— Цить, гаде! — вирвалося в Марійки. — Не смій про це! — її очі раптом загорілися й, здавалося, сипнули блискавками.
— Хе-хе-хе! Хе-хе-хе! От і заговорила. А що, а що! Правда заговорила, хай і з гадом, хай... Але що? Скажеш не заговорила? І ще заговориш... Ще напевно заговориш, це вже можу твердити, що так. А яка ти гарна зробилася. І горда така. Це він так навчив. Це після...
Марійка кинулася раптом до нього, він вихопив з кишень руки й аж тепер вона помітила, що з правої його кишені виховзнув, замісць руки, лишень рукав. Це на хвилину затримало її, зупинилася й гостро дивилась у його сірі очі. Він швидко прийшов до себе й дрібно захіхікав. Вона повернулася й хотіла відійти на своє місце, але в ту мить, він швидко зривається й кидається на неї з-заду.
Марійка відчула тісні кістяні обійми й на правій щоці гострий біль. Зуби його втялися в її тіло й при тому він дико, божевільне заянчав. Марійка метнулася, вирвала з зубів щоку й намагається визволитися з обіймів. Почалося вперле борюкання, викрики. Нарешті Марійка виривається й біжить до дверей. Але двері замкнуті. В той час Янчеюк знов нападає на неї й намагається повалити її до землі. Марійка робіть сильний рух, виривається з його руки й нападає caма. Обидві руці її впялися в його горло.
В той час вона ошаліла. Скажена лють, а з нею й сила наповнили її істоту. Почувся здушений крик, харчання, але це ще підсичувало її лють. Вона, мов тигриця, обняла своїми пазурами його шию й виразно відчувала, як бони все глибше і глибше внизаються в тіло її жертви. Чує під грудьми біль, біль неймовірний, але заціпивши зуби, не видала з себе ні одного згуку. На чолі виступив рясно піт І цюрками збігав по обличчі. Очі палали й заливалися розжареною кровю.
Але біль під грудьми починає меншати. Він сильно захарчав і почав хилитися до долу. По короткову часі ноги його підломалися й вона не втримала його тягару. Випустила з рук і він з грюкотом шелепнув на поміст.
Перелякалася. Відчула ніто якісь кроки, ніто чиїсь слова. Миттю оглянулася, побачила, що навколо порожньо, знов кинулся на свою жертву. Пустила його, коли той перестав дихати й коли почали холонути його пальці. Його обличчя посиніло, очі вилізли на верх. Кинула все й швидко шукає ключа від дверей. Ключ був у його кишені, виймає й тремтячими руками швидко, швидко відмикає двері своєї вязниці.
— Ах, коли б там за дверима нікого не було. Ні, за дверима нікого не було. Янчеюк не бажав свідків. Він вправиться й сам. Марійка виходить у сіни, причиняє зовсім легенько двері, але їй здається, що вони кричать на ціле Ацетечко. Причиняє й замикає на ключ. Після відчинила й другі двері. Це вже вона на дворі. Де вартовий? Вартовий здалека в темноті походжує й думає щось. Почувши легкий грюкіт, запитав по-мадярськи:— Це ви, пане четарю?
Марійка нічого не сказала, а швидко тінню попід стіною проховзнула в невеличкі суточки й, почувши себе за хатою, пустилася стрімголов бігти, зовсім не знаючи куди. Бігла вуличкою, звернулася на якесь подвіря, перестрібнула через пліт, один, другий і побачила, що далі починається стрімка гора. Зовсім темно, вергає сніг. У містечку тиша.
Марійка постояла, відсапнулася й подерлася на гору. Там вона вільна.
25
Розсікаючи темноту ночі й снігову навалу, в напрямку Райова мчать два вершники. Сніг засипае очі й заліплює уста. Коні гарячі, мов огонь, рвуть вперед, перестрибують глибокі снігові вали. Ліворуч шумить Тиса, з гір з грюкотом падають лявіни.
Павло не їде, а летить. Швидше, вперд! Острожить коня, він хропе й кулею мчить. Минули мадярську заставу, зустріли передові роз'їзди й далі. Пізно в ночі прибули Рахова. Перше, що найважніше для Павла — Марійка. Він готовий "перегалушити" за неї всю мадярню. Одразу почав домагатися побачення з нею, заявивши гострий протест проти її арешту. Вона вже не сміє піти до міста купити собі на сорочку. Це чорт знає що. Довго сварився, довго дирчали телефони й аж нарешті прибіг до штабу якийсь переляканий старшина й заявив, що Марійки нема й що в її арештній кімнатці знайдено труп Янчеюка. Зчинився розрух.
Павло спочатку не повірив, домагався вияснення справи, але його повели до кімнати, де сиділа Марійка й показали трупа.
Дивлячись на скорчену, з висолопленим язиком і очима, постать покійника, навіть Павлові стало ніяково. Постояв, подивився й подумав, що мусіла пережити та жінка, коли була змушена на такий вчинок. Бідна Марійка. Куди вона пішла? Де знайде притулок? У грудях Павла купчиться й тисне сильний жаль. Треба кудись бігти, шукати. Треба кричати в нічну порожнечу. Але навкола розжарена атмосфера надзвичайних подій і обовязок покладений на нього вищим хотінням стримує особисті бажання й пориви.
Впереді невідоме, за плечима — фронт, боротьба. Хто переможе? Які наслідки? Павло відправляється до мадярського штабу. Не дивлячися на пізню нічну пору, там гармідер і метушня. Безліч військових снує перед очима. Думи Павла двоїлися. Одні переслідували Марійку, що страшною ціною добула собі свободу й можливо десь замерзає в снігу, другі торкалися справи громадської, загальнон. Батьківщина в небезпеці. Раз на століття трапляються такі події. Раз на століття гноблений народ узяв у власні руки свою долю й від нього самого залежить її вирішення. Перед його очима в муках і страданні родиться те, за чим підсвідомо тисячі років тужить цей бідний гірський люд і Павло з подвійним болем переживав те народження. Кожний його нерв тремтів, кожня думка виривалася з напруженням.
Любов — лиш вона одна всеобіймаюча й усесильна здібна пірвати людину до подібного чину.
О, яка радість носити на плечах тягарі любови! Яка невимовна радість любити, вірити й шалено бажати перемоги!
Павло особливо чітко відчував і переживав подібне. Перед ним горіла певна й досяжна мета. Чин, напруження, хвилину витревалості й ти могутній, гордий переможець певно й сміливо ставиш свою стопу на груди конаючого тирана. Дзвонити в дзвони! Співати гимни! Здвигати памятники до небес, і, вперто, ступ за ступом, нести вперед свою любов жагучу, творити там життя, де панувала смерть.
Павло горів, напружено думав і твердими кроками ходив по почекальні мадярського штабу. На дворі вирує густа холодна ніч і в її неспокійних струмах наростають величні події. В повітрі чується напруження й непевність. Страшний потвор здійнявся й занімів над горами й чекає короткого наказу, щоб реготом своїм заставити промовить гори.