— Так, ви маєте рацію, — покірливо погодився Фрімен і затих. — Та й взагалі це Повстання надто розпорошене і навряд чи можливе його дальше наростання. Одне діло — пустиня, де пересування військ утруднене. А тут, біля кордонів, повстанці швидко скрутять собі в'язи. Мені щось не віриться, що Гамід зможе протипоставити яку-небудь серйозну силу легіонам Азмі-паші. До того ж, я не думаю, щоб він був добрим стратегом. Вам доводилося зустрічатись з принцем, Мустафа?
— Так, сер. Я прожив рік в його столиці в пустині.
— Але з самим принцем ви знайомі?
— Я був маленьким бахразьким чиновником, а він — принцем кочовиків—дуже гордим, дуже благородним і не менш жорстоким, бо міг не вагаючись сам відрубати руку злодію на базарній площі. Час від часу він таке робив.
7. Д. Олдрілл
97
— Оскільки я розумію, у кочовиків це вважається правосуддям.
— Можливо. Але така міра покарання вважається тепер варварською. Бахразький уряд запровадив суди та суддів — і правосуддя мусить бути зосереджене в їхніх руках. Але Гамід не зважав ні на що — він часто бувало з'являвся до тюрми і особисто визволяв своїх прибічників, засуджених за який-небудь злочин. Ми нічого не могли зробити з ним. Дуже рішучий юнак, дуже сильний, дуже спокійний і надто жорстокий.
— Шкода, що я тільки зараз потрапив у ці пустині, — зітхнув Фрімен. — Тут завжди було цікавіше, ніж в Іраку або Трансіорданії. Та нічого — я надолужу те, що упустив. А до Гаміда постараюся потрапити якомога скоріше—можливо, Гордон допоможе мені в цьому.
— Про одне ви мусите добре пам'ятати, містер Фрімен, — лагідно промовив Мустафа, — тут, у пустині, кожну людину, що розмовляє по-англійськи або має англійську зовнішність, можуть помилково визнати за Гордона. Тому будьте обережні і дивіться, щоб його вороги не напали на вас.
— Хо-хо, це навіть надає певного присмаку нашій поїздці! — гучно розсміявся Фрімен.
А втім, якщо англійська мова служила прикметою Гордона, то це ускладнювало справу, бо Фрімен не збирався весь час розмовляти по-арабськи. Як сказав Мустафа, він досконало володів арабською мовою, але англійська була його рідною, і він віддавав їй перевагу в розмовах з арабами, які розуміли її—подібно до огрядного Мустафи. Звичайно, Фрімен відчував професіональний інтерес до арабської мови і любив розмовляти нею, але тепер, цілком опанувавши її, він не вважав за потрібне весь час ламати язик та кривити рота над вимовою арабських слів. Щож-до "англійської зовнішності", то, на думку Фрімена, міняти її було б просто смішно. Він носив арабський бурнус, а під ним, не криючись, чисті короткі штани хакі, коски, ко-ричньові туфлі та сорочку хакі. Він мав безперечно англійський вигляд.
— Що ж, покладусь на щастя, — сказав Фрімен Мустафі. А про себе пожартував: "Якщо вже Гордон не боїться мати вигляд англійця, то мені це можна й поготів!"
Але, на відміну від Гордона, Фрімен (як щирий англієць) не мав при собі ніякої зброї. Такий був його принцип.
— Гордон за те, щоб захопити аеродром, — сказав генерал Мартін Азмі-паші,—а Гамід хоче напасти на нафтопромисел. Перегородіть їм шлях у цих напрямках однією чи двома бригадами легіонерів, і ви спіймаєте обох. Це — єдиний вихід, Азмі.
Азмі-паша був маленький, гладкий, надміру поважний; він важко дихав і ніяк не погоджувався з Мартіном.
— Ні, генерале, — казав він. — Навіщо кочовикам нафтопромисел та аеродром? їжа — ось що їм потрібно. І' щоб здобути її, вони прийдуть сюди, у прирічкові місця.
Жирний палець Азмі-паші важко впав на карту, поповз по родючих прирічкових землях, що межували з Джаммарською пустинею, і зупинився на точці, якою була позначена його штаб-квартира, мабуть, на тому самому М*СЦІ. де зараз стояв його обідній стіл.
— Ні, ні! — запротестував генерал, нетерпляче змахнувши випещеними пальцями над блідокоричньовими розводами карти.— Племена воюють не за їжу!— Він з деяким презирством подивився на товстий живіт Азмі—немов^ йому спало на думку, що туди перемістився мозок паші.— Вони воюють за пустиню. Невже ви цього не розумієте?
Генерал не хотів виявляти дратівливість щодо Азмї, і він навіть з прикрістю подумав, що зараз надміру брутально говорив з ним; а втім, Азмі був військовою люднноюуі-особисті міркування не повинні були впливати на його* стра/-тегічні плани. І справді, що примушувало його сидіти тут, серед благодатних полів Поріччя і з жахом позирати на" безплідну пустиню, — немов чекаючи, що звідти з являться повстанці Гаміда? Адже це було* безглуздо—а з воєнного погляду навіть згубно. Чому ж Азмі вперто не бажав йти звідси?
Генерал знав чому — він змушений був визнати, ща причину слід шукати в особистих, нечесних мотивах самого паші. Не було ніякого сумніву, що пустиня анітрохи не цікавить Азмі. Як і всі інші міністри, паші та й сам король, він був великим і багатим землевласником, і йога єдиним клопотом були просторі, родючі порічкові угіддя. Штаб Азмі в цій болотистій місцевості містився в ного власному мисливському маєтку. Сама кімната, де вони те* пер перебували, була кімнатою для зброї, а не спеціальним військовим приміщенням. На стінах тут красувалися набиті чучела бекасів, ржанок, качок та гусей; зі стелі на дроті звисали фламінго та журавлі—і все це було таке висохле, що здавалося, сама смерть висіла під стелею — набита, але не обскубана. Кахельну підлогу вкривали шкіри газелей та двох-трьох левів, привезені пашею з Східної Африки.
— Ви нізащо не умовите Азмі рушити з Поріччя, — сказав Мартіну англійський посол напередодні від'їзду генерала з Бахразу. — Йому наказали сидіти там і король, і прем єр-міністр, і всі інші. Та й сам Азмі не хоче нікуди звідти йти! І не думайте, що він окопався там, бо боїться Гаміда. Ні, він просто знає, що коли він зніме з Поріччя хоча б одного солдата, в усій окрузі другого ж дня спалахне революція. Країна тріщить скрізь, Мартін, і нам слід було б вжити якихось заходів. Коли вже рятувати пустиню, так зробимо це самі — викличемо нашу авіацію, а буде потрібно — і війська.
Проте, на думку генерала Мартіна, пряме втручання •Британії могло спричинити тепер лише ускладнення. Він сподівався уморити Азмі, щоб той направив частину своїх легіонерів до Джаммарського аеродрому і тим самим удержав хоча б цей п/ацдарм. Безперечно, загрозливе становище в центрі Бахразу викликало занепокоєння; однак, що б там не казали, а з бунтом селян та механіків не так уже й важко справитися. Інша річ — Гамід, який стає з кожним днем небезпечнішим, і якби тільки Азмі не був такою зажирілою та неповороткою людиною, він міг би розгромити Гаміда кількома блискавичними рейдами в пустиню.