РОЗДІЛ XVII
Як тільки двері за Гордоном тихо зачинилися і він опинився в безмовному будинку, він одразу ж пошкодував, що повернувся додому Всередині непривітно цокав годинник, а зовні зима, що ніяк не кінчалася, обсипала холодними краплями стежки й черепицю, і в гомоні дощу чулося: "кліп-клап, кліп-клап"...
— Де ти був?— спитала мати вранці, сідаючи на краю його ліжка і наливаючи йому чашку ранкового чаю.
— Всюди, — відповів Гордон.
Вчора, в день приїзду, його звільнили від необхідності відповідати на запитання. Але зараз він знав, що не уникне розмови, хоч йому і неприємна була ця ранкова задушевність матері. їй не слід було робити цього. Це їй не личило. До того ж, він любив розпочинати день на самоті — стряхнувши сон, розтиратися, голитись і деякий час з усіх сил вимахувати руками, даючи м'язам розрядку після нічної бездіяльності.
А втім, Гордон сів у ліжку і розповів матері все, що вона хотіла знати.
— Я був у Тесе,— сказав він.
— Я рада. Вона змінилася? Чи все така сама розумна, проста дівчина?..
— Не така вона вже й проста.
— Все ще працює в тому чудернацькому Бюро? Гордон кивнув і зскочив з ліжка, відчуваючи, що більше не може залишатися нерухомим.
— Так. Все ще там.
. — Чому такі дівчата, як Тесе і Грейс, розтрачують свої здібності на нікчемні речі? Невже вони вважають, що споріднюються з людством, стаючи, його слугами? А втім, Грейс уже відмовилася від своєї безглуздої посади бібліотекарки. Вона повернулася додому, Нед. І я відчуваю, що вона от-от вкрай занепаде духом. Ти б з нею поговорив, га?
Гордон засміявся і знизав плечима.
— Ти сприймаєш усе це надто серйозно. Мати не наполягала на своєму проханні.
— Зійдеш снідати о восьмій,— промовила вона з посмішкою, в якій були і розуміння, і докір.— І проганяй мене, коли я тобі надокучаю,— додала вона з порога.
Гордон потребував чиєїсь компанії, але Джека не було вдома — він поїхав в одну з своїх невеселих подорожей на розшуки замовників і грошей.
Гордон зустрів Мура, компаньйона Джека. У його зовнішності, у всій його поведінці проглядав справжній інженер, і це сподобалося Гордону. Мур був одягнений в охайний синій костюм, він раз у раз обмацував кронциркулі й мікрометри в кишенях свого жилета; стриманий, соромливий, він після кожного третього або четвертого слова, сказаного його співбесідником, мовчки кивав головою. Як і Джек, він мав вигляд людини, що живе яа містом. Але рухи його коротких, широких пальців і погляд уважних очей явно виказували в ньому людину, що має справу з машинами.
Переборюючи свою соромливість, Мур сказав Гордону, що хоче поговорити з ним з приводу заводу.
— Правду кажучи, у нас справи набагато гірші, ніж думає Джек,— сказав вїн.
— Що ж там у вас таке?—спитав Гордон. Як завжди, згадка про стан їхніх справ роздратувала його.
Мур сумно похитав головою.
— Простоюємо, містер Гордон. Немає замовлень.
— І Джек не може роздобути їх? Він що, — справді не придатний до цієї діяльності?
— Я б цього не сказав, навіть якщо б і думав щось подібне, — відповів Мур — Я знаю, що Джек не опускає рук тільки тому, що не хоче підводити мене і свою родину. Але я не про те хочу поговорити з вами. Тут інша справа...
Мур замовк, і Гордон відчув, що інженер розповість зараз щось дуже неприємне.
— Яка саме? — спитав Гордон нервово.
— Перш за все, одна з фірм у Ковентрі хоче купити в нас наше підприємство.
На обличчі Гордона з'явився здивований вираз.
— Це добре чи погано?
У Мура обличчя було засмучене.
— Не знаю...
— Джеку відомо про це?
— Ні. Фірма звернулася до мене.
— Ви погоджуєтесь?
— Для нас це єдиний порятунок від краху. Можливо, ми б навіть могли повернути вкладені гроші.
— Що ж вам тоді заважає? Ви боїтеся, що Джек не погодиться? Хочете, щоб я спитав у нього?
— Ні, ні. Я гадаю, що він погодиться.
— У чому ж річ, кажіть, будь ласка!
— Розумієте, коли ми продамо отій фірмі наше підприємство, для мене це буде добре, бо я інженер; я залишуся на своєму місці і виконуватиму всі завдання фірми. Але Джека вони довго не триматимуть! Я ж знаю звичаї отих великих фірм, містер Гордон, — навіть якщо буде контракт, вони однаково незабаром позбудуться Джека. Він їм не потрібний. Тому-то я й не знаю, що робити, Джек завжди був мені вірним другом, і я не можу зрадити його. Я навіть не наважуюсь розповісти йому про цю пропозицію, бо знаю, що він погодиться на неї, щоб врятувати мене. Але надалі залишати все в теперішньому стані також неможливо, бо кожний день тільки, збільшує розміри катастрофи, яка чекає на нас.
Гордон і Мур сиділи на лавочці, притулившись спинами до стінки старого сарая і підставляючи обличчя під скупі промені зимового сонця, що його, здавалося, підганяв по небу вітер. В сараї працював електромотор, і стінка за їх спинами ласкаво тремтіла й гула.
— Хіба Джек не поїхав зараз за грішми, щоб врятувати підприємство? — спитав Гордон.
— Так, поїхав, але гроші підприємства не врятують.
— Чому?
— Існує єдиний вірний шлях для використання грошей на підприємстві, містер Гордон. Гроші вкладаються в машини і потім ці машини використовуються для повернення вкладень з прибутком. І чим більше одержують таким чином грошей, тим більше їх треба вкладати в устаткування, — щоб гроші працювали. Але Джек позичає гроші, щоб витрачати їх на такі речі, як заробітна плата, плата за електрику і оренду, на всілякі поточні витрати. Отже, ці гроші є для нас чистим— збитком і від них тільки зростають наші борги. І чим більше Джек зараз позичає, тим скрутнішим стає наше становище.
— Чого ж ви дозволяєте йому позичати гроші?
— Інакше не можна, якщо ми не продамо завод.
— Боже мій, і ви питаєтесь у мене, що вам робити?
— Я прийшов до вас, як до особи, яку Джек поважає більше, ніж будь-кого.
— Але чим я можу допомогти вам?
— Просто скажіть мені, чи мушу я передати Джеку ці пропозиції. Скажіть мені тільки це, і я вже знатиму, що робити. Адже ж треба щось робити!
— Скільки у вас часу на роздум?
— Ніскільки.
— А не могли б ви на кілька тижнів залишити все в такому стані, як зараз?
— Для чого? Ви могли б зробити що-небудь?
— Ах, бог його знає! Що ж я можу зробити? А якщо б надійшли замовлення, то це виручило б вас?