Тут треба згадати ще одну річ з одягу, таку саму дорогу для Лені, як знімки, зображення органів людського тіла, піаніно і свіжі булочки: її купальний халат, який вона помилково, але вперто зве пеньюаром. Це витвір із волохатої бавовняної тканини "довоєнної якості" (Лотта Г.), колись, як видно з вивороту і з рубців на кишенях, кольору червоного вина, а за цей час — за тридцять років!—вилинялий до кольору ріденького малинового сиропу. В багатьох місцях він зацерований простими цеглястими нитками, треба сказати, дуже вправно. Лені рідко коли розлучається з цим пеньюаром, майже не скидає його і начебто казала, що хотіла б, "аби її й поховали в ньому" (Ганс і Грета Гельцени, що інформують авт. про все, що стосується хатнього життя Лені).
Мабуть, варто ще коротко згадати про теперішній склад пожильців Лені: дві кімнати вона здає Галсові і Греті Гельце-нам; дві — португальській родині Пінто, що складається з батька Хоакіма, матері Ани-Марії та трьох дітей — Етельві-ни, Мануели й Хосе; одну — трьом робітникам-туркам, уже не дуже молодим; звати їх Кая Тунч, Алі Килич і Мехмет Шахін.
II
Звичайно, Лені не завжди було сорок вісім років, і нам доведеться кинути погляд назад.
На знімках з молодих років Лені без зайвих балачок можна назвати гарною, милою дівчиною; навіть у формі нацистської організації для дівчат — тринадцяти-, чотирнадцяти— і п'ятнадцятирічна — вона має симпатичний вигляд. Жодна особа чоловічої статі не оцінила б її тілесної вроди нижче як "непогана, бісова дівчина". Людський потяг до парування від любові з першого погляду переходить просто в спонтанне бажання мати інтимні стосунки з особою іншої чи тієї самої статі, яке не гасить навіть тривалий зв'язок; воно виливається в усі форми жаги, аж до найглибшої, шаленої, що відбирає спокій душам і тілам. Усі його різновиди, що виявляються так само незаконно, як і незакономірно, Лені могла б викликати і викликала. Коли їй минув сімнадцятий, вона зробила рішучий стрибок від гарної дівчини до красуні, який темноокій блондинді вдається легше, ніж ясноокій. На цій стадії жоден чоловік не оцінював її нижче ніж "чудова".
Треба ще сказати кілька слів про навчання Лені. У шістнадцять років вона пішла працювати в контору свого батька, який помітив той стрибок від гарної дівчини до красуні і, насамперед маючи на оці дію Лені на чоловіків (це все відбувається 1938 року), почав брати її з собою на важливі ділові наради, де вона сиділа з олівцем та записником на колінах і часом занотовувала якусь тезу. Стенографувати вона не вміла й ніколи не навчилася б. Правда, абстрактне і абстракції не були їй зовсім неприступні, але вчити "гачки", як називала вона стенографію, вона не мала ніякого бажання, її шлях до освіти був устелений стражданнями, швидше стражданнями вчителів, аніж її власними. Вона скінчила — після того як двічі не те щоб лишилася на другий рік, але була "добровільно переведена до молодшого класу" — чотири класи народної школи з пристойним, хоч і добре підправленим атестатом. Один живий ще свідок із педагогічної ради народної школи, шістдесятип'ятирічний пенсіонер Шлокс, колишній директор, якого вдалося відшукати на селі, де він доживав віку, оповів, що Лені час від часу навіть пробували спровадити в школу для відсталих, але її вберегли від цього дві обставини: батькова заможність, що впливала,— як наголошує Шлокс,— не прямо, а опосереднено, і те, що Лені два роки поспіль, в одинадцять і дванадцять років, здобувала звання "найчистокровнішої німецької дівчини школи", яке присуджувала комісія расової приналежності, що їздила від школи до школи. Якось Лені навіть брала участь у конкурсі на звання "найчистокровнішої німецької дівчини міста", але посіла тільки друге місце, поступившись дочці протестантського священика, що мала ясніші очі,— очі Лені тоді вже були не зовсім блакитні. То хіба ж можна було "найчистокровні-шу німецьку дівчину школи" послати в школу для відсталих? Дванадцяти років Лені пішла до монастирського ліцею, під нагляд черниць, але в чотирнадцять її довелося звідти забрати: за цей час вона раз ганебно лишилася на другий рік, а раз її перевели тільки після того, як батьки врочисто пообіцяли, що далі в школі її не залишать. Своєї обіцянки вони дотримали.
Щоб не склалося хибного уявлення про навчання Лені, треба дати об'єктивну інформацію, що пояснить, у які несприятливі умови вона потрапила на освітньому шляху, коли ступила на нього, або ж, краще сказати, коли її на нього штовхнули. Тут не йдеться про вину — ні в народній школі, ні в ліцеї, до якого Лені ходила, в неї не було якихось великих неприємностей, самі лише непорозуміння. Лені була досить здібна, навіть жадібна чи спрагла до науки, і всі зацікавлені особи намагалися вдовольнити цю її жадобу чи спрагу. Але пропоновані їй наїдки й напої не відповідали ані її розумовому розвиткові, ані її нахилам, ані її сприйнятливості. Здебільшого, чи, може, навіть завжди пропонованому матеріалові бракувало того чуттєвого змісту, без якого Лені не здатна була чогось засвоїти. Письмо, наприклад, вона опанувала дуже легко, хоч це такий абстрактний предмет, що можна було сподіватися протилежного; але він був пов'язаний для Лені з оптичними, дотиковими, навіть з нюховими відчуттями (згадаймо залах чорнила, олівців, різних гатунків паперу), тому її не лякали навіть складні вправи і граматичні тонкощі; її письмо — до якого, на жаль, вона вдається надто рідко — було й лишилося чітке і приємне, просто-таки здатне, як авторитетно запевняє пенсіонер Шлокс, колишній директор (джерело інформації з усіх принципових педагогічних питань), "викликати еротичне чи сексуальне збудження". Найбільшу халепу Лені мала з двома спорідненими предметами: релігією і арифметикою, відп., математикою. Якби хоч одному з учителів чи вчительок Лені спало на думку пояснити їй, коли вона ще була шестирічною дитиною, що до зоряного неба, такого їй любого, можна застосувати математичні й фізичні закони, то вона б так не сахалася таблиці множення, що була їй така сама осоружна, як іншим людям павуки. Горіхи, яблука, корови і горох на папері, що ними в якийсь вульгарний спосіб намагаються досягти арифметичного реалізму, були їй нецікаві. Математика з Лені не вийшло б, зате хист до природничих наук у неї напевне був, і коли б, крім менделівських квіточок, червоних, білих і рожевих, що рясніли на сторінках підручників і на таблицях, хтось показав їй трохи складніші генетичні процеси, вона, пишно висловлюючись, неодмінно з головою порину ла б у таку матерію. Куца програма з біології позбавила її багатьох радощів, які вона пізнала вже аж дорослою, відтворюючи дешевими акварельними фарбами складні органічні процеси. Як запевняє ван Дорн, свідченням якої можна вірити, їй навіки запам'яталася одна подробиця з дошкільного життя Лені, що й досі видається їй такою самою "несвітською", як і таблиці з статевими органами. Ще дитиною Лені дуже цікавилася необхідністю виділення екскрементів і — на жаль! — марно домагалася пояснень цьому явищу, допитуючись: "Тьху, що це таке з мене лізе?" Ні мати, ні Марія ван Дорн не дали їй таких пояснень!