1 Вестибюля (англ.).
2 Помешкання у вигляді вілли на даху висотного будинку (англ.).
3 Хлопцями або дівчатами на виклик (англ.).
заокругленому столі, що дуже пасував до вигнутої форми вікна, стояли різні алкогольні напої, фруктові соки, чай у термосі і лежали сигари й сигарети, не цілою горою, як у скоробагатьків, ні — всього до міри і в розумному виборі. Сказати б, усе пильно продумане — це слово буде тут якраз на місці. І старий Гойзер, і його онук Вернер справляли враження людей набагато симпатичніших, ніж авт. здавалося раніше, тому він поспішив відкинути всякі упередження й до Курта Гойзера, якого вперше бачив і, попри всю його лиху славу, намагався сприймати як приємного, спокійного, скромного чоловіка. Куртів загалом вишуканий костюм мав легенький відтінок неохайності, що пасував до його рівного баритону. Сам Курт був страшенно схожий на свою матір Лотту: та сама лінія чола, ті самі круглі очі. Невже це той Курт, який народився за таких драматичних обставин у тій кімнаті, де тепер живе португальське подружжя з трьома дітьми, і якого мати не захотіла охрестити? Невже він справді разом з тридцятип'ятирічним тепер Вернером, що здається куди суворішим за нього, продавав колись Пельцерові, який і досі не може їм цього пробачити, його власні недокурки, зробивши з них нові цигарки?
На мить виникло непорозуміння, бо авт. явно сприйняли як своєрідного парламентера, і йому довелося пояснити, чого він прийшов: щоб дістати інформацію, об'єктивну інформацію. Йдеться, сказав авт. у своєму короткому вступному слові, не про симпатії, наміри, пропозиції, контрпропозиції. Тут треба тільки з'ясувати ситуацію, а не ідеологічні суперечності; він — авт.— нікого не боронить, ні на що не уповноважений і не хоче ніяких повноважень; його ще навіть жодного разу не звели з особою, навколо якої точиться суперечка, він лише двічі або тричі бачив її на вулиці й не перемовився з нею жодним словом; він намагається хоча б фрагментарно, але якомога повніше, дослідити її життя; цього завдання йому — авт.— ніхто не накидав, ні якась земна, ні потойбічна інстанція, воно випливає з реальності. Досі Гойзери на превелику силу, тільки з увічливості, слухали його промову, і аж тепер на їхніх обличчях з'явилось сяке-та-ке зацікавлення, бо, видно, тільки в слові "реальність" вони добачили бодай якийсь матеріальний зміст. Тому авт. змушений був викласти всі аспекти реальності. Коли Курт Гойзер спитав його, чи він, бува, не ідеаліст, авт. жваво заперечив; на запитання, хто ж він тоді: матеріаліст, реаліст — він заперечив так само жваво; несподівано авт. влаштували своєрідний допит: старий Гойзер, Курт і Вернер почали один поперед одного закидати його запитаннями, чи він має університетську освіту, чи походить з-над Рейну, чи він католик, протестант, соціаліст, марксист, ліберал, чи він за чи проти хвилі сексу, пігулок, папи, Барцеля, вільного ринку, планового господарства; авт., як той пеленгатор, не встигав повертати голову від одного Гойзера до другого, що обсідали його з запитаннями, але непохитно й твердо відповідав на всі ті запитання одним словом: "ні". Нарешті з дверей, яких він досі не помічав, несподівано з'явилася секретарка, налила йому чаю, підсунула печиво з сиру, відкрила пачку сигарет, натиснула кнопку, і в рівній, без жодної щілини стіні відчинилися дверцята шафи. Секретарка — білява, бездушно-вродлива особа з середнього розміру грудьми, що нагадала авт. спокійну діловитість, з якою в певних фільмах обслуговують у борделях чоловіків,— дістала звідти три папки, записник, папір і люльку, поклала все те перед Куртом Гойзером і зникла. Перший узяв слово старий Гойзер. Він легенько постукав об папку ковінькою, яку поклав на столі й час від часу відбивав нею паузу між словами. "На цьому,— сказав він, і в голосі його навіть забринів сум,— на цьому мої стосунки з Груйтенами кінчаються. Сімдесят п'ять років я був тісно зв'язаний з ними, а тепер край. Як вам відомо, я в п'ятнадцять років став хрещеним батьком Губерта Груйтена — а тепер, разом зі своїми онуками, рву всі нитки, що єднали мене з цією родиною". Тут доведеться скористатися тільки дечим із промови старого Гойзера, бо він сягнув задалеко — почав іще з яблук, які шестирічним хлопцем — десь 1890 року — рвав у садку батька Губерта Груйтена, досить докладно змалював дві світові війни, наголошуючи на своїй демократичній позиції, перелічив різні помилки й хибні вчинки Лені (політичні, моральні й економічні), розповів життєписи майже всіх названих уже в цій книжці осіб,— одне слово, виголосив цілу доповідь на півтори години, що досить стомила авт., бо він мало не про все це, хоч і в інший спосіб, був уже поінформований. Мати Лені, батько Лені, молодий архітектор, з яким вона колись їздила в кінці тижня за місто, її брат, двоюрідний брат, мертві душі,— все, геть усе, і авт. здалося, що онуки також слухали його не дуже, уважно. Розповів він і про "одну цілком легальну операцію", не зовсім агресивно, а швидше наполовину обороняючись, майже в стилі високопоставленого добродія,— про земельну ділянку, що її Куртові подарували замість крижма. Це вже зацікавило авт., і він почав слухати уважніше. "Колись,— сказав Гойзер,— як дід пані Груйтен купив її 1870 року в одного селянина, що виселявся звідти, ця земля коштувала десять пфенігів за квадратний метр, і це ще було по-божому, він міг би дістати її і за чотири пфеніги, але вони завжди вдавали з себе великодушних, а дід пані Груйтен був ще й схибнутий, тому заокруглив ціну й замість п'яти тисяч марок виклав дві тисячі талярів, тож земля йому обійшлася по дванадцять пфенігів за квадратний метр. Це наша заслуга, що сьогодні кожен квадратний метр коштує триста п'ятдесят марок, а коли взяти до уваги певні, як я вважаю, скоромину-щі інфляційні тенденції, то навіть п'ятсот, і це без вартості будівель, які напевне коштують не менше, ніж сама ділянка. І я вам скажу, що навіть якби завтра ви прислали до мене покупця, який виклав би на стіл п'ять мільйонів, я... ми відмовилися б. А тепер гляньте у вікно". Тут він скористався своєю ковінькою як гаком, зачепив нею авт. за полу куртки — ґудзики на ній і так ледь трималися, і авт. давно за них побоювався,— безцеремонно підтягнув його до себе (задля справедливості треба відзначити, що онуки скрушно похитали головами), і авт. хоч-не-хоч мусив подивитися на шести— семи— і восьмиповерхові будинки, розташовані навколо цього дванадцятиповерхового. "Знаєте,— спитав старий грізно притишеним голосом,— знаєте, як зветься цей район міста?" Авт., що не дуже пильно стежив за топографічними змінами в місті, похитав головою. "Цей район зветься Гойзе-рінген, і він виріс на тій ділянці, яку сімдесят років тому кинули перелогом, аж поки з ласки не подарували цьому молодому добродієві (помах ковінькою в бік Курта, голос уже глузливий). Це я, я подбав, щоб вона не лежала пусткою, зробив те, що заповідали ще наші батьки: "Скоряйте землю, хай вам служить".