Тесе хотіла йти далі, але він уперто не давав їй зрушити з місця.
— Я хочу побачити цю політику в дії, Тесе, і це — початок для мене. "Припинення робіт"! Це — випробування, іспит. Чи не є це припинення вашою зброєю, вашим знаряддям для перетворення світу? Чи не є страйк мікрокосмом вашої прийдешньої великої війни, вашим шляхом до захоплення влади? То покажи його мені, Тесе. Мене переконує тільки дія. Але ти, ти мусиш показати її мені.
Тесе не торжествувала. Навпаки, її чомусь охопило почуття пригніченості, і його стрибки через калюжі почали дратувати її.
— Покинь стрибати! — крикнула вона.— Через твої стрибки в мене вже голова болить.
— Мене чогось тягне на пустощі! — сказав Гордон, немов забувши, що стрибав ради неї самої. Однак він послухався Тесе і далі вже йшов спокійно поруч неї. Тесе відчувала, що він прагне збагнути її настрій.
— Якщо ти хочеш побачити страйк, — сказала вона, — то краще йди дивися на нього сам.
— Ні, ні. Я хочу чогось більшого, ніж просто побачити страйк. Що таке страйк *? По чому він б'є? І що таке "припинення"? Що воно припиняє? Світ? Рух історії? Рух людства до катастрофи? Чи можна щось припинити за допомогою цього "припинення"?
Тесе уперто залишалась підозріливою.
— Ти нічого не навчишся з того, що побачиш.
— Навчусь! Обіцяю тобі! Я хочу побачити, відчути, збагнути це! Але я хочу бачити це також і твоїми очима. Я хочу побувати там не тільки ради себе самого, а й ради тебе. Я вже вирішив це, Тесе, і, ради бога, не поринай зараз в свої спустошені глибини. їдьмо завтра!
Вона похитала головою і спокійно відповіла:
— Ти знав, що я вирішила піти від тебе, Недді. Вона хотіла сказати ще щось, але він перебив її:
— Я знаю, що ти хочеш сказати, Тесе. Знаю. Не треба!..
Тесе помовчала. Та потім, начебто ухопившись за якусь надію, сказала:
— Гаразд. Я поїду з тобою, Нед, але...
— Ура!
— ...Але за одної умови.
Він нетерпляче ляснув себе по стегну.
— Що завгодно, дівчино! За якої ж?
Тесе трохи пройнялася веселістю Гордона, її обличчя теж пожвавішало, хоч залишалось значно серйознішим, ніж його; воно зберегло розсудливість у голубих очах, дисципліну в рішуче стулених губах. Лише щоки слабко за-шарілися.
— Я поїду з тобою, Нед, лише в тому разі, якщо ти пообіцяєш, що це буде твоїм останнім, кінцевим актом. Що цього разу ти приймеш остаточне рішення щодо свого майбутнього.
— Що ти маєш на увазі? — спитав він, удаючи здивування.
— Що, коли ти увіруєш в побачене, Нед, ти повинен
* "Страйк" по-англійськи означає також "удар", (Прим, перекл.).
будеш сказати про це. Виголосити про це'на повний голос, до загального відома. Він знизав плечима.
— Гаразд. Але кого обходить те, що я виголошу?
— Мене, інших. До твого голосу прислухаються, хочеш ти цього чи ні. І це треба враховувати. А втім, зараз я прошу, щоб ти зробив це для себе. Тільки для себе!
— Невже це так важливо?
— Так. Ніяких відступів, Нед. Ніяких нерозв'яза-ностей, ніяких обумовлень. Якщо ти погодишся з тим, що побачиш, то ти повинен віддати цій справі душу — зробити для неї все, що зможеш.
— Налагодити роздачу чаю страйкарям?
— О, що хочеш! Але я не поїду з тобою, поки ти не пообіцяєш, що це буде кінцем твоїх фантастичних шукань.
Він подивився на хмари, що збиралися, загрожуючи дощем.
— А коли я не погоджусь з твоїм страйком, дівчино? Можливо, що я справді знайду істину в твоїй класовій філософії, в твоїй класовій війні і в твоїх всеперемагаючих масах. Але можливо й таке, що один вигляд твоєї маси налякає мене, що перспектива майбутнього, яке належатиме цій масі, стане ненависною для мене, що я відкину цю перспективу, як шлях для себе.
— Тоді ти првинен будеш сказати і це. Сказати — тільки щоб назавжди вже покінчити з цією грою..,
— А як ти? Що це означатиме для нас з тобою? Ах, Тесе, що означатиме незгода для нас?
Але Тесе не хотіла відхилятися від заданог® нею практичного напрямку розмови.
— Побачимо, — відповіла вона. — Побачимо. Все, щ" я прошу зараз, це — "так" або "ні". Остаточне рішення. І на повний голос!
— Гаразд, — з удаваною врочистістю промовив він. — Згоден І — Тут щось спало йому на думку, і він додав: — Тільки дай боже, щоб вони розпочали свій страйк і не підвели нас!
Тесе від душі розсміялася. Однак по її очах було видно, що вона ще не все сказала.
— І ще одне... — промовила вона з хитринкою.
— О, не все зараз, Нед.
— Я — про Гаміда, Нед.
Добродушність і веселість не покинули Гордона.
— Те, що я робитиму завтра, я робитиму і для Гаміда.
— О! Як?
— Якщо завтра я знайду істину, то вона буде ІСТИНОЮ і для Аравії Адже істина завжди одна, хіба не так? Я принаймні вважаю, що так, хоч жоден з вас не може збагнути цього. Звичайно, якщо завтрашній день буде безуспішним, тоді Аравія...
Гордон зупинився біля хвіртки, підняв клямку і пропустив Тесе поперед себе. Потім незграбно зачинив хвіртку.
— Ах, не будемо тепер про це, — промовив він. Кілька дощових крапель упало на їхні обличчя.
— Біжімо! — гучно викрикнув Гордон, хоч вітер ще не доніс до них шуму дощу.
—, Ні, ні. Давай промокнемо — до рубчика! — відповіла Тесе, поправляючи жовту стрічку, що стягувала її чорні кучері. — Дивись!
З крутого пагорба звивистою завісою спускався дощ, женучи попереду себе потік сонячного проміння. В цей золотий потік потрапляли круглий гайок, скошений луг, плямисті в'язи, і міцні дуби вздовж алей, і зграйка білих птахів на зораному полі. Один фермерський будинок зачервонів стінками на сонці. З комина будинку підіймався Зілий дим — яскравобілий. Ось усе завмерло на якусь мить, ставши справжнім гімном англійського краєвиду. І потім довга, рухлива тінь дощу поглинула все і, долетівши до Гордона і Тесе, кинула їм в обличчя щедрі, свіжі краплі. Вони кинулися додому — як діти, хлюпаючи і сміючись і моргаючи очима, щоб побачити стежку, щоб побачити краєвид. Краєвид... Він був чудовий, навіть під дощем.
РОЗДІЛ XXIV
Початок подорожі в невідомий світ був захоплюючим: після чорного тунелю підземки — пустки в східній частині Лондона, засмічені платформи зупинок, зяючі пащі старих дерев'яних складів. І вид на Лондон здалека — місто немов заросло бур'янами, закинене, забуте всіма...