— Я кажу тобі: наші повстання об'єднати неможливо,— відповів Гордон.— Племена борються за те, щоб визволитися від Бахразу, а не для того, щоб залишатися з ним.
Бахразець знову роздратувався.
— Невже ти не розумієш, що феодальний Бахраз і революційний Бахраз — це різні країни? — вигукнув він, судорожно стискаючи та розтуляючи кулаки.
— Ні, для мене не існує такої різниці. Я знаю одне: всякий Бахраз несе загибель кочовикам. Твої міські та сільські догматисти почнуть перетворювати кочовиків на механіків і землеробів.
— Племена не можуть на віки вічні залишатись в їхньому теперішньому стані.
Гордон змахнув рукавами бурнуса.
— Отже, ви врятуєте нас...
— Ми врятуємо один одного!—Зеїн звернувся до купця:—Асік! Авжеж, ти розумієш, про що йдеться! Поясни йому, вислови свою думку...
— Так-так! Послухаємо думку буржуазного купця!
— Любий друже,—промовив Асік, приязно поплескуючи Гордона по коліну, щоб надати своїм словам більшої ваги.— Ти нерозумна людина!
— По-твоєму, розумна його догма?
— Ні-ні. Я не про те. Ти нерозумна людина, тому що не кажеш Зеїну: "Викладай свої умови: що маю робити я, і що робитимеш ти?" У нього своє повстання, у тебе— своє. Торгуйтеся! І коли діятимеш розумно, то хоч би що там крилося за його умовами, ти однаково виграєш. Хе-хе! Він кращий за тебе торговець революцією.
— Я не ліверант,— промовив Гордон.
— Фе-е!—промовив Асік.— Не будь таким високоморальним. Торгуйся з ним.
— Ми не міняємо овець на горщики,— вів своє Гордон.— Тут ідеться про принципи, про ідею!
Асік по-старечому зітхнув.
— Ет, я в ваших принципах нічого не тямлю.— З хвилину він посидів мовчки, потім стрепенувся, вказуючи тремтячим пальцем на Сміта.— Хай Сміт-паша розсудить вас!
Гордон навіть не поглянув на Сміта; Зеїн теж сидів нерухомо, немов дожидаючись, доки старий Асік закінчить свою безглузду гру. Але Асік не вгамовувався, і зніяковілий Смііт змушений був викласти свою точку зору.
— Я знаю, до якої мети йде Повстання племен,— промовив він, стискуючи приймач між величезними колінами.— А про бахразьку революцію я нічого не чув.— Тут він забув, що хотів сказати далі, промовив: — Я взагалі не прихильник революції! —— і замовк.
Асік скипів:
— В ім'я аллаха, що ти верзеш? Хіба ти не береш участі в Революції племен?
— Повстання племен — це інша річ. Асік розчаровано знизав плечима. Зеїн обернувся до Гордона.
— Візьми мене з собою до Гаміда, Гордон. Я мушу побачитися з ним. Ви передчасно почали своє Повстання.
— Та візьми ти його, нарешті! — нетерпляче вигукнув Асік.— Адже йому буде важко добиратися до Гаміда самому, без провідників і без охорони. Подивися на нього — в ньому одразу ж впізнають бахразця. — Для старого шейха гра вже була закінчена, він втратив інтерес до суперечки.
Але Гордон не здавався:
— Слухай...
— Візьми його!—розлючено вигукнув старик і стукнув по стільцю, на якому сидів.
— Може, ти боїшся мого впливу на Гаміда? — із зневагою, проникливо спитав Зеїн.
— Овва! — скрикнув Гордон.— А якщо я не візьму тебе...
— Асік мене повісить! — з удаваним відчаєм застогнав Зеїн, потрясаючи перед носом Гордона закутими в кайдани руками.
Від захоплення Асік навіть підвівся.
— Авжеж! Обов'язково повішу!— торжествуючи, підхопив він.— Отже, забирай його звідси, Гордон* Рятуй його! Хи-хи' От він і поїде з тобою!
Гордон почервонів. Потім він подався вперед і з розмаху ударив кулаком по мускулистому плечу бахразця.
— Шайтан, ти надто добре мене вивчив і тепер дуриш мене. Я візьму тебе — щоб було з ким посперечатися.
— Iі коли я побачу Гаміда?—спокійно спитав бахразець, вже підраховуючи щось.
— Бозна-коли. Ти вмієш їздити на верблюді?
— Ні
— Тоді я не заздрю тобі,— промовив Гордон.
— Ах... Чому я не молодший! поскаржився Асік.— Я поїхав би з вами. Одне залишається мені, старому — сидіти тут та віднаджувати камінцями шайтана!
— ... В ім'я Повстання! — дошкулив шейха Гордон. Тим "часом Зеїна відвели, щоб розкувати. Гордон знав, що більше нічого не витягне з Асіка, — і, знизавши плечима, він став прощатися, промовляючи пусті слова відданості і вдячності, вдячності невідомо за що — хіба за те, що купець подарував йому в супутники Зеїна.
Зеїн виявився приємним супутником, і спершу Гордон був зачарований особою бахразця; його весь час дивувала примха долі, яка спочатку зробила їх близнюками, а потім схрестила їхні життєві шляхи. До того ж, Гордона не залишала думка про те, що якби він народився в Бах-разі, то був би Зеїном. І коли вони не сперечалися про політику або коли бахразець не зсувався набік на своєму верблюді, англієць із захватом і насолодою слухав історію свого супутника, що, як виявилося, був у дитячі роки вуличним хлопчаком. Його тішило й інтригувало почуття чогось спільного із цим своїм двійником.
Зеїн з походження був дитиною вулиці. Він не знав, хто він, і звідки він, і скільки йому років. Він тільки пам'ятав себе в дитинстві на мостовій Бахразу самотнім, завжди безпритульним і голим. Гордон із заздрістю слухав Зеїна. Як це, мабуть, добре — не мати предків! Чи можна уявити собі щось краще, ніж отак увійти в життя — голою, чистою істотою, животрепетною і здоровою, увійти і припасти до джерел життя і наливатися соками його—і весь час сам! Щось героїчне вбачав у цьому Гордон, і тепер він розумів, чим приваблювало його друге дитя вулиці — бешкетний Мінка.
Коли Зеїну минуло десять чи одинадцять років, привільне і голе життя хлопчика кінчилось. Його взяв до себе слугою і проводирем напівсліпий мулла. Мулла поступово втрачав зір, і йому довелося вчити хлопчика читати і писати. Нарешті він зовсім осліп і опинився в цілковитій залежності від очей та рук свого маленького проводиря.
— Бачити життя і читати його сліпому! — вигукнув Зеїн Велика прозорливиця — ніч, що спустилася над пустинею, вирвала це відкриття з глибини душі бахразця.— Яку іншу науку можна порівняти з цією, Гордон? Я сам навчився читати життя. Читати життя!..
Уміння читати життя — ось що дали йому грамотність та спостережливість, і це вміння залишилося з ним також після того, як мулла помер і хлопчик знову став безпритульним— таким же безпритульним, яким був і раніш, хіба що тільки тепер грамотним.