кед, лорде Сей, клявсь голову зітнуть вам.
Сей Надіюсь, перш йому ви зітнете.
Генріх Що? Досі королева
Смерть Сеффолка оялакує, голосить?
Боюсь, якби це я помер, кохана,
Ти б не тужила гірко так за мною.
Маргарита Ні, вмерла б, любий, з туги за тобою.
Входить гонець.
Генріх Що там за вісті? Поспішав чому?
Гонець Кед в Саутворку. Владарю, тікайте!
Проголосив, що він — лорд Мортімер,
Нащадок роду Кларенса; відкрито
Загарбником величність вашу зве,
Вінчатись у Вестмінстері поклявся.
У нього військо — юрби голодранців,
Безжальних, грубих наймитів, селян.
Смерть Стаффордів — і Вільяма, і Гемфрі —
Вселила в них зухвальство йти вперед.
Усіх двірських, всю знать, учених, суддів
Звуть гусінню і перебити хочуть.
Генріх Безбожники! Не відають, що коять.
Бекінгем Владарю, їдьте в Кілінгворт. А ми
Зберем війська, щоб розгромити їх.
Маргарита Ох, жив би герцог Сеффолк — миттю він
Приборкав би цих кентських розбишак.
Генріх Вас, лорде Сей, ненавидять злочинці,-
Отож рушайте з нами в Кілінгворт.
Сей Не хочу небезпеці піддавати
Величність вашу; навіть вигляд мій
Дратує їх. Я в Лондоні сховаюсь,
Вони мене не знайдуть, сподіваюсь.
Входить 2-й гонець.
2-й гонець Кед захопив міст Лондонський. Тікають,
Лишаючи домівки, городяни,
А волоцюги, ласі до наживи,
До зрадника спішать; пограбувати
Клянуться місто й королівський двір.
Бекінгем Владарю, не баріться, на коня!
Генріх Ходім, дружино. Бог — надія наша.
Маргарита Моя надія з Сеффолком померла.
Генріх
(до лорда Сен)
Щасти вам, лорде! Бунтарям не вірте.
Бекінгем Не вірте ви нікому, зради бійтесь.
Сей В свою невинність вірю, а тому
Я сповнений рішучості й відваги.
Виходять.
СЦЕНА 5
Лондон. Тау ер.
На мур виходять лорд Скеле та інші. Внизу входять кілька горо-
дян.
Скеле Ну що? Убили Кеда?
1-й городянин Ні, мілорде; напевне, його й не вб'ють. Вони
вже захопили міст і розправляються з усіма, хто чинить опір.
Лорд-мер благає вашу честь прислати йому підкріплення з Тауе-
ра, щоб захистити місто від бунтівників.
Скеле Загін лиш невеликий дати можу,
Адже й мене тривожать бунтарі:
Вже пробували Тауер узяти.
Ідіть до Смітфілда й людей зберіть;
Туди пришлю я Метью Гофа. Бийтесь
За короля, країну і життя!
А зараз прощавайте, мушу йти.
Виходять.
СЦЕНА 6
Лондон. Кеннон-стріт.
Входить Джек Кед зі своїми прибічниками. Він б'є жезлом об Лон-
донський камінь.
Кед Нині Мортімер — господар цього міста. Сидячи
тут, на Лондонськім камені, я велю і наказую, щоб коштом міста
у цей перший рік мого правління з міських водограїв било саме
от
тільки червоне вино. І відтепер зрадником буде кожен, хго назве
мене інакше, як лорд Мортімер.
Вбігає солдат.
Солдат Джек Кед! Джек Кед!
Кед Прибити його.
Солдата вбивають.
Сміт Якщо цей чолов'яга має клепку в голові, то
більше вже ніколи не назве вас Джеком Кедом. Здається, його
як слід застерегли.
Дік Мілорде, у Смітфілді зібрано війська.
Кед Що ж, ходімо, зітнемося з ними. Та спершу під-
паліть Лондонський міст, а коли зможете, то й Тауер заразом.
Рушаймо, вперед!
Виходять.
СЦЕНА 7
Лондон. Смітфілд.
Тривога, бій. Метью Гофа вбито, його загін розгромлений.
Входить Джек Кед зі своїми прибічниками.
Кед Отак, добродії. Тепер ідіть — хто громити Са-
войський палац, хто до королівських судів. Розбийте їх ущент!
Дік Маю прохання до вашої світлості.
Кед За це звертання, коли стану світлістю, зроблю
тебе лордом.
Дік Тільки про одне прошу — щоб закони Англії ви-
ходили з ваших уст.
Голленд
(убік)
Ого, болючі будуть закони, адже його штрикну-
ли списом у рот, і рана досі не загоїлась.
Сміт
(убік)
Ні, Джоне, це будуть смердючі закони, адже
s рота в нього тхне підсмаженим сиром.
Кед Я вже обдумав це: так воно й буде. Мерщій
спаліть усі державні акти; мої уста будуть парламентом Англії.
Голленд
(убік)
Кусючі будуть наші статути, якщо йому не по-
виривають зубів.
Кед І відтепер усе буде спільним.
Входить гонець.
Гонець Мілорде, здобич, здобич! Ось лорд Сей, що про-
дав у Франції міста, той самий, що змушував нас платити два-
дцять один раз по п'ятнадцятій частці і по шилінгу з фунта, коли
збирав податок на останню війну.
Входить Джордж Бевіс із лордом Сеем.
Кед Що ж, за це йому десять разів зрубаємо голову.
Ах ти, Сею-фарисею, вбраний у бумазею з гамазею! Ах, сей лорд
Сей, оце ж він усей! Тепер ти дізнаєшся, що таке наш королів-
ський суд! Як виправдаєшся перед моєю величністю в тім, шо
віддав Нормандію мусью Лижигузну, французькому дофінові?
Отож дізнайся в присутності всіх цих людей і лорда Мортімера:
я — та мітла, що вимете з двору таке сміття, як ти. Ти, як най-
більший зрадник, розбестив нашу молодь, завівши школи. Наші
діди не знали інших книг, крім палички з карбами, а ти запро-
вадив друк та ще — на шкоду королю, його короні й величі —
збудував паперову фабрику. Тобі в очі доведуть, що при тобі є
люди, котрі тільки й говорять, що про іменники, прикметники та
все такі мерзенні слова, нестерпні для християнських вух. Ти зму-
шував мирових суддів судити бідолах за справи, про які ті й гад-
ки не мали. Та ще й саджав у тюрми, а тих, що не вміли чита-
ти,— вішав, тоді як саме з цієї причини вони були найбільш гід-
ні життя. Ти їздиш на коні, вкритому чудовою попоною, чи не
так?
Сей То й що з того?
Кед А не варто вкривати свого коня плащем, коли
люди, чесніші за тебе, ходять у штанях і куртках.
Дік , І працюють у самій сорочці, як, наприклад, я,
різник.
Сей Ви, люди Кенту...
Дік Ну, що ти скажеш про Кент?
Сей Лиш те, що bona terra, mala gens *.
* Добра земля, та погані люди (лат.).
Кед Геть! Геть його! Він говорить по-латині.
Сей Сказати дайте, а тоді й тягніть.
Кент — пише Цезар в спогадах своїх —
На острові місцевість щонайліпша;
Чудовий край, багатий вельми, люди
Заможні, славні, щедрі і завзяті,-
Та, сподіваюсь, жаль вам не чужий.
Не я втрачав Нормандію та Мен;
Життя б віддав, аби їх повернути.
Чинив лиш справедливість і добро;
Не від дарів, а від прохань і сліз
Розчулювавсь. А брав податок з вас
На благо королю, державі й вам!
Я вчених обдаровував, бо сам
До короля наблизивсь через книги.
Прокляття боже — неуцтво, знання ж —
То крила, що підносять до небес: .
Як вас пекельні духи не обсіли,
Вбивати не захочете мене.
В чужих краях я вів переговори
На користь вам...
Кед Цить! Хоч одного удару завдав ти на полі бою?
Сей Далекосяжні руки у великих;
Вбивав не раз я тих, кого й не бачив.
Бевіс О боягуз! Ти ззаду нападав?
Сей Ці щоки зблідли від турбот про вас.
Кед Дайте йому ляща, то зарум'яняться знову.
Сей Сил не жалів я, позови бідняцькі
Вирішуючи; знемічнів, заслаб.
Кед Що ж, полікуємо тебе конопляною кашею та
юшкою з сокири.
Дік Чого тремтиш, чоловіче?
Сей Тремчу я від хвороби, не від страху.
Кед Ні, то він киває нам: мовляв, я ще поквитаюся
з вами. Ану подивимося, чи міцніше голова його триматиметься
на палі. Тягніть його геть і зітніть йому голову.
Сей Скажіть хоч, чим я завинив? Хіба
Коли багатства й шани домагався?
Чи маю в скринях золото лихе?
Чи надто пишний одяг на мені?
Кого образив? То за що ж мене?..
Цих рук-не мив я у крові невинній,
Це серце намірів не зна лихих.
О дайте жить!
Кед
(убік)
його слова збуджують у мене докори сумління,
та я придушу їх. Він помре хоча б за те, що так викручується.
(Вголос)
Приберіть його! В нього дідько під язиком сидить, він говорить
не від імені господа. Геть його, кажу, мерщій зітніть йому голову,
а потім удеріться в дім його зятя, сера Джеймса Кромера, зі-
тніть і тому голову й принесіть сюди на жердинах обидві голови.
Сей Ох, земляки! Як ваші молитви
Так само зневажатиме господь,
Що ваші душі жде на тому світі?
То змилуйтесь, лишіть мене живим.
Кед Та геть його! Зробіть, як я велів.
Кілька бунтівників з лордом Сеем виходять.
Найгордовитішому перові королівства не носити голови на в'я-
зах, якщо не сплатить мені данини; жодна дівчина не вийде за-
між, поки не заплатить мені своєю незайманістю, а тоді вже
дістанеться чоловікові. Всі люди залежатимуть від мене in capi-
te *, і ми наказуємо й повеліваємо, щоб жінки їхні були вільні,
як тільки може запрагнути серце й висловити язик.
Дік Мілорде, коли ж підемо на Чіпсайд і наберемо
добра на свої гострющі векселі?
Кед Та негайно ж.
Всі От славно!
Вертаються бунтівники з головами лорда Сея та його зятя.
Кед А це ще славніше! Хай поцілуються, адже вони
в житті любили один одного. А тепер їх розлучіть, щоб не змови-
лися віддати французам ще кілька міст. Солдати, відкладіть гра-
бунок міста до ночі. Ми понесемо ці голови перед собою, як два
жезли; будемо їздити по вулицях, і нехай цілуються на кожному
розі! Вперед!
Виходять.
* Щодо свого життя (лат.).
СЦЕНА 8
Саутворк.
Гамір бою, потім сигнал до відступу.
Входить Кед зі своєю ватагою.
Кед Угору Рибною вулицею! Вниз до перехрестя
Святого Магнуса! Бийте і рубайте! Жбурляйте їх у Темзу!
Сурмлять до переговорів.
Що за шум? Хто сміє сурмити відступ чи якісь там переговори,
коли я наказую рубати?
Входять герцог Бекінгем та лорд Кліффорд з військом.
Бекінгем Ось ті, що сміють турбувать тебе.
Знай, Кеде, як посли від короля
Прийшли ми до людей, котрих ти звів,
І проголошуєм прощення всім,
Хто, кинувши тебе, додому піде.
Кліффорд Ну, земляки, впокоритесь? На милість,
Яку явив король, покладетесь
Чи підете за бунтарем на смерть?
Хто любить короля й прощення жде,
Хай підкидає шапку і гукає:
"Нехай живе король!"
Хто ж не шанує короля, ані
Отця його, що змушував тремтіти
Всю Францію,— проходь, піднісши зброю.
Всі Нехай живе король! Нехай живе король!
Кед Що, Бекінгеме й Кліффорде, невже ви такі смі-
ливці? А ви, підла мужва, вірите їм? Хочете, щоб вас повісили
з цидулами про ваше прощення на шиях? Чи для того мій меч
прорубував лондонську браму, щоб ви лишили мене коло "Білого
оленя" в Саутворку? Я гадав, ви нізащо не складете зброї, поки
не повернете своєї давньої свободи. Але всі ви зрадники й боягу-
зи, вам солодко жити в рабстві у дворян. То хай вони ламають
ваші спини надсильними тягарями, забирають у вас ваш дім,
ґвалтують у вас на очах ваших дружин і дочок, а я обійдуся без
вас. Прокляття боже на вас усіх!
Всі За Кедом підемо, за Кедом!
Кліффорд Чи Генріх П'ятий Кеду батьком був,
Що кричите ви: "Підемо за Кедом"?
Чи він у Францію вас поведе,
Дасть титули високі та звання?
Нема ні дому в нього, ні притулку,
І він прожить не може без розбою,
Так, щоб не грабувати вас і нас.
От сором буде, як під вашу чвару
Французи боязкі, що їх ми били,
З-за моря прийдуть, щоб побити нас!
Мов бачу, як в цій сварці громадянській
По Лондону прихідьки порядкують,
Кричать на стрічних: "Селюки! Мужва!"
Хай краще пропаде сто тисяч Кедів,
Ніж ви здастесь на милість ворогів.
На Францію! Вернім колишню славу!
Шануйте Англію, свою державу.
Король багатий — сильні й мужні ви.
Господь за нас! Нас перемога жде.
Всі Кліффорд! Кліффорд! Підемо за королем і
Кліффордом.
Кед
(убік)
І пір'їнка так не літає туди й сюди, як цей на-
товп! Ім'я Генріха П'ятого наражає їх на сто нещасть і спонукає
лишити мене напризволяще. Бачу, як вони змовляються схопити
мене. Мій меч прокладе мені шлях; тут мені не можна лишатись.
На зло чортам і пеклу проб'юся там, де вас найбільше! Засвід-
чать небеса і честь, що не брак відваги в мені, а лиш ница й мер-
зенна зрада моїх прибічників змушує мене накивати п'ятами.
(Виходить, махаючи мечем)
Бекінгем Що? Він утік? Наздоженіть його —
Хто голову його подасть державцю,
За неї тисячу одержить крон.
Дехто виходить.
Бійці, за мною; спосіб доберем
Усіх вас помирити з королем.
Ви-ходять.
СЦЕНА 9
Кілінгвортський замок.
Сурми.
На терасу замку виходять король Генріх, королева Маргарин
І Сомерсет.
Генріх Який із королів усіх земних
Так мало бачив радості, як я?
З колискою не встиг я розлучитись,
Як в дев'ять місяців став королем.
Ніколи так підданець не жадав
Буть королем, як хочу буть підданцем.
Входять Бекінгем і Кліффорд.
Бекінгем Вітаю, владарю! Хороші вісті.
Генріх Що, Бекінгеме, у полоні Кед?
Чи зрадник відступив, збирає сили?
Внизу входить юрба прибічників Кеда з мотузками на шиях.
Кліффорд Утік він, а війська його здаються,
Покірно ждуть з мотузками на шиях,
Що їм присудите — життя чи смерть.
Генріх О небо, вічну браму розчини,
Прийми мою подяку і хвалу!
Бійці, цей день вам врятував життя,
Явив, що ви державу й короля
Шануєте; такими будьте й далі.
А Генріх, у яку б не втрапив скруту,
Не буде вас немилістю карати.
Тож дякую вам і прощаю всіх.
З вас кожен хай іде в свій рідний край.
Всі Нехай живе король! Нехай живе король!
Входить гонець.
Гонець Дозвольте сповістити вас, владарю:
З Ірландії вернувся герцог Йорк;
З потужним вельми та численним військом
Із галлогласів і завзятих кернів
Сюди прямує строєм гордовитим;
Скрізь проголошує, що тільки хоче
Звільнити вас від лорда Сомерсета
І називає зрадником його.
Генріх Коли не Кед загрожує, то Йорк!
Мій край, мов корабель: не встиг від бурі
Втекти, як на піратів наразився. —
Прогнали Кеда і розвіявсь бунт —
То Йорк йому на зміну поспішає.
Йди ж Йоркові назустріч, Бекінгеме,
Спитай, для чого зброю він здійняв.
Вже в Тауері Сомерсет, скажи.
Ти, Сомерсете, перебудеш там,'
Аж поки Иорк війська свої розпустить.
Сомерсет Владарю, йду в ув'язнення охоче;
Я для добра країни й смерть прийняв би.
Генріх
(до Бекінгема)
Що б не було, слів грубих не вживай:
Гарячий він і лайки не знесе.
Бекінгем Гаразд, владарю; ви не сумнівайтесь,
Вам на добро усе я поверну.
Генріх Ходім, дружино, думати, як править, ,
Щоб Англія мене не прокляла.
Фанфари.
Виходять. ..
СЦЕНА 10
Кент. Сад Айдена.
, Входить Кед.
Кед Хай воно горить, це честолюбство! Щоб я сам
згорів! Маю меч і мало не вмираю з голоду. П'ять днів ховався
по цих лісах і не зважувався визирнути, бо вся округа хоче мене
схопити. Але я так зголоднів, що навіть коли б хто напророчив
мені тисячу літ життя, все одно більше б не витримав. Отож я
переліз через мур у цей сад — скуштувати трави чи й зібрати са-
лат, адже не завадило б шлунок прохолодити у таку спеку. Га-
даю, це слово "салат" провіщає мені добро, недарма ж воно
звучить майже як "солдат", тож солдатові допоможе в скруті,
підгодує.
Входить Александер Айден зі слугами.
Айден Лорд, що живе в придворній метушні,
Не зна такого дивного спокою.
Цей спадок батьківський для мене милий,
Хоч невеликий — вартий королівства.
Ні величі, аби когось принизить,
Ні розкоші не прагну. Я не заздрий.
Що маю, тим і тішуся усмак,
Ділюсь, коли попросить що бідняк.
Кед Ось господар цієї землі — прийшов схопити ме-
не, приблуду, за те, що поткнувся без дозволу до його маєтку.
Ах, негіднику! Ти хочеш виказати мене й одержати від короля ти-
сячу крон за мою голову. Але спершу, як страус, наїсися заліза,
ковтнеш, мов шпильку, мого меча.
Айден Хто ти такий, лайливцю, я не знаю,-
Чого б тебе виказувать я мав?
Хіба замало, що до саду вліз ти,
Як злодій, хочеш грабувати тут?
Вліз через мур господарю на зло — f
Ще й смієш так погрожувать зухвало?
Кед Погрожувать тобі? Так, смію. Присягаюсь най-
достойнішою кров'ю, що будь-коли була пролита, ще й зневажаю
тебе. Придивись до мене! Я п'ять днів нічого не їв, та підійди-но
зі своїми п'ятьма слугами — і якщо я не повбиваю усіх вас, мов
мух, хай бог не дасть мені більше навіть травинки покуштувати.
Айден Не скажуть, поки Англія стоїть,
Що Александер Айден, землевласник
Із Кента,— бився з бідняком голодним.
Ти пильно в очі подивись мені
І спробуй витримати погляд мій.
Як не рівняйсь, дрібний ти проти мене;
Твоя рука за палець мій не товща,
Нога твоя — мов прут; моя ж — колода"
Ступнею всю снагу в тобі зламаю.
Чи тільки руку вгору піднесу —
Вважай, що долі жде тебе могила.
Та що слова гучні? Лише слова.
Несказане мій меч нехай докаже.
Кед Клянусь моєю доблестю, про такого славного
воїна я навіть не чув! Крице, якщо зігнеться твоє вістря й ти,
перше ніж спочинеш у піхвах, не покраєш цього телепня, мов
скотину,— я навколішки молитиму бога, щоб обернув тебе на
вухналі.
Вони б'ються. Кед падає.
О, мене вбито! Голод, саме він убив мене. Хай би й десять тисяч
чортів вийшли проти мене, то я, аби тільки харчувався як слід ці
п'ять днів, подолав би всіх. Усохни, саде, і стань віднині цвинта-
рем для всіх мешканців цього дому, бо нездоланна душа Кеда
відлітає.
Айден То Кеда вбив я, зрадника страшного?
За це в пошані будеш, мій мечу:
Помру — тебе почеплять наді мною;
Цієї крові з вістря не зітру —
Немов герольд у шатах, будеш в ній
Всіх сповіщать про славний подвиг мій.
Кед Прощавай, Айдене, пишайся своєю перемогою.
Передай Кентові, що він позбувся найкращого свого сина, і вмов
усіх на світі стати боягузами, бо мене, що не боявся нікого, по-
долав голод, а не доблесть.
(Умирає)
Айден Це кривда, свідок бог. Умри ж, поганцю!
Прокляття жінці, що тебе зродила!
Як увігнав я меч тобі у тіло,
Отак твою загнав би й душу в пекло.
Я звідси потягну тебе за ноги
До купи гною: там твоя могила,
Там презухвалу голову зітну
И державцеві врочисто віднесу,
А тулуб хай з'їдає вороння.
(Виходить, волочачи за собою ііло Кеда)