— Яєчка!—скрикнув Гордон. — Боже! Я забув, що на світі існують такі речі, як яєчка!
Маленький Нурі знову попросив Мінку зупинитися — яєчка призначалися для Гордона.
— Благаю тебе! — сказав він своему буйному приятелеві.
— Ось, дивіться — однією рукою, як факір! — закричав Мінка — і підкинув угору всі чотири яєчка, бажаючи вразити своїм умінням Гордона, який стояв біля дверей прибудови.
Перші два хлопчик піймав, але третє упустив. Четверте упало прямо йому в долоні, і жовтий струмок, що побіг крізь пальці Мінки, красномовно показав, до чого це призвело.
Побачивши це, незмінно лагідний, добродушний Нурі раптом розлютився, як несамовитий, наскочив на Мінку і з е?реском почав лупцювати його кулаками, обзиваючи свого друга собакою ї голодранцем, брикаючись, плюючи і скубаючи його за волосся, аж доки Сміт, змахнувши великими руками, не підняв хлопчака в повітря.
Гордон стежив за всім цим спочатку зацікавлено, а потім — удаючи байдужість.
— Ну, що робити з ним? — спитав Сміт, тоді як Нурі брикався і дряпав нігтями коричньову руку механіка.
— Схаменись, Нурі! — негучно сказав Гордон. — Заспокойся, хлопче! Чуєш, заспокойся!
Від люті обличчя хлопчика скривилося — він скрипів зубами, по-щенячому підвивав і все ще стусав Сміта ногами. Гордон кинув швидкий погляд на Мінку — той стояв осторонь, зчищав з обличчя та рук місиво з піску, крові і яєць і навіть не дивився у бік Нурі.
— Ага!—раптом вигукнув Гордон і ударив здивованого Мінку. — Так ти будеш бити яйця, призначені мені на сніданок, га? Пустувати будеш, га? Позбавляти мене їжі, га?
Після кожного удару, що падав на похилену голову Мінки, хлопчик підстрибував і, розуміючи, що це тільки гра, скрикував від удаваного болю; нарешті, він зняв таке голосіння, що навіть Сміт виявив занепокоєння. Маленький Нурі перестав звиватися і очима, повними сліз, втупився в Гордона та Мінку. Потім, швидко вивернувшись, він звільнився від рук Сміта, підскочив до Гордона і почав лупцювати його по спині, аж доки Мінка, ледве стримуючись від реготу, не заголосив явно фальшиво. Тепер лише Нурі збагнув, що вся комедія розігрувалася для нього. Він опустив руки і заглянув в усміхнені очі свого англійського повелителя.
— Відріж йому руку, Гордон, за те, що він тебе вдарив!— радісно закричав Мінка, тепер у свою чергу глузуючи з маленького Нурі.
Роздосадований Нурі не знай, що робити. Він знову кинувся був на Мінку, але той, удавано шукаючи захисту, обійняв за ноги Гордона, і всі троє покотилися по червоному піску — з реготом, бо маленький Нурі уже розвеселився, забувши про свій гнів. Забава скоро стала буйною — Гордон і Нурі посідали верхи на Мінку і почали натирати йому обличчя яєчним жовтком в суміші з піском і слиною. Спочатку Мінка репетував жартома, але незабаром щоки в нього защеміли, і він заголосив по-справжньому; та Гордон і Нурі не звертали уваги на його зойки. Нарешті Мінка розлютився, видерся, круто вилаявши обох, і похмуро попрямував до найближчої канави, щоб помити своє роздряпане, вимазане обличчя.
— Ах, господи! — сідаючи біля Сміта, зітхнув Гордон; оін все ще посміхався і важко дихав. — Тепер я голодний, а їсти нема чого.
Він подивився на Сміта і помітив в очах механіка слабий відблиск здивування. У Сміта — такого здоровенного чоловіка — були напрочуд непримітні очі. Гордон побачив в них самотність, відчуженість і повне нерозуміння його поривів і самозабуття.
— Чому і вам не поборсатися з нами? — серйозно спитав Гордон — лице його все ще світилося.
Сміт не знав, що відповісти. Він розгублено посміхнувся і вказав на ще одного спостерігача, який з спокійним, майже байдужим виглядом сидів у розколині між двох скель. Це був гордовитий юнак, ще майже хлопчик, одягнений в шовка, з двома кинджалами на паску. Він із зневагою позирав на Мінку та Нурі. Але вираз його обличчя змінився, коли, відчувши на собі погляд Гордона, він подивився на англійця.
— Що йому треба? — спитав Гордон. Мінка відповів з канави:
— Це Фаг'д, дурненький синок шейха Юніса. Він вештається тут спозаранку і просить, щоб його допустили до англійського Володаря. Я звелів йому почекати щоб навчився чемності.
У арабів ім'я Фаг'д зустрічається дуже рідко, бо ио-арабськи це слово означає "хижа кішка". Таке ім'я дається тільки дітям, слабким від народження, життя яких потребує чийогось заступництва. Цьому Фаг'ду ім'я, очевидно, допомогло преобразитися, бо він на диво скидався на пустельну кішку — "червонокоричньову та смугасту >. На слова Мінки Фаг'д не звернув ніякої уваги. Юний шейх був на три-чотири роки старший за Мінку і справляв враження природженого повелителя; Мінку і маленького Нурі він не удостоював навіть своїм презирством.
Погляд юнака був спрямований на Гордона, і тільки на Гордона.
— Я слухаю тебе, хлопче, — промовив Гордон. — Що тобі треба?
— Я хочу служити вам, — з бундючною шанобливістю відповів юнак. — Служити Справі племен.
— Служити мені? Навіщо? — Гордон подивився па кинджали Фаг'да.— А що скаже твій батько?
— Батько благословив мене в ім'я аллаха, — сказав Фаг'д. — Так. Милість Всевишнього оберігає мене.
— Я не вірю тобі, — відповів Гордон. Фаг'д почервонів від гніву, але промовчав.
— Твій батько не відпустив би тебе, — дошкуляв йому Гордон. — Ти ще надто малий.
— Хай аллах простить тобі! — розлючено вигукнув Фаг'д і вказав на Мінку та маленького Нурі. — А як же ці?..
— О, вони — досвідчені воїни,— відповів Гордон. Презирство Фаг'да до хлопчаків смішило Гордона. Юнак, видно, вважав їх чимсь нижчим навіть за прислугу. Нарешті Гордон по-англійськи спитав Сміта:
— Як ви вважаєте, варто його брати чи ні?
— Він справжній дикун, — відповів Сміт. На думку механіка, їм досить було і двох шибеників. Три — це було вже занадто, особливо якщо третім буде цей Фаг'д, бо хлопчаки ставилися до нього з явною ворожістю. — Що скаже ще його батько? — з сумнівом додав Сміт.
— Юнісу не завадить, Якщо його синок піде з нами. Погляньте на нього. Ох, і хотів би я побачити, як Мінка та Нурі даватимуть йому прочухана! Цікаво, що залишиться від його пихи, коли ми вскочимо у яке-небудь справжнє лихо! Ні, спокуса надто велика...